Кілька слів перед читанням: Є книжки, до яких час не зменшує болю — навпаки, робить їх ще важливішими для розуміння сьогодення. Повість Марії Матіос «Черевички Божої матері» нагадує про трагедії, які пережили українці та євреї у вирі Другої світової війни, про ціну людської гідності, пам’яті та права залишатися собою. Історія маленької Іванки Борсук показує, як війна і тоталітарне насильство входять у життя звичайної людини, руйнують усталений світ, але не здатні остаточно знищити пам’ять, віру та людську гідність. Цей огляд відновлюю у своєму блозі, бо переконаний: осмислення минулого допомагає нам краще розуміти те, що відбувається з Україною сьогодні.
Повість «Черевички Божої матері» ніколи не втратить своєї болісної правдивості, актуальності, а навпаки підкреслює проблему фізичного знищення євреїв та українців у червні – липні 1941 року. Оповідь відбувається від імені 12 –річної дівчинки Іванки Борсук, що живе з батьками та іншими рідними у віддаленому гірському селі Буковини. Письменниця змальовує трагедію голокосту через життєву драму дівчинки, що хворіє на епілепсію, яку в селі називають «чорною хворобою». «Черевички Божої матері» це – квітка, що, як вірить дівчинка, має цілющу силу і може допомагати людям. Дитина переживає трагедію війни, стає свідком злочину комуністів – НКВД –стів, що знущаються з селян примушують «іти в колхоз», відбирають все нажите тяжкою щоденною працею майно. Невдовзі, на очах Іванки Борсук німці жорстоко розстрілюють, євреїв, що були її сусідами і заробляли на хліб, мелячи борошно у млині.
Можна з певністю сказати, що основною темою книжки є вплив трагедій та подій минулого на сьогодення в якому живуть і діють персонажі: Іванка, її мати, батько, дід Іван, Северина –Москалиця, Зісьо та інші.
Дуже промовистим є епізод, коли священник переховує у церкві «жидівку» Хаю, що ось –ось має народити немовля, щоб з жінки не познущалися «красні комісари», а натомість її жорстоко, показово вбивають німці. Авторка підкреслює, що окупанти, які називають себе «визволителями», насправді, діють однаковими методами і, понад усе, прагнуть знищити національну ідентичність, зламати волю людей до опору, в буквальному сенсі, розтоптати їхню гідність, залякати, упокорити.
Мати Іванки прагне зрозуміти чому такі нещастя випали на долю саме її дитини, жінка постійно відчуває невисловлене почуття провини, що спалює її душу вогнем.
Черевички Божої матері – глибокий символ, це – мрія дівчинки про те, що люди можуть і повинні жити в світі мирно, без війни, без сварок, незалежно від їх національності чи релігійних переконань, але реальність жорстока...
Червоний черевичок розстріляної німцями єврейки Хаї Рендиглевич показує, наскільки роздуми, дитяче розуміння Іванки про те, «що є Добро, а що є Зло» контрастують з безжальною дійсністю в якій Іванка мусить жити далі.
Цікаво, що Марія Матіос залишає фінал повісті відкритим, спонукаючи читачів до роздумів про добро і зло, вірність і зраду, важливість збереження свого національного коріння, національної, історичної пам`яті, віри, традицій навіть під страхом смерті. Застосувавши художній прийом відкритості фіналу, авторка дарує своєму читачеві іскорку надії на те, що, попри весь трагізм, життєва історія Іванки Борсук може закінчитися щасливо.
Якщо уважно читатимете книгу, то знайдете в тексті легенди, описи гуцульських звичаїв, побуту мольфарів і, навіть замовляння від граду та дощу. Кожна сторінка сповнена щирої любові до рідних гірських вершин Карпат, що є не лише місцем сили, а й волелюбності, нескореності нашого народу, що опускається на коліна лише перед Господом, а зайдам, непроханим даватиме гідну відсіч завжди.
