«Необмежено придатний», «довічно мобілізований» - це не меми, а написи на шевронах бійців, які вже не перший рік на війні. Цей чорний гумор – захисна реакція на політику влади, яка чомусь вважає безстрокову мобілізацію нормальним явищем.
Вперше про встановлення чітких термінів служби заговорили ще далекого 2023 року. Саме тоді на сайті президента України з'явилися перші петиції на цю тему. Ось, наприклад, така: https://surli.cc/jhfbfs Або така https://surl.li/bgtmaq
Потім у листопаді з'явився законопроєкт авторства опозиційного депутата Олексія Гончаренка під №10294, яким пропонувалося давати право на звільнення з військової служби через 18 місяців після призову в умовах воєнного стану. Далі комітету він, звісно ж, не пройшов. Але норму про демобілізацію влада заклала в новому законопроєкті, який підготував уряд.
У ньому передбачалося, що термін служби під час воєнного стану становитиме 36 місяців. Здавалося, що мобілізація перестане бути квитком в один кінець, а ті, хто пішов воювати на початку вторгнення отримають можливість повернутися додому, хай і не так швидко, як хотілось би. Та в останній момент ця норма зникла. Її виключили на прохання військового командування, а натомість зобов’язали Міноборони підготувати відповідний законопроєкт протягом 8 місяців після ухвалення даного закону.
«Обіцянка – цяцянка», каже народне прислів’я. Так вийшло і в цьому випадку. Минуло вісім місяців і Міноборони підготувало документ, але Генштаб не підтримав його і тому урядовці не стали реєструвати його в парламенті. Принаймні саме такою була відповідь відомства на запит «Української правди» (https://surl.li/eglmxt) Час на підготовку відтермінували до 18 березня 2025 року, але законопроєкт у парламенті так і не з’явився.
Цікаво, що у грудні 2023 року риторика генералітету була іншою. Тодішній головнокомандувач Валерій Залужний заявив, що з Міноборони є домовленість про демобілізацію за 36 місяців, але за певних умов: «Перше про те, що не буде загострення на фронті. І по-друге, саме головне – що цих людей через 36 місяців буде ким замінити» (https://surl.li/symskn)
Зрештою знайшли заміну лише самому Залужному...
Невизначеність термінів служби і незрозуміла політика держави в цьому питанні викликала обурення серед військових та їхніх сімей. Ще у вересні 2024 року про самовільне залишення частини заявив активіст Сергій Гнезділов. Він уклав контракт з ЗСУ ще 2019 року, але через повномасштабне вторгнення затримався у війську. Своїм вчинком він прагнув привернути увагу суспільства до проблеми. Але у підсумку отримав купу критики з боку позитивних блогерів і звинувачення в дезертирстві. Зрештою він таки повернувся в частину, але проблема нікуди не зникла.
Тепер про неї говорять рідні військових, які створили громадську організацію «Інтенція» і час від часу проводять акції протесту з вимогою встановити Чіткі терміни служби. На початку травня 2025 року їм вдалося зустрітися з членами парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, представниками МО та ГШ. Представники «Інтенції» виклали свої пропозиції з розв’язання проблеми, їх уважно вислухали, але... Парламентський комітет обмежився повідомленням про зустріч на власній сторінці у фб, де вказав, що «за інформацією від представників МО, ГШ головними перешкодами втілення у життя представлених пропозицій є сурова реальність того, що ворог робить ставку на затяжну війну, залучає ресурси кндр, ірану, формує нових 16 дивізій резерву» (https://surl.li/daizby)
Загалом з заяв представників влади в ЗМІ складається враження, що питання про встановлення чітких термінів служби стало гарячою картоплиною, яка перекидається з рук в руки. Парламент перекидає відповідальність на Генштаб або Міноборони, а там відповідь стандартна – людей ніким замінити.
Складається абсурдна ситуація. З одного боку, ми весь час чуємо в офіційній риториці, що ця війна надовго. З іншого – немає чіткої відповіді на питання, хто буде вести цю війну. Добровольці, які застрягли тут на три роки і дедалі більше виснажуються? Мобілізовані в 2024-25 роках, які потрапляють у військо з розумінням, що мобілізація стала квитком в один кінець і часто «демобілізуються» самі ще в навчальному центрі? Війна на виснаження вимагає ощадливого використання людських ресурсів. Звісно, навіть із встановленням чітких термінів служби державний примус нікуди не зникне. Але в суспільстві принаймні виникне розуміння, що з війни можна повернутися не лише через цвинтар або інвалідність.
Історія має здатність повторюватися і чинній владі варто вивчити досвід попередників. У 2014-2015 роках теж відбувалася мобілізація, але вона не була безстроковою: люди служили рік, а за цей час їм готували заміну (https://surli.cc/njuxiy). Так, тодішня війна багато в чому відрізнялась – щонайменше протяжністю лінії фронту. Але навіть попри те, що людей з бойовим досвідом було значно менше, а армія була в значно гіршому стані, їх все одно старались замінити. Вірю, що це можливо зробити і зараз. Але для цього потрібно мати мужність глянути правді у вічі і дослухатися до громадськості замість гратись словами, називаючи встановлення чітких термінів служби демобілізацією.
