У цілому світі, у неосяжному всесвіті Олівію завжди вабили особистості і натури, які нікому не вдавалось підкорити. Занадто амбітні, щоб прогнутись. Вона збагнула, що все своє життя безуспішно намагалась не бути такою. Верескливе бажання знайти порятунок в будь - кому, аби лиш не в собі, заглушувало все, що їй вдалось виростити, із маленьких врятованих зернин, в собі. Проста математика: самотність недолюбленої дитини + створена ілюзія щастя та любові, яких не побачила вона + чоловік, який замінить їй батька і вирішить все за неї = досконала мрія/ціль.
Потрібно було лиш судомно битись між конвульсіями від нещасливих стосунків і безрезультатними заглибленнями у себе. Переконувати, що це того вартує, що так зміниться все і вузол нещасть розрубається сам по собі. Але збудоване нею абстрактне місто Помпеї накрило вогняною лавиною. Руйнація незбагненних масштабів. Горіло все. І поміж попелу та хмар диму їй вдалось розгледіти щось тендітно кволе та, поруч з тим, одиночне у своєму роді. Зерно власної винятковості, яке здавалось, комфортно прижилось і от - от пустить коріння. Хаос, який його породив та виплекав, був йому за батька, а вона - створила всіх їх.
Тож можна спробувати скоригувати рівняння: невичерпне джерело доброти, яке завжди було у ній + безкінечні амбіції до творчості, які викликають емоції в серцях інших + постійна мотивація, яка завжди допомагала їй справлятись + характер/індивідуальність, які часто беззбройно перемагали інші = мета, якій є куди рости.
Ви так і досі не дізнались якою була Олівія. Не її батько, дідусь чи сімʼя, не швидкоплинні стосунки чи хлопці. Про неї можна говорити як про ту, що була неймовірно милою та часто безкорисливою. Вона обожнювала смішити всіх, хто був поруч, не боялась бути кумедною, а користувалась цим. Танцювала всюди, де була і дивувалась, що так не роблять інші. Придумувала історії та нові ігри для дітей, навіть яких лиш зустріла в поїзді чи на вулиці, які б захоплювали їх. Вона володіла непідробним шармом одночасно як невинного малого немовляти, і мудрої та розсудливої жінки, яка любить слухати, й допомагати іншим за першої ж нагоди. Вона була емоційно вразливою та емпатичною, але часто надто серйозною та зацикленою. Ще Лів, здавалось, могла осягнути все, чи то рутинна паперова робота, чи гра на барабанах. Її уява ніколи не відпочивала, а наповнювалась та заповнювала інших.
Олівія була тією, ким захоплювалась, коли бачила в інших. Не досконалою, але педантичною в окремих аспектах. І вона дозволила собі їй підкоритися, випустити та дати волю. Не слідувати за своїми травмами, або за чоловіком, і не боятись жодної із своїх граней. Не шукати відображення в очах, що навпроти, а глянути на нього самостійно. І там вона побачила все. В ній вирувала любов, ненависть, самозречення, егоїзм, щастя, безтурботність і … Самоприйняття.
Я приймаю всі твої сторони і пишу про тебе, бо я це ти і я пишаюсь тим, якою ти стала і якою ще будеш. Апатичне тіло, яке не відає спокою і продовжує рухатись. Жодних брил. І я ніколи не втомлюсь це робити. Спостерігати за тобою. Я твій новий голос і я вбила твій попередній. Тож давай з самого початку.
Не відкриваючи очей, вона думала як це? Жити і не шаленіти від думки про те, що сьогодні ти можеш зробити/побачити щось, що надихне тебе і ти будеш нестримно шукати клаптик паперу, на якому запишеш це або намалюєш. Або звести з розуму когось не шкодуючи і глянути, що з цього вийде. Ось список того, що для цього потрібно …
