Хом'ячка померла тихої недільної днини. Виповзла із дерев'яної хатинки у клітку, скрутилася калачиком і завмерла холодною хутряною грудкою.
Не те, щоб це було неочікувано. Як-то кажуть, у хом'яка задача у дусі Ісуса — показати дітям смерть. Але хом'ячка про це не знала, і час для смерті обрала непідходящий — вдома нікого не було: хазяйка з мамою поїхали на кілька тижнів до Франківська, тато хазяйки пішов грати у настолки до друга. У квартирі був лише кіт, який за найкращим котівським звичаєм усе проспав.
Хом'ячку знайшли лише ввечері. Від дівчинки нічого не приховували — бо від смерті, як і від життя не сховаєшся. Зійшлися на тому, що хом'ячка прожила гарне життя. Бігала у колесі. Шурхотіла ночами. Драла хутро з кота. Застрягала під диваном. Їла коц, що на тому дивані лежав. Наче дитяче брязкальце торохкотіла какахами у кульці. Для неї будували лабіринт із лего. Вивозили з собою в евакуаційному потязі із засніженого Києва у маленькій коробочці з-під бутербродів. А у Франківську тиждень тримали у відрі, доки не виявилося, що вона акробатка — і запросто може з нього вилізти. Після чого вона навіть отримала від волонтерів клітку. А ще вона дуже подобалася бабусі. Бо добре їла і ховала за щоки усе, що не з'їдала; щоки її тоді розтягалися аж до передніх лапок, і вона ставала схожа на опухлу хутряну камбалу. Тільки очі й блищали.
За життя хом'ячка змінила кілька імен. Велика біла сирійка з двома чорними цятками на спинці була і Цирі, і Пушинкою, навіть Лисожопкою (у той період цятки й розгледіли). Але остаточно жила і померла Хом'ячкою.
Їй було трохи більше двох років. Напевне, вона могла б жити і довше, але щось пішло не так. В усякому разі це була спокійна смерть у домівці, а не звичайна для хом'яків погибель від капця чи якогось дурнуватого збігу обставин. Поховати її вирішили під деревом у лісі. Якби хазяйка була у Києві, то дійшли б до улюбленої галявини з мурашником і влаштували б усе, як годиться. Але іти туди було хвилин двадцять, тому обрали місцину поближче. Треба ж буде показати дитині останній хом’ячий прихисток.
А вночі хом'ячка ожила. Чи то вирішила таки довести до кінця свою земну задачу, чи то вийшла з гібернації, у яку ці тваринки інколи впадають від холоду.
Тепер треба розповідати хазяйці про повстання з мертвих. А вона ж так розсудливо сприйняла цю звістку… А мама з татом так старалися, щоб розставання із улюбленицею не стало травмою, і так раділи, що змогли підібрати вірні слова…
Коротше, невдобно вийшло.
Цей допис було перенесено із бети.
