Описуємо загальну схему «бідність - популізм - диктатура» на прикладі історії, якій 2100 років. Хоча з того часу дуже багато чого змінилося, але загальна схема не змінюється:
Внутрішні чи зовнішні обставини руйнують чи докорінно трансформують звичний економічний та соціальний баланс.
Виділяються групи населення, які не задоволені цим (прямо страждають).
Формуються передумови для гострого соціального і політичного конфлікту.
В результаті неправильних чи не успішних реформ ситуація або стає ще гіршою, або реакція з боку консерваторів робить її гіршою, посилюючи антагонізм.
В результаті дії офісу простих рішень і грубої сили хтось захоплює владу. Іноді це повторюється кілька разів.
Тож - погнали.
Глава 1. Рим став великим, а римляни - бідними.
Третє і друге століття до нашої ери склалися для Римської республіки, на перший погляд, дуже вдало. Спочатку вдалося перемогти ворогів в Італії й здолати Пірра. Потім у двох кровопролитних війнах зламати Карфаген. Хоча доля Риму висіла на волосині. Потім в серії успішних війн були переможені Македонія, держава Селевкідів і всі, хто повставав проти гегемонії Риму в регіоні. 60-40-і роки 2 століття до нашої ери принесли Риму кілька нових провінцій - Македонію, Грецію, Малу Азію, Північну Африку на додачу до Іспанії й островів у Західному Середземномор'ї.
Крім того, в цілому склався традиційний лад. Щоб коротко нагадати як це працювало вкладуся в кілька тез:
Римська республіка складалася з двох великих складових - власне Італії та провінцій. В середині Італії формально існував Італійський союз, який складався з римської громади, латинських громад і інших італіків.
Існувало три категорії вільних громадян-італіків: ті, хто користувався правами римського громадянства - власне, вони і були наділені всіма можливими правами, в тому числі - обиратися на державні посади усієї Республіки; ті, хто користувався правами латинян (громадяни колишнього Латинського союзу, ядра Риму); ті, хто користувався правами інших італіків. В армію Республіки за потреби йшли всі, в пропорції 50 на 50, римські громадяни і інші союзники.
Всередині Римської громади існувало формально дві соціальні складові. Перша - нобілітет, куди входили сенатори (точніше - сенаторські родини) і еквіти (вершники), яки складали ядро фінансової і торговельної еліти. Друга - всі інші. Переважно - на 90% - всі інші складалися з селян - землеробів. Так, на той час розділення на патриціїв і плебеїв вже застаріло. Бо багаті плебеї вже скоріше відкочували до нобілітету. Хоча були нюанси.
Земельний фонд - основа аграрної економіки - в Італії належав або приватним власникам, або окремим громадам, або Римській республіці. Поступово земельний фонд, який належав державі, збільшувався.
Римські селяни, які були виведені в колонії, які Рим розміщував для інтеграції завойованих в Італії територій, орендували землю у власної держави. Те саме робив римський нобілітет, в господарствах якого використовувалися раби. Щоб уникнути концентрації землі в руках найбагатших ще в 4 столітті були встановлені “антимонопольні” обмеження, але їх було порівняно нескладно обійти.
Успішні війни дозволили римлянам дуже багато заробити. Грошей, нових рабів, земель. Контрибуції тільки від династії Селевкідів і Карфагену покривали всі можливі грошові витрати на війни. Рабів гнали сотнями тисяч. Рим стрімко ставав головним містом регіону і вже впевнено залишав позаду Карфаген, який зруйнує 146 року й Олександрію, найбільше місто того часу. Наче ж все добре. Але це не зовсім так.
Фундамент традиційної економіки Риму і всієї Італії був зруйнований. Римська економіка була переважно аграрною і головним класом власників були саме заможні селяни. Вони ж були ядром римської армії. Така саме економічна модель була і у інших італіків. Тільки у грецьких колоніях все було трохи інакше.
