Катастрофи вдалося уникнути. Але політична нестабільність, яка затримує прийняття законопроекту про фінансування України, залишається
"На американців завжди можна розраховувати, що вони вчинять правильно... після того, як вичерпають усі інші можливості". Немає жодних доказів того, що Вінстон Черчилль коли-небудь вимовляв цю фразу, яку йому часто приписують. Але якби він спостерігав за Конгресом 20 квітня, то цілком міг би це зробити.
Після місяців запеклих суперечок Палата представників ухвалила законопроект про виділення 61 мільярда доларів на допомогу Україні у захисті від Росії. Вона також ухвалила три інші законопроекти: один - про допомогу Ізраїлю, другий - про стримування Китаю від нападу на Тайвань, третій - про комплекс заходів, що включає примусовий продаж TikTok некитайському власникові. Очікується, що всі чотири законопроекти будуть прийняті Сенатом протягом декількох днів, і президент Джо Байден підпише їх.
Те, що знадобилося так багато часу, щоб зробити правильні речі, є ганебним. Українським захисникам, які так важко працюють, відчайдушно бракує боєприпасів і перехоплювачів протиповітряної оборони протягом усього року. Російські окупанти завойовують територію, обстрілюючи українські позиції щонайменше п'ятьма снарядами на кожен снаряд, який українці можуть випустити у відповідь. Російські ракети та безпілотники нещадно бомбардують українські міста, часто завдаючи "подвійного удару" - спочатку по мирних жителях, а потім по парамедиках, які приїжджають на допомогу постраждалим. Європейські держави організували тимчасові поставки матеріальних засобів, але без американської допомоги Україна буде намагатися протриматися невизначено довго.
Як тільки законопроект стане законом, він повинен швидко змінити ситуацію на полі бою. Пентагон має заздалегідь підготовлені партії зброї і готовий їх доставити. Перші снаряди можуть почати надходити вже за кілька тижнів, якщо не раніше. Впевнені в їх надходженні, українські війська на місцях більше не повинні так ревно економити боєприпаси, як раніше. Шанси на катастрофічний російський прорив цього року значно зменшилися.
Однак залишається багато проблем як практичного, так і політичного характеру. Практичні будуть відчутні в першу чергу. Деякі з великих комплексів, які потрібні Україні, такі як протиракетні і зенітні батареї, займуть більше часу на будівництво і доставку. Ще деякий час надто багато ракет пролітатимуть над Україною, і надто багато російських військових літаків будуть вільно літати в українському небі, готові підтримати наземні сили, які, як очікується, зроблять великий поштовх наступного місяця. Крім того, американське озброєння не може вирішити іншу військову проблему України - нестачу живої сили. Боротьба з гігантським сусідом завдала величезної шкоди українським захисникам. Нещодавнє зниження призовного віку з 27 до 25 років допоможе, але підтримання бойового духу вимагатиме неабиякої майстерності від українського політичного і військового керівництва.
Політична картина в Америці є складнішою. Попередні спроби санкціонувати нову допомогу Україні були саботовані Дональдом Трампом, чий вплив на республіканських виборців на праймеріз є таким, що мало хто з республіканських законодавців наважується ризикувати його гнівом. Компромісний законопроект у лютому, який поєднував би фінансування України з фінансуванням додаткової безпеки на південному кордоні Америки, що було б відповіддю на скарги республіканців, загинув, коли пан Трамп відкинув його як "жахливий". Він міг зірвати і нинішній законопроект. Чому він цього не зробив?
Є багато прихильників Трампа, які частково або повністю проковтнули пропаганду Владіміра Путіна: що Україною керують нацисти, що Росія виступає за християнські цінності і проти ворожнечі. Ще більше людей дотримуються ізоляціоністських поглядів, що кожен долар, витрачений на підтримку далекої війни, краще витратити вдома, або вважають, що Україна відволікає Америку від реальної загрози - Китаю.
Пан Трамп симпатизує деяким з цих поглядів, але не настільки радикально, як його найпалкіші прихильники. Хоча його навряд чи можна назвати взірцем послідовності та узгодженості, він, схоже, не хоче втрачати Україну, можливо, через побоювання, що геополітичний безлад, який виникне внаслідок цього, ляже на його стіл, якщо він повернеться на посаду президента. Можливо, на нього вплинула нещодавня зустріч з польським президентом Анджеєм Дудою, таким же популістом, але який займає тверду позицію щодо Росії. Можливо, його також заспокоїв той факт, що частина допомоги Україні тепер технічно є позикою, як він і пропонував (хоча й на таких м'яких умовах, що її важко відрізнити від гранту).
Було б корисно, якби більше республіканців - і більше демократів - змогли чіткіше сформулювати, чому допомога Україні відповідає американським інтересам. Якщо Путіна не зупинити в Україні, він піде далі. Якщо Америка відмовиться від України, коли це коштуватиме скромну частку бюджету Пентагону і не проллється жодної американської крові, вороги і друзі Америки дійдуть висновку, що дядько Сем - непостійний захисник. Китай з більшою ймовірністю вторгнеться на Тайвань. Такі союзники, як Південна Корея і Саудівська Аравія, швидше за все, прагнутимуть отримати ядерну зброю, що призведе до дестабілізуючих регіональних перегонів озброєнь. Найнадійніший спосіб для Америки зміцнити глобальний мир і зберегти власний авторитет - це підтримувати Україну.
З американською та європейською підтримкою Україна зможе втримати оборону. Оборонні бюджети Заходу зростають, його збройні заводи розширюються. Російська економіка настільки менша, що, навіть якщо війна для Путіна стане пріоритетом над усім іншим, вона не зможе витримати конкуренцію з вільним світом у довгостроковій перспективі. Однак Путін робить ставку на те, що рано чи пізно політичні розбіжності Заходу завадять його підтримці його жертви. Цього лиха вдалося уникнути цими вихідними. Але в листопаді ніхто не може бути впевненим.
Першоджерело: The Economist “Finally, America’s Congress does right by Ukraine”
