«Життя дає тобі уроки, і вони повторюватимуться до тих пір, поки ти їх не засвоїш»
І я кричала, я молила і благала
«Не хочу!», й ридала
«Я засвоїла свій урок, прошу, вбийте мене!» на колінах благала
«Змилуйтесь, я ж більше не плачу…», і тихо мовчала
Я так просила «Не треба!» й сама себе ж обіймала
«Допомо-!» і голос свій власний зривала
Криком німим шкіру із себе знімала
Я ж не хотіла, я ж не могла
Так, я визнаю, простіть мені, я завинила
Так, я вас благаю, не повторіть мій урок, я його давно вже завчила
Я так не хочу… благаю, молю, я ж стільки вже вас просила!
Убийте, мордуйте, милосердно загляніться, я ж після тих днів зовсім і не жила!
Я ж помирала, страждала, мовчки кричала!
Я ж знову і знову в молитовному жесті руки складала!
А ви все не чули, а може і чули, та не слухали?
А як і слухали, то муки мої вас солодили?
Ви ж не такі, ви ж… ви ж мої спасителі!
Ви ж мої карателі
Рівно так само як і мої любителі
Ви ж ґвалтували, душу мою знову і знов роздирали!
Я ж так молила, так і благала, і ви ж мене так любили!
«Ніколи не померти» — наша клятва, а ви мої зрадники
