Утопився б я наразі.
Та живу чомусь і далі,
Все мені це остогидло,
Аж нутро назовні вийшло,
Воно таке гниле й чернюще,
Ніби в Стіксі окунулось,
Не рятують вже мене,
Ночі темні від ідей.
Вже не можу, все обірвалось,
Лють, надія і бідкання,
Впало все в бездонну яму,
Не побачу я вже їх - у роздумах своїх.
Там лише кривава тиша.
Від війни з самим собою,
Все померло і згнило,
Не зявиться більше, там біле крило.
Не погляну зорям я в вічі,
Не знайду там тепло я одвіччя.
Буду блукати як той сиротина,
У пустелі бездушній та сірій.
Все в мені вже затихло,
Не буде там сонце світити,
Буду потрохи я те відчищяти,
Від крові й від пилу.
Віри немає у день сьогодений,
І це мій останій, акорд.
Він буде лунати у твоїм прийдешнім,
В якому я буду мертвий.
