В понеділок міністр оборони заявив про те, що в середньостроковій перспективі, по закінченню війни, Україна планує перейти до контрактної армії.
Війна ще далеко не закінчилася, але астрологи вже оголосили місяць срачів. Хтось наголошує на те, що не всі придатні воювати, хтось краще в тилу, говорять про право на страх, інші ж ходять і питаються чим же ж вони гірше, і жаліються на брак особового складу.
Давайте спробуємо поговорити про контрактну армію, не встрягнувши в ці веселі дискусії, які нічого, окрім взаємних образ, не генерують.
Та перед читанням пропоную заглянути на наш телеграм канал
Контрактні армії слабші?
Більшість контрактних армій базувалися на тому, що кількість бажаючих іти на військову службу із кожним роком скорочувалася, допоки це не втратило смисл.
І правда, в порівнянні із арміями минулого, сучасні виглядають менш потужно. Так, в Збройних Силах США наразі служать всього 1,3 мільйона людей, для порівняння в 1968-му році кількість військовослужбовців становила 3,5 мільйони. Це, правда, дракони значно поменшали, але тут я трохи маніпулюю.
Попри цей факт, витрати в 1968-му році на збройні сили становили 84,3 мільярди доларів. В цінах сучасних це б становило 711,5 мільярдів, або 203,2 тисячі долара на бійця, сьогодні ж витрати на американські збройні сили становлять 800 мільярдів, або 615 тисяч доларів на бійця. Ці гроші йдуть на зброю, на утримання логістики, забезпечення і інноваційні розробки. Тобто, з часів введення контрактної служби армія не ослабла, а посилилася. Американськіх бійців зараз, певно, менше, але нові технології дозволять зберігати набагато більше життів.
Безумовно, кількісна перевага є важливою, а тактика завалювання трупами працювала завжди, тож скільки не вкладай у бійців, а кількість все-ж таки має значення. Що ж, коли говорять про розмір збройних сил, чомусь забувають про резерв. Скасування військової повиності практично ніде не скасовувало мобілізації на випадок війни.
Резерв ЗС США складає 800 тисяч, із ними їх збройні сили досягнуть 2-х мільйонів, і тоді американська армія зрівняється за чисельністю із китайською, і остання буде переважати, хіба якщо зможе мобілізувати ще 500 тисяч свого резерву.
Давайте візьмемо приклади інших армій. Наприклад, польську. Офіційно, армія Речі Посполитої складається із 118 тисяч військових, але разом з тим, вона ще має додатковий резерв у один мільйон. Нещодавно польська армія заявила, що бажає збільшити збройні сили до 300 тисяч, але чимало аналітиків сумніваються в тому, що це реально. Проте її резерв є достатнім
Схожі показники має армія німецька, натомість, дуже малий резерв у французів. Навіть у нашій призовом компенсувався дефіцит всього у 20 тисяч людей.
Суть в тому, що бійця недостатньо просто призвати і дати палку-стрілялку. Потрібно видати озброєння, спорядження, провіант, і необхідно забезпечувати всю цю кількість людей відповідною логістикою, і чим більше розвиваються технології тим це стає важливішим. Навіть великі армії із великим мобілізаційним потенціалом не можуть забезпечити всі ці витрати на неймовірних рівнях.
Наразі всі вони впираються в економічну стелю у 2,5 мільйони військових, і те – з’являються питання до того, як все це відбувається на практиці. Звісно, при повному переході на військове господарство можна мобілізувати десятки мільйонів, однак в постіндустріальній економіці це – нетривіальна задача.
Ми регулярно чуємо і про брак систем ППО в Європі, і про брак снарядів на складах, і недостатність виробництва, тобто, на практиці, все ще гірше і обмеженіше.
Попри все вище мною сказане, дуже актуально постає питання, а чому ж тоді дивлячись на більшість контрактних армій Європи здійснюється таке враження, мовби вони не готові воювати?
Фантомний ворог
Призовні армії умовно можна поділити на два типи: перша – це щось на кшталт білоруської, де напіврозвалена нескінченна бюрократична машина, яка сама не може відповісти, нащо вона взагалі здійснює якийсь призов. Існує інший взірець – це, наприклад, ЦАХАЛ і його дуже страшний і непереможний ворог, якого можна перемогти тільки всією нацією разом, за що її дуже поважають… Правда ж?
