Невеличке послання Балашову. (На канал підписаний, позаяк, скажемо так, частково поділяю погляди щодо системи (чи ідеї) 5.10. Та й сам глашатай викликає захоплення і повагу. І своєю напористою оригінальністю, і розумом. Але…)
Балашов нагадує воїна, одинокого в полі. Таку собі міську людину, котру силоміць примусили займатися сільським господарством. Ба більше, — заблудлого в джунглях туриста, котрий не відає, що задля виживання мусить порозумітися з хижими мешканцями (вивчити їхні звички та настрої). Отож попри всій, скажемо так, економічній (чи логічній) привабливості, ідея (5.10) має враховувати обставини (ми ж не можемо, скажімо, облаштувати Марс, не врахувавши всіх труднощів). Балашов схожий на Квазімодо (без образ, це лише порівняння задля чіткішого уявлення), як би останній щиро не переконував у величі та чистоті своїх почуттів, відраза не щезне.
У Балашова нема усвідомлення, в якій країні він знаходиться. Хоча Союз розвалився, совковість не щезла. Навіть в Україні. Втім з’явилася відраза в значній частині населення до всього росіянського. (А Балашов усім видом показує, що є руськім мордером). Отож (Балашову) не помічати існування української мови, це основна помилка пропагандиста. Думається, навіть якщо Балашову дати мільярди на просування своєї партії, зрушень не буде. Як була партія кишеньково маленькою, так і лишиться. Навіть не дотягнеться до Ляшка. Бо клоун смішить, а Квазімодо навіває тугу.
Невідомо, що трагічніше – юродивий чи блазень.
