Я не розумію, чому так боляче. Чому мені огидно перебувати з людиною, яку я кохав, і водночас так тягне до неї. Чому я завжди можу принижуватися заради її уваги, заради того, щоб вона сказала, що кохає мене, що я їй потрібен, що я для неї найближча людина. Навіщо я це випрошую? Навіщо, якщо я й так розумію, що вона каже це через силу, що я не кохана людина для неї, що їй байдуже і я їй не потрібен. Виходить, я просто принижуюся заради її уваги й кохання.
Я хочу знову відчути той час, коли вона справді мене кохала і цінувала мої почуття. Але зараз я вже нічого не можу зробити. Якщо я її пробачу — вона знову зробить мені боляче, а може навіть ще гірше. Я їй не довіряю, не хочу у своїх думках бути поруч із нею, але всередині вона все одно залишилась для мене якоюсь маленькою сім’єю, якимось домом. І все ж вона мене не кохає й не хоче бачити.