Друга Пунічна війна, проти Ганнібала, велася на території самої Італії та тривала майже 20 років. Ганнібал випалив майже все, до чого дотягнувся, у тих, хто до кінця підтримував римлян. Римляни випалювали все у тих, хто переходив на бік Ганнібала. До 80% дрібних агрогосподарств постраждало. Італія втратила значну частку вільних працівників (за час війни загинули не менше 700 тисяч італійців, в тому числі понад 300 тисяч римських громадян). Завоювання Сицилії та - пізніше - Північної Африки, де домінували великі рабовласницькі господарства, теж сильно вдарило по дрібному та середньому фермерству. Через падіння цін на зерно загалом італійське від дрібних виробників втратило необхідний рівень рентабельності.
У підсумку після завезення рабів в господарстві Італії почали набувати все більшого розповсюдження великі господарства, які віддавали перевагу більш рентабельним оливковим деревам, винограду та пасовищам. Бо натуральне господарство витіснялося товарним. Аристократія ж, в руках якої концентрувалася більшість багатств і прибутків від ведення війн, мала гроші орендувати майже необмежені площі землі у держави, або просто зігнати родину селян з землі, коли батько родини перебував в армії.
Це вело до того, що багато селян, вчорашніх фермерів, потягнулися до Риму. Створюючи цілі квартали римської бідноти. Якщо раніше римські громадяни приходили до Риму на народні збори переважно з власних полів, то тепер вони жили у міських нетрях і займалися чим доведеться. Після величезних доходів від завоювання Карфагену, Греції та розгрому держави Селевкідів майже 10 років держава забезпечувала бідноту роботою масштабними будівельними проєктами - від доріг і акведуків до громадських лазень і храмів. Але гроші мають властивість закінчуватися.
Розростання держави й без того зменшувало можливості народних зборів впливати на управління Римом, збільшуючи владу аристократії. А збіднення ядра римських громадян поступово маргіналізувало їх як політичну одиницю. Ці ж громадяни більш охоче продавали свої голоси на виборах. Чи долучалися до різних міських банд.
А ще вони біднішали настільки, що припиняли відповідати цензу служби в армії. Бо одягався римський легіонер власним коштом, мав перебувати в армії 1 рік, але за 3-2 століття перше зобов'язання лишалося, а ось перебувати далеко від дому воїн міг і рік, і два, і п'ять. Особливо якщо воювати доводилося десь в Азії чи в Іспанії. Як результат, падала і можливість займатися господарством, і мотивація служити в армії.
Ситуація досягла точки кипіння в середині 30-х років. Другого століття до нашої ери. На Сицилії сталася перша війна проти повсталих рабів, що штовхнуло ціни на зерно різко вгору. Бідні римські громадяни вперше за останні 200 років стикнулися з реальною загрозою голоду. Крім того, Сенат вів надзвичайно невдалу війну проти іспанського міста Нуманція, яке повстало проти римлян. У підсумку уряду доводилося позичати гроші у великих магнатів, обіцяючи їм нові землі під оренду. А в контексті повстання рабів на Сицилії, яке не вдавалося швидко придушити, багато хто боявся, що збільшення кількості рабів в самій Італії може поставити під загрозу саме існування римської держави.
Таким чином, за період великих завоювань базова страта римського суспільства, який був і основою армії, і основою сталості системи, зникав. Розрив між нобілітетом (сенатом та еквітами) та усіма іншими стрімко зростав.
Глава 2. Усвідомлення проблематики. Земельна реформа Тиберія Гракха.
Враховуючи що з мобілізаційним резервом стало складно, сформувалося дві концепції розв'язання проблеми. Перша - зниження майнового цензу. Щоб брати в армію бідніших, ніж раніше. Тим більше, що такий крок вже був реалізований під час Другої Пунічної, але тут пропонувалося знизити ценз ще більше. Друга - все ж підтримати селян матеріально і відновити їхні можливості для того, щоб бути легіонерами.
Тиберій Гракх, син видатного римського воєначальника й онук по матері Сципіона Африканського, переможця Ганнібала, дотримувався другої лінії. Він сам воював у Третій Пунічній під проводом іншого онука Сципіона - Сципіона Еміліана, а потім - під час придушення іспанського повстання, належав до реформаторського «клубу» Сципіона, був ображений на Сенат і аристократію в цілому за специфічну лінію поведінки під час іспанської війни.
