Стисла історія біхевіоризму:
Сєченов 🤜 ідеалістична філософія
Павлов 🤜 Сєченов
Торндайк 🤜Павлов
Уотсон 🤜 Торндайк
Скіннер 🤜Уотсон
Толмен 🤜Скіннер
Бандура 🤜Толмен
Когнітивістика 🤜Біхевіоризм.
Розширена історія біхевіоризму:
Біхевіоризм ("поведінкова психологія", "психологія без психіки")- це один з найбільших напрямів сучасної психологічної науки.
Перелік термінів:
Біхевіоризм - поведінкова психологія.
Рефлекторна дуга - нейрофізіологічна траекторія формування рефлексу.
Безумовний рефлекс - вроджена типова реакція організму на подразник.
Умовний рефлекс - набута типова реакція організму на подразник.
Когнітивна карта - уявлення про фізично - математичні властивості місцевості, що формується в мозку у результаті взаємодії з середовищем.
Інструментальне научіння / оперантне обумовленням - систематичне вироблення бажаної поведінки за рахунок певних впливів на особину і надання певних реакцій на її поведінку, що привчає її до певного стилю поведінки.
Офіційно, поведінкова психологія зародилася у США, в 1913 році, коли психолог Джон Уотсон написав "Маніфест Біхевіоризму."
Але, фактично, джерелом його є роботи російських вчених - психофізіологів Сєченова(відкрив рефлекторну природу психіки та механізм рефлекторної дуги) та Павлова(відкрив механізм формування умовного рефлексу, а також явища збудження та гальмування у корі головного мозку). Що стосується американців, то ще до Уотсона був Торндайк, що ставив досліди(кішка у ящику з струмом) та відкрив явище інструментального научіння(вплив результатів попередньої поведінки на формування майбутньої поведінки).
Детальніше: на основі робіт російських психофізіологів з’явилось могутнє природниче вчення, що ворогувало з психоаналізом та гештальт-психологією та домінувало у американській науці до середини 20 сторіччя – біхевіоризм (Початок йому поклав учень Джемса – Е.Л. Торндайк. Продовжуючи експерименти Павлова, пов’язані з формування умовних рефлексів у тварин, Торндайк досліджував вироблення нових навичок у тварин(окремо його цікавило питання тваринного інтелекту), під час спроб знайти вихід із лабіринту. Він експериментально відкрив механізм «інтрументального научіння» (цю роботу пізніше продовжив Б. Скіннер) і дав фундамент розбудови поведінкової психології(провів перші суто психологічні досліди вивчення поведінки, надавши приклад такої роботи).
Але саме Уотсон зробив вирішальний крок і об'єднав розрізнені ідеї у єдиний напрям та дав новій науковій школі належне обгрунтування. Він став наступником Торндайка і головним обличчям у формуванні біхевіоризму («Маніфест біхевіоризму», 1913 рік).
Заслуга поведінкової психології у тому, що це став перший суто природничий, суворо науковий підхід у психології(як ми знаємо, психологія свідомості була – у цьому відношенні – відносною вдачею, а несвідомого – невдачею). Вотсон хотів замінити сучасну йому психологію свідомості на природничо-наукове дослідження поведінки.
Біхевіоризм виник, як інтелектуальна реакція на європейські та американські школи психології свідомості(асоціанізм, структуралізм, функціоналізм) та несвідомого(психоаналіз, неофрейдизм) і був визначально ворожими їм. Вивчення внутрішньої активності вважалося непродуктивним. Психічне життя людини відкидалося. Для Торндайка та Уотсона свідомості(тим паче, несвідомого чи особистості, індивідуальності) просто не існувало для науки. Вони прагнули вивчати лише поведінку людини - об'єктивно вимірювальний феномен, що добре піддається кількісному рахунку та математизації.
Вони вважали людину пасивною машиною, що лише сприймає стимули зовнішнього середовища, утворює асоціації та реагує на подразники. Сукупність реакцій - і є поведінка. Історія стимулів, яка життєво індивідуальна, породжує ілюзію особистості і індивідуальності.(волі, ясно, немає). Ці ідеї потім доробив Скіннер (доопрацював роботи з інструментальним научінням - формуванням поведінки - називав це оператним обумовленням - та експериментував з центром задоволення; досліди свої він робив на щурах).