Так, можливо це було актуально для Ізраїля років 60 тому, коли їх незалежність була ледь не розтоптана коаліцію арабських держав, але на практиці, сучасний Ізраїль намагається покращувати стосунки з іншими країнами, а із серйозних нападників – хіба що радикали в тапках. Споглядаєш всю цю відважну і героїчну боротьбу із ХАМАСом на самопальних гелікоптерах, і ніби дивишся якийсь скетч Монті Пайтона.
Ще менш зрозуміло, нащо стоїть в обороні Швейцарія, Австрія чи Фінляндія, при тому що остання – віднедавна член НАТО.
Незрозуміло, коли нападе Греція на Туреччину чи навпаки.
Незрозуміло навіть коли КНДР планує нападати на Південну Корею. Якщо таке коли небудь станеться, то єдине, що взагалі здатне врятувати першу з них – це ядерна зброя і китайське чудо.
Хоча армія КНДР і більша південнокорейської в 1,5 рази, на практиці незрозуміло, яким чином вони збираються воювати. Економіка РК більша північнокорейської в 50 разів, населення в 2 рази, резерв в 4 рази, військовий бюджет в 15 разів. Так, за КНДР можливо заступиться Китай, але по-перше, це не точно, а по-друге, у Південної Кореї не менш потужний союзник.
Північнокорейська армія, безумовно, здатна нанести урон, але шансів виграти в неї практично немає, навіть якщо б південнокорейська армія була слабша.
Серйозний ворог серед усіх перерахованих, окрім нас із вами, хіба що у Тайваню, але і там життя під парасолькою США і віддаленість морем все ще утримують КНР від вторгнення.
Тим не менш, нескладно помітити одну кореляцію. Більшість країн із призовною армією в минулому мали потужного ворога, якого дійсно були причини опасатися, але попри це популярність призову все ще не падає. Так, на останньому відповідному референдумі в Швейцарії за збереження призову проголосували 73% громадян. Аналогічно проголосували в Австрії. Про Ізраїль говорити взагалі смислу нема.
Вбивча сила нації
На курсері можна знайти безкоштовний курс з українськими субтитрами викладача Принстонського університету Мігеля Центено «Парадокси воєн».
Практично всю історії людства і, в першу чергу, історію Європи, армії складалися з різношерстних феодалів і найманців, що утримувалися грошами і привілеями. Так, перші активно намагалися рекрутувати підвладних собі, однак, як правило, селянам було все одно кому платити податок, а абсолютна більшість війн працювала по схемі «нашому царю показалі фігу, умрьом же всє до послєднєго». Так, були виключення, наприклад коли мова заходили про війни на тему релігій, або коли феодал троху підохуєл. От тоді дійсно починався масова кривава баня.
Однак тут сталася Велика Французька Революція, і новий уряд не придумав нічого кращого, ніж взяти і оголосити війну під час політичного хаосу. Але у Франції була одна перевага: там з’явився націоналізм.
Без націоналізму збирати якісь потужні збройні сили із мотивованими бійцями є неможливим – інакше, в найкращому випадку, це буде виглядати приблизно як вже вищезгадана білоруська армія. Ну або наша до 2014-го.
Немає мабуть нічого більш страшного, ніж подібні військові машини. На їх руках перші і другі світові, корейська і в’єтнамська. Найбільш довготривалі і руйнівні конфлікти здійснювалися руками національних армій.
Армія – це не просто місце де люди ризикують своїми життями, наша моральна інтуїція підказує, що щось у збройних силах є особливе. Браві хлопці з пожежної служби теж іноді жертвують своїми життями.
Справа в тому, що армія сама по собі стає втіленням патріотизму. Це не просто інститут, там люди помирають не просто за якийсь добробут, там люди борятся, принаймні на словах, за Батьківщину. Різниця хіба що в тому, що у різних країн армії мають різний статус і вплив.
У призовної армії не існує хорошого етичного виправдання, чому людина має іти і помирати, бо в неї є якийсь обов’язок. Ще Девід Юм порівнював цей обов’язок з тим, що ви добровільно погодилися стати членом екіпажу корабля, на який вас затягнули сплячим, бо ви не стрибаєте за борт. Але в неї є багато людей, які говорять, що так треба. І іноді це “треба” не можна пояснити раціонально.
Тому я пропоную зосередитися на тому, яке місце армії в суспільстві тієї чи іншої країни.
Ще в 1975-му році Моріс Яновіц написав свою роботу про контрактну армію, а потім його тези значно розширив американський соціолог Девід Сігал в своїй книзі «Рекрутинг для Дядька Сема: Громадянство і рекрутингова політика».