Він, обраний на посаду народного трибуна 134 року, запропонував наступну земельну реформу:
Обмежити максимальну площу землі, що може перебувати у розпорядженні одного орендаря. Усі сформовані надлишки землі розподілили між найбіднішими селянами та римськими громадянами без землі. Ці земельні ділянки мали бути надані їм пожиттєво в обмін на невелику ренту. Продавати їх або здавати у суборенду їх було заборонено.
Для того, щоб стимулювати народжуваність (бо війни дуже виснажили римський демографічний потенціал), було запропоновано надавати додаткові земельні ділянки трьом синам орендарів.
Встановити мінімальні закупівельні ціни для хліба, щоб великі виробники не демпінгували.
Судячи з усього, були передбачені санкції для тих, хто буде володіти землею через підставних осіб, бо формальна максимальна площа оренди вже існувала в римському законодавстві.
Щоб забезпечити ПЕРЕрозподіл землі та дотримання закону, пропонувалося створити комісію з земельного питання, яке мав очолити сам Гракх.
Приватні земельні ділянки, стосовно яких не було сумніву щодо права власності, реформа не зачіпала.
Це, крім того, що може бути визнано першим в історії зафіксованим законом проти монополій, мало підтримати як соціальну базу римської армії, так і обмежити подальшу люмпенізацію. Народні збори реформу підтримують, попри жорстоку опозицію з боку більшості у Сенаті.
Проблема реформи Гракха була в тому, що її неможливо було реалізувати. Бо якщо відбирати землю у великих власників, все одно б не вистачило ресурсу, щоб наділити землею всіх, хто мав таку потребу. Тому у Гракха було три шляхи - або відбирати землю в італійських союзників без римського громадянства (що могло мати зрозумілі катастрофічні наслідки), або виводити римські колонії на італійські землі, або сплатити за реформу грошима патриціату (Гракх вирішив відмовитись від власної ідеї платити компенсацію за відібрану землю, бо не вистачає грошей на забезпечення нових господарств худобою).
Першу ідею - з італіками - Гракх відкинув, бо збирався розширити свою соціальну базу і надати всім італікам право римського громадянства. А другою і третьою скористався. Звісно, через перше він втратив частину підтримки тих саме селян - римських громадян. Через друге теж популярності не відшукав, бо ідея їхати кудись в Азію чи Африку, щоб отримати свій шматок землі, охочих було мало. Ну а третє забезпечило ще більшу ненависть аристократії. І всі промови Гракха, що реформа зміцнює всю державу й аристократії це теж вигідно, не спрацювали.
Це все привело Гракха до смерті. Формально він порушив римські правила, намагаючись переобратися на другий термін трибуна (замість одного однорічного) через брак часу на реалізацію реформ. Неформально ж його звинуватили у намаганні узурпувати владу і стати монархом.
Тодішній консул відмовився заарештувати та стратити Гракха без суду, тоді його і багатьох його прихильників забили камінням та палками самі сенатори та їхні клієнти. За легендою, фатального удару Гракху завдали ніжкою від сенаторського крісла.
Глава 3. Великий Гай Гракх, його тріумф і крах.
Тиберій Гракх помер, але справа його жила. І земельна комісія продовжила працювати. Завдяки реформі за наступні 10 років землю отримали як мінімум 15 тисяч родин. Але кількість потенційних легіонерів зросла відразу на 75 тисяч, адже було реалізоване й альтернативне бачення - ценз для служби в армії знизили більше ніж у 2 рази.
Але це все не розв'язувало проблему глобально. І запит на зміни все ще існував, як і соціальне невдоволення - бідноти проти еквітів і сенаторів, еквітів щодо сенаторів, італіків щодо свого положення неповноцінних відносно римських громадян, поневолених провінцій щодо Риму. Нікуди не поділася і проблема комплектування армії, яка потребувала все більше постійних вояків.