(Звичайно, біологізаторський редукціонізм тривав недовго - формула "стимул - реакція" у зіткненні з складною та індивідуальною поведінкою людей себе не виправдовувала).
Спочатку Толмен, досліджуючи пацюків, відкрив явище когнітивних карт. Тварини не просто запам'ятовували дії, вони запам'ятовували структуру лабіринту. А це означало, що внутрішня активність мала значення. Тому, психіку довелося враховувати. Формула "S->R" перетворилась у "S -> O -> R"(Толмен надав змінній значення - хоч і другорядне, але то вже був прорив).
Потім, Альберт Бандура зробив великий крок для поведінкової психології(назустріч майбутній когнітивістиці) - відкрив механізм научіння(соціального). Він ввів у науку 2 нових концепції:
- поведінка формується не лише через поведінкові впливи, але й соціальні та когнітивні;
- людина є активним діячем, що сама може формувати свою поведінку.
Говорячи про технічні деталі напряму, варто зазначити(та розкрити ширше), що:
1. Методологічною основою американського біхевіоризму є вітчизняна психофізіологія – вчення І.М. Сєченова та І.П. Павлова про умовні рефлекси та рефлекторну дугу. Фактично, це біологізаторська теорія - еталонний представник природничого підходу у психології.
2.Спираючись на фізику та біологію, філософію позитивізму та прагматизму, що їх Е. Торндайк успадкував від свого вчителя – В. Джеймса, а Дж. Уотсон перейняв у І.М. Сєченова та І.П. Павлова, біхевіоризм був сконструйовано досить точним підходом, відповідним «твердим» наукам.
3.Як продукт розвитку психофізіології, біхевіоризм не має проблем із верифікацією та фальсифікацією своїх положень. На відміну від гуманітарних парадигм, його ахіллесовою п’ятою є не експериментальна доказовість, а, навпаки, теоретична бідність, спричинена впливом неопозитивізму, ворожого усілякій філософії.
4. Теоретична складова біхевіоризму відома своєю бідністю та ригідністю до нововведень, примітивним розглядом природи психічних структур через виражений біологічний редукціонізм.
5. Біхевіоризм має, насамперед, прикладний характер, оскільки виник як реакція на потребу американського суспільства у вирішенні проблем управління(сама ідея “людина-автомат-який-можна-дресирувати-під-потреби” є досить красномовною).
Поведінкова психологія виросла на базі прагматизму, вульгарного матеріалізму та позитивізму. Загалом, структура сучасної природничої науки – це продукт філософії позитивізму. А вона має наступні методологічні особливості:
– наука не пояснює, а описує явища («як?», а не «чому?»), спираючись на факти, методи вимірювання, досконалі прийоми верифікації гіпотез;
– неупередженість дослідника (оцінні судження знижують якість знання, уможливлюючи суб’єктивні висновки, а тому не можуть включатися ані у процес вивчення явища, ані у інтерпретацію результатів).
Розуміння цих принципів необхідне для реконструювання образу мислення поведінкових психологів 20 сторіччя.
Отже, біхевіоризм Уотсона теоретично цілком побудовано на концепції рефлекторної природи психіки та поведінки Сєченова та Павлова, тоді як Торндайк, Уотсон, Скінер та Скінер продовжили дослідження механізмів формування та гальмування, зміни умовних рефлексів, як фізіологічної основи людської поведінка. Толмен звернув увагу науки на когнітивні фактори формування поведінки, а Бандура - на когнітивні та соціальні. У цілому, робота була зорієнтована на научіння певному типу реацій(вироблення навичок ефективного виконання завдань).
Підкреслимо ще раз, що класичний біхевіоризм назагал відкидав суб’єктивні фактори психічного функціонування організму, знецінюючи навіть праці попередників (не вважаючи свідомість потенційним об’єктом строгого наукового дослідження, що була предметом попередніх психологічних шкіл – асоціанізму, структуралізму та функціоналізму), тобто, за своєю ідейною та методологічною основою був принципово ворожим гуманітарній або периферійній парадигмі. Це добре видно в основній формулі «S-R» (в парадигмі є лише впливи на організм та відповідне вроджене/завчене реагування, ніякої волі та саморегуляції, людина – «чорний ящик»).
Одним із пояснень такого погляду є те, що досліди проводилися на тваринах, іноді - на дітях, але, загалом, не на дорослих людях. Це викривлювало розуміння психіки дослідниками у бік примітивізму.