Призов тягне в армію людей різних поглядів і соціальних станів, але контрактна армія, очевидно, працює не так.
Після другої світової Війни, американський військовий Семюель Маршалл написав книгу «Люди проти вогню: проблема бойового командування». Тоді він відмітив, що під час війни тільки чверть військових стріляли по ворогу. Так, це лікується дресурою новобранців, однак факт лишається фактом. Далеко не кожен мріє стати військовим і піти вбивати свідомо, а тим паче, ризикувати вже своїм життям.
Багато новобранців в США, особливо серед тих, хто обирав армію замість роботи або навчання, мали слабкі соціальні зв’язки, історію бійок в школі та мали погане положення в суспільстві.
Це не значить, що більшість контрактників – бидло чи психопати. Серед них багато і відповідальних людей, які сприймали власних сослуживців як родину, якою потрібно опікуватися.
Проте, факт лишається фактом. Контрактна армія набагато віддаленіша від громадянського суспільства, ніж армія призовна. Саме тому нема чому дивуватися, що якісь радикальні ліві або праві створюють власні добровольчі батальйони чи їх просто багато на контракті. Пасіонарії часто обирають ідеології поцинічніше. Таке положення справ приводить до відсторонення, історій що тільки ми гігашльопи воюєм, видайте ж нам привілеї, а краще владу, прям як в феодальні часи.
А разом з тим втрачається і підзвітність. Коли люди відчувають, що кожен потенційно може завтра піти помирати за якусь хрінь, яку вигадав уряд – наприклад, встановити демократію в Іраку, люди триста раз подумають, а чи треба їм взагалі це щастя?
Виглядає цей демонтаж, як російська армія. Якщо афганська компанія, в якій брали участь призовники, породжували антивоєнні протести, а матері мобілізованих штурмували військкомати, то ми бачимо той похуїзму, що там царить зараз.
Контрактна армія віддаляє військо від суспільства, вона робить її менш підзвітною, а головне самі люди втрачають відчуття, мовби вона втілює патріотизм і націю, а ні інтереси влади. І коли армія стає важливою в національному міфі, немає нічого більш страшного ніж віддалитися від неї.
Контрактна армія не гірша від призовної з точки зору сили – різниться відношення до неї, наскільки самі збройні сили мають суспільний авторитет. Саме тому десь багато резервістів і армія сильна навіть на контракті, а десь це фактично стає частиною її демонтажу.
Справа тут не в необхідності підтримувати військо. Справа тут в тих інституціях, які воно утворює навколо себе. Швейцарці голосують за збереження призову не тому, що у них якась паранойя, справа в тому, що це означає позбавитися важливої соціальної. Це нагадування, що ж їх єднає разом. Відмовитися від призову означає створити просто окрему касту людей, які «самі підписали контракт» і щось там собі роблять, в той час як народ десь по заду.
Один з моїх однокласників зараз служить в збройних силах Ізраїлю. І мені складно уявити його у лавах ЗСУ. ЦАХАЛ для Ізраїлю – це буквально символ незалежності, це та структура, яка міцно вписалася в суспільство, це те що дає громадянські права, і встановлює егалітаризм. Спробуйте забрати в нації щось подібне чи сказати, що вони зобов'язані захищати ваші життя, просто тому, що підписали бумажку.
Призовна армія часто вводиться не реальністю загрози, хоча вона і може бути, а тому що цей інститут стає на ритуальному рівні важливим для нації.
Контрактна армія, як пишуть Сігал і Яновіц, не зупиняється браком рекрутів. Це так само характеристика того відношення до роботи військових і їх місця в суспільстві. Втім, вони не кажуть, що кожна контрактна армія в цьому плані однаково віддалена і нездатна порозумітися з цивільними.
Особисто я вважаю, що нам потрібна контрактна армія. Я розумію, чому багато хто проти призову. Втратити один чи навіть півтора року на веселощі в полутюрязі, де майор регулярно топче твою гідність в найкращі роки… Звучит не дуже, правда.
Так контрактна армія більш етична, вона більше цінує бійця, її солдат більш мотивований, але разом з тим потрібні соціальні практики, для того, щоб контракт не був способом віддалитися від цього інституту. Наприклад більше уваги військовій підготовці, просвітня робота. Так, призов виглядає жахливо, але в нашому випадку, задіювати людину в цьому інституті конче важливо, це просто питання єднання людей в нашій реальності, де збройні сили займають важливе місце.