Це дозволило молодшому брату Тиберія Гаю Гракху виступити зі своїм планом реформ. І якщо його брат був звинувачений у спробі узурпації влади, скоріше за все, несправедливо, то щодо Гая сумнівів значно менше. Крім патріотизму, Гай, вочевидь, дуже хотів помсти за брата і його друзів. І тому діяв рішуче і цинічно.
Мета Гая була дуже проста: об'єднати геть усіх римлян проти римських же еліт. В першу чергу - сенаторів. Він вирішив спиратися не тільки на селян чи італіків, але й на другу за значенням римську страту - еквітів. Саме еквіти складали торговельну еліту, в той час як доступу до найвищих державних посад і позицій суддів в них не було. Суддями могли бути тільки сенатори. Усього за 2 роки активних реформ він ініціював цілий комплекс реформ, частина з яких була спрямована на реформування суспільства і здобуття соціальної опори, інші реформи - на розкол в елітах, а ще Гай шукав гроші на все це.
Популістичний закон № 1. lex frumentaria - закон про хліб - про продаж міській римській бідноті хліба за заниженими цінами, приблизно в 50% від ринкової. Це мало дати Гракху стабільну більшість на всіх народних зборах. Відповідно, якщо найбіднішим надавався хліб з величезними знижками, аграрна реформа Тиберія була модернізована - і Гай робив ставку на більш заможних селян (які могли забезпечити товарне виробництво).
Популістичний закон № 2. lex militaris - військовий закон, який передбачав надання бідним рекрутам амуніції за державний кошт, раніше вартість віднімалася з утримання. Крім того, можливо, були реалізовані й інші кроки - мінімальний вік призову був встановлений на рівні 17 років, строк служби було скорочено, скасовували тілесні покарання, а також - гіпотетично - передбачалося ще й харчування коштом держави. Цей закон, крім популярності самого Гракха, мав зробити популярною й військову службу.
Популістичний закон № 3. lex viaria - закон про велике будівництво, велике будівництво доріг всередині Італії. Щоб забезпечити кращу логістику для фермерів і пожвавлення італійської торгівлі.
Закони про розкол еліти та “простого римського народу” - lex de capite civia Romani й lex de abactis. Перший закон захищав і самих реформаторів, і опозицію Сенату, і права народних зборів. Він забороняв страту або вигнання громадян без рішення народних зборів. Ті чиновники, які порушили цей закон, судилися народним зібранням, а не сенаторським судом. Другий закон забороняв балотуватися на виборні посади людям, які були позбавлені повноважень народними зборами. Раніше право “скасовувати” мав тільки обраний цензор.
Закон про розкол еліт № 1. lex judiciaria - судова реформа по-Гракхівські. Якщо раніше суддями могли бути тільки сенатори, то зараз суддями мали бути 50 на 50 сенатори та представники еквітів (вершників).
Закон про розкол еліт № 2. lex repetundarum - закон про розслідування зловживань адміністрації в провінціях, які тепер мали проводити тільки вершники. В чому фішка цього закону. Адміністраторами були переважно сенатори або їхні висуванці. А торговельні операції в провінціях проводили переважно вершники. В них був прямий конфлікт інтересів, бо перші намагалися збагатитися коштом других.
Державницький закон № 1. lex de coloniis deducendis - про заснування колоній. Гай вирішив заснувати колонії на спустошених ще Другою Пунічною землях південної Італії та зруйнованих за підтримку Ганнібала містах. Частину як аграрні центри, інші як центри торгівлі та ремесел. Крім того, розуміючи, що землі в Італії все одно не вистачить, почалося виведення колонії в провінції, в тому числі на місці зруйнованого Карфагену. Де можна було виділити більше землі й сформувати середні за розмірами, більш життєздатні господарства.
Державницький закон № 2. lex de sociis et nominae - закон про громадянство. У нас немає точних даних, але Гай точно планував розширення права римського громадянства або тільки на латинських союзників (приблизно третину населення тодішньої Італії) або на всіх італіків. Це мало розширити соціальну базу лояльності до римської держави. Прийняття цього закону зустріло найбільший спротив.