Варто повторно зауважити, що у подальшому розвитку (вже необіхевіоризм Е. Толмена) поведінкова психологія визнала наявність певного регулювання суб’єкта, хоч і на другорядних позиціях, що висловлено в сучасній формулі «B=f(P;S)» («поведінка є результатом взаємодії організму та ситуації»). Це не наблизило біхевіоризм до гуманітарного стилю бачення вищих психологічних явищ, проте, принаймні, визнало певну можливість існування таких структур, як свідомість. (Узагалі, тенденція до зближення та «примирення», синтезу теорій є характерною для пізніх етапів їхнього розвитку)
У цілому, біхевіористи вважали людину детермінованим автоматом, позбавленим свободи волі.
Також варто зазначити, що біхевіоризм вивчав поведінку людини у онтогенезі. Відкидаючи поняття про спадковість поведінки, вони вважали, що малозначні поведінкові форми (схожі у дітей), хоч і присутні, проте формування дитини йде по визначеному шляху, передзаданому у процесі оволодіння зовнішнім середовищем. Для них це означало потенційну можливість «створювати» людину з потрібним набором рис шляхом маніпуляції зовнішніми подразниками(природа стимулів середовища детермінує розвиток психіки). При цьому існування етапів розвитку ними відкидалося. Основним прикладним завданням біхевіоральної психології було вивчення умов та факторів, що впливають на научіння. Форм утворення поведінки ними виділялося три: позитивне і негативне підкріплення, покарання, відсутність підкріплення.
Найбільшим недоліком підходу було те, що біхевіоризм вважав «свідомість» суб’єктивним поняттям, недоступним для об’єктивного вивчення і бачив адекватним предметом зовнішню поведінку – результат біологічних потягів (потреб) та сумою надбудованих над ними умовних рефлексів. Таким чином, вивчення суб’єктивного світу особистості було відкинуто, а закони зовнішніх форм поведінки трактувалися, як механічно утворена система навичок, складні закономірності формування котрих і вивчалися. На той час, таке суворе і дещо вульгарне домінування природничої парадигми в психології мала прогресивне значення. Однак, механічний підхід призвів скоро до такої ж кризи, як, у свій час, призвела дуалістична філософія гуманітарної парадигми.
Причини неадекватності біхевіоризму були наступними:
– механічне пояснення та інтерпретація формування навичок не розкривало причинні фізіологічні механізми, а лишень обмежувалося їх описом;
– величезна кількість складних форм психічного життя, що проявляються у свідомій діяльності вищих, характерних саме для людини способів та способів поведінки, активної уваги, довільного запам’ятовування та логічного мислення залишилися узагалі «поза бортом» наукового аналізу.
Висновки: класичний біхевіоризм відкидав внутрішні психічні явища - такі як свідомість та особистість - і працював лише з поведінкою - зовнішньою активністю суб'єкта. Ґрунтуючись на вітчизняній концепції формування умовного рефлексу, біхевіористи вважали, що грамотно комбінуючи техніки збудження та погашення поведінкових навичок, можна вирішити будь-яку соціальну(наприклад, управлінську) проблему. В цьому відношенні підхід перекликався з вітчизняною рефлексологією.Необіхевіоризм визнав наявність та значимість внутрішніх реакцій для пристосування у середовищі, враховуючи їх як другорядну змінну.
Біхевіоризм був одним із найважливіших напрямів психології 20 сторіччя. Він був революційним рухом наукової думки про психічне.
+:
- точність та чіткість теорії;
- опора на біологію;
- легка математизація;
- експериментальна доказовість, надійна відтворюваність.
-:
- теоретична бідність;
- розумова ригідність;
- чисто номотетичний та інструментальний підхід до людини;
- охоплює малу частину психічних явищ, інші - відкидає. Ставиться до людини, як до типової порожньої машини із передзаданими характеристиками.
Врешті - решт, значною мірою біхевіоризм був поглинений більш досконалою та сучасною когнітивною психологією. Зараз такий гібрид відомий під назвою когнітивно - біхевіоральної терапії.
Найвідоміші експерименти напрямку: формування умовних рефлексів у собак(як історична передтеча)(Павлов), Маленький Альберт(Уотсон), Клітка Торндайка, Ящик Скінера, Лялька Бобо(Бандура)(список не вичерпний).
Найбільші дослідники:
Дякую за увагу.
