Національна ідентичність – це ідентифікація індивіда, як частини національної спільноти (нації). Національна ідентичність розглядається, як одна з основних для людини у її житті. Коли індивід має власну національну ідентичність, то він може приймати участь у духовному, політичному та культурному житті нації. Це може виражатись через різні виставки, дослідження, тощо. Основним призначенням національної ідентичності є забезпечення існування індивіда у спільноті – нації. Вона повинна дати індивіду усі необхідні умови для власного існування. Це може виражатись через праці, спорт, та інші досягнення індивіда, які через національну ідентичність будуть видимі суспільству, та оцінені на загал. Важливо, що критика є конструктивною, адже до індивіда будуть ставитись з повагою, як до частини національної спільноти. Такий принцип дозволяє малозначущим робітникам, письменникам та іншим здобути славу й авторитет серед своїх співвітчизників. Національна ідентичність може впливати на самого індивіда,оскільки вона дає йому можливість відчувати себе в прийнятному середовищі,де будуть необхідні умови для того,аби індивід почав активно проводити громадську діяльність, діяльність пов'язану з публіцистикою, громадською діяльністю, спортом, тощо. Національна ідентичність виступає психологічним "бар'єром",який відмежовує агресивні амбіції людини,(якщо такі є) які будуть не прийнятними для суспільства та дає їй можливість розвиватись. Це можна викласти в кілька факторів:
Колективізм. Через колективні міркування,діяльність та єдність виникає почуття національної гордості й гідності. У випадку внутрішніх протиріч,громадська національно - свідома інтелігенція та загалом громадська думка вирішують питання пов'язані з вирішенням даних проблем.
Індивідуальна незалежність. Попри суспільні національні інтереси, у індивіда залишається можливість вільно висловлювати свою думку та тези,звичайно,якщо вони не є незаконними (наприклад ксенофобськими чи злочинними). Це є основою демократичного суспільства,яке притаманне і національній ідентичності. Вона не може існувати без думок і рішень населення,адже це вже не буде відображати істинний її сенс. Людина в такому суспільстві залишається з індивідуальними правами та свободою,яку їй дає нація за виконання перед нею певних обов'язків. Тут часто керуються принципом "Більше зробиш - більше отримаєш". Це і є ідея розвитку у національній спільноті.
Загальне щастя й добробут. Коли нація стає єдиним і неподільним цілим, керується принципами забезпечення інтересів власної держави і її громадян,вона стає могутньою. Це можна побачити на прикладі Ізраїлю. Ізраїль - країна з сильною національною ідентичністю та свідомістю,у ній домінує національна єврейська ідея. Це зробило її не лише сильною в економічному та культурному плані,але й у військовому та політичному планах. У 1967 році Ізраїль опинився на межі знищення,проти нього воювали зразу 6 сусідніх країн з потужними арміями,однак, Ізраїль зміг вистояти та навіть перемогти ворогів,і це стало можливим не лише внаслідок грамотності військового командування,а й сильної національної приналежності до своєї Батьківщини та готовності її захищати за будь-яку ціну. Що станеться з людиною,якщо вона не буде дотримуватись принципів національної ідентичності? У такому випадку індивід є психологічно "обмежений" через відсутність зв'язку з такою спільнотою, як нація або народ, які могли б допомогти йому реалізувати власні амбіції, що провокує його нетерпимість та бажання мати більше прав, попри обставини, а також обмежує можливості нації активно протистояти ворогам, оскільки ніхто не хоче боротись за неї. Прикладом такого є сьогоднішні розбіжності у підтримці армії, коли одні докладають максимальних зусиль, а інші не роблять нічого. Є ще один приклад – УНР в 1917-1921. В той час також були розбіжності і суперечки, пов’язані з політичними й економічними поглядами щодо України, як держави. Актуальність національної ідентичності сьогодні. Національна ідентичність для України та української нації є надзвичайно важливим компонентом суспільства. Завдяки відродженню національної ідентичності, український народ зміг активно протистояти переважаючому агресору. Саме через індивідуальне усвідомлення себе частиною української нації, наша армія та держава досі можуть воювати.