Державницький закон № 3. lex de provinciis consularibus - закон про консульські провінції. До Гая Гракха Сенат визначав, куди направити двох обраних консулів, після того, як їх обирали. Наприклад, обрали Марка і Гнея. Якщо консули лояльні Сенату - то вони отримували адекватні призначення. Якщо ж були сумніви - то їм створювалися максимальні проблеми. Це, звісно, відкривало безмежні можливості для зловживань та корупції. Закон Гая перегорнув стіл - тепер спочатку затверджувалися провінції, куди направлять консулів, а вже потім відбувалися вибори. Причому народні трибуни не мали права накладати вето на це рішення.
Де знайти гроші на всі ці реформи й ініціативи? Для цього на другий рік реформ було прийнято lex de provincia Asia. Азія - нова провінція на місці колишнього Пергамського царства (сучасний захід Туреччини) - була найбагатшою на той момент в державі. Чому б її не пограбувати, подумав Гай, і пограбував. Точніше, ініціював продаж права збирати там податки римським громадянам (вершникам). Таким чином, податки збирали римляни, вони ж розглядали позови щодо зловживань (а робили це судді - вершники, закон вище згадайте), Рим отримував фіксований дохід, а далі - ну буде в Азії корупція, що тут нового.
Виглядає ж логічно. Місцями навіть перспективно. До того ж авторитет і популярність Гракха-молодшого дозволила йому сконцентрувати у своїх руках величезну владу і зробила справжнім “демократичним диктатором”.
Але ми знаємо, що нічого не вийшло. Бо далі були громадянські війни, війни з італійськими союзниками за громадянство і права, були Марій і Сулла, Помпей і Цезар і встановлення монархії замість республіки.
Чому Гракх зазнав краху?
Закон про продаж хліба обурив всіх заможних римлян. Продовження земельного переділу викликало ненависть земельної аристократії.
Еквіти виявилися ненадійними союзниками - вони отримали від Гракха так багато, що він вже не міг їм нічого запропонувати. І вартувало партії Сенату пообіцяти зберегти нові привілеї, як вершники перекинулись на бік Сенату.
Ідея надати право римського громадянства широкому колу італіків обурила взагалі усіх. Хоча вона і була повністю державницькою, корисною для розвитку економіки Апеннін, натовп і аристократія не схвалювали розмивання власного впливу.
Заснування колонії на місці Карфагену будило старі страхи. Римляни боялися, що відроджене місто повстане.
Марк Лівій Друз, народний трибун 122 року від сенатської партії, скористався найкращою зброєю проти політиків-популістів. УВІМКНУВ ЩЕ БІЛЬШИЙ ПОПУЛІЗМ. Якщо Гракх пропонував заснувати дві колонії в провінції та брати з колоністів невеликий податок на користь держави, Друз запропонував заснувати 12 колоній і не брати жодних податків. Якщо Гракх пропонував надати громадянство італікам, Друз запропонував заборонити для італіків тілесні покарання під час служби в армії Республіки. На відміну від громадянства, ця пропозиція була і популярна і ніяк не шкодила самим римлянам.
У підсумку, Гай Гракх зняв закон про громадянство з голосування. Розуміючи й безперспективність закону, і свою приреченість.
В 121 році, коли Гракх вже залишив свою посаду, новий трибун виніс на голосування питання про ліквідацію карфагенської колонії. Гай збирався захищати право колонії на існування, консул Луцій Олімпій і аристократична партія збиралися скористатися шансом знищити Гракха. В день голосування озброєні прихильники консула зайняли храм Юпітера, прихильники Гракха теж прийшли зі зброєю. За записами Плутарха, сам Гракх не підтримував насилля і неозброєним перебував в галереї храму. Але де зброя, там ексцеси. В підсумку сталася бійка, в результаті якої загинув один з лікторів - церемоніальних і нецеремоніальних охоронців консула. Сенат видав санкцію на вбивство Гракха.
