Я довго чекаю на зустріч -
Не рік, а сторіччя минають.
А біль і журба неминучі
Для тих, що так палко кохають.
Не має кінця а ні краю,
Ні відстані, ні забуття.
Лише вдалині догорають
Відтінки прожитого дня.
Крізь простір і зоряні брами
Ти ніжно мене доторкнешся.
Та вже на світанку на трави
Живою росою проллєшся.
Лишиться бриніти струною
У серці кохання твоє,
Що завжди пліч-о-пліч зі мною
Стежинами долі іде.
Набігла сльозинка на очі -
Від сонця, чи то від любові?
То все твої чари жіночі
І буси твої кольорові.
Зворушена вірністю осінь,
Журбою наповнилась вщент:
То пісню співає на розі,
То плаче холодним дощем.
Не має кінця, а ні краю,
Ні відстані, ні забуття.
Лише вдалині догорають
Відтінки прожитого дня…
