На берегах сивого, мудрого Дніпра,
Де скіфська стежка в травах пролягла,
Звелася Київська держава, мов зоря,
І княжа мудрість в собори проросла.
Та небо затягли ординські хмари,
Потоптані конем святі поля...
Але крізь попіл, крізь вогні й удари
Зродилася козацька вже земля.
Там, за порогами, де воля — то закон,
Лунав бунчук і шаблі дикий свист.
Сурмив у ріг Хмельницький та Сірко,
Карбуючи в степу свободи зміст.
Були віки мовчання і неволі,
Коли ламали мову, мов крило.
Та в Кобзаревім щирім, вічнім слові
Пророче світло віри ожило.
Через УНР, крізь болі та майдани,
Крізь голод, війни, крізь залізні дні,
Ми розірвали вікові кайдани,
Гартовані у власному вогні.
Сьогодні знов стоїмо на сторожі,
За кожен колос, за дитячий сміх.
Ми — правнуки князів, ми — духом схожі,
І правди нашої не подолає гріх.