Наступного дня відбулася перша битва на вулицях Риму. Зрештою, Гай Гракх загинув. Разом з ним загинуло понад 3000 його прихильників.
Глава 4. Прокладена дорога до тираній.
Поразка Гракхів, можливо, була майже неминучою. Бо сама по собі мрія відродження селянства як фундаменту римської держави була нереалістичною. Бо рабство і товарна економіка визначали правила економічної гри. Крім того, управління світовою державою, якою вже стала Римська республіка, інструментами полісної демократії - справа сумнівна. Бо вимагала від народного зібрання землеробів компетенцій, яких воно апріорі не мало. А винайти представницькі інституції в умовах рабовласництва дуже складно.
І якщо методи Гракхів не спрацювали через об'єктивні чи суб'єктивні причини, то самі проблеми - люмпенізації громадян, комплектування армії громадянами через призов, проблема громадянства для італіків, виведення колоній в провінції - нікуди не зникли. Їх Тиберій і Гай визначили правильно.
Аристократична партія ж нічому не навчилася. За 2 роки після смерті Гая, щоб убезпечити себе від тіні реформ, вся орендована великими землевласниками державна земля стала їхньою приватною власністю. Остаточно це було закріплено в 111 році. В підсумку, на початок 1 століття до нашої ери, лише 2 тисячі родин в Римі мали хоч якусь нерухомість. Щось близько 2-3%.
Колонії ж утворювалися вже самі собою. Після завоювання південної Галлії ця область була швидко заселена римлянами та італіками. Закладаючи фундамент для завоювання всього регіону.
А ось найбільш популістичний закон Гракхів - про продаж дешевого хліба - Сенат модернізував. І почав роздавати хліб взагалі безкоштовно. Сформувавши клас громадян, до яких апелювали всі майбутні диктатори. Монстра популізму (який з часом стане озброєним популізмом) вже було не загнати назад без вирішення проблем, які його породили. І це стало першою опорою для тих, хто доб’є республіку за наступні 100 років.
Другою опорою стала невирішена проблема комплектування війська з громадян-землеробів. Її вирішив за кілька років Гай Марій, який замінив систему призову системою рекрутингу. Замість громадянського обов’язку більш-менш заможних військо почало комплектуватися за гроші та землю з контрактом на 25 років з переважно найбідніших. Землю надавали після завершення контракту. Це робило нову армію з переважно безземельних римлян і італіків відданими полководцю, а не державі. Цим скористуються чи спробують скористатися у власних політичних цілях і сам Марій, і Сулла (як представник аристократичної реакції), і великий полководець Квінт Серторій, і Гней Помпей. Але найбільш вдало - як ви здогадалися - Гай Юлій Цезар.
Третьою стала невирішена проблема римського громадянства для італійських союзників. Яка призвела до зниження ефективності спільної армії, до економічних проблем, до дискримінації італійців і - зрештою - до Союзницької війни. Коли половина Італії повстала проти Риму. Рим переміг, але тільки тому, що у вирішальний момент виконав усі вимоги повстанців. Але саме за цей час остаточно сформувався запит на сильну руку, бо республіканські інституції були паралізуюче неефективними.
У підсумку все скінчилось серією важких війн ззовні, коли Рим ледь не впав, громадянських війн, повстань. І перезібранням держави вже як військової диктатури та монархії.
Зараз ми вже не знаємо, чи була можливість уникнути того сценарію, який тепер знає історія. Але факт залишається фактом: саме соціально - економічні проблеми, важка трансформація італійського господарства і люмпенізація значної частки населення, разюче соціальне розшарування призвели до того, що римська республіка де-факто припинила своє існування. І ані нобілітет, ані "простий римський народ" вже не будуть мати тієї суб'єктності яку мали за часів старої доброї республіки.
Цю історію я розповів, бо вона хрестоматійно - показова. А далі ми продовжимо вже розбором кейсів 20 та 21 століття. Дякую за увагу.
Підтримати автора донатом: 1. Patreon. 2. Monobank. 3. Приват.
