Дмитро (позивний: Dok) — медик медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри», який з першого дня повномасштабного вторгнення знав, що хоче і буде допомагати українському народу, чого б йому це не коштувало. Зараз Дмитро навчається на 6 курсі Медичного факультету №2. У цьому інтерв'ю ми розпитали у Дмитра про його досвід та навички.
— Розкажіть, будь ласка, про себе
Я – медик медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри». І додатково сертифікований інструктор за рівнем TCCC-MP від NAEMT, викладаю тактичну медицину у своєму батальйоні, як для військових так і для цивілів.
— Чим Ви займались до повномасштабного вторгнення?
Навчався на 4 курсі, ще на Медичному факультеті №4, і працював в нейрореанімаціїї Олександрівської лікарні.
— А планували звʼязати своє життя з військовою справою до повномасштабного вторгнення?
Були такі думки, бо в мене батько військовий. Але спочатку хотів стати лікарем, а вже потім думати про військову кар'єру.
— Як розпочався Ваш ранок 24 лютого?
Зі дзвінка рідних, що їх бомблять. Я сам з Харкова, і вся моя сім'я теж. Жили ми на салтівці, де вже за кілька годин були міські бої. Мене набрали, я зрозумів що до чого, трошки ще побув в гуртожитку, а потім поїхав на роботу, бо розумів, що поранені будуть.
— А як ви прийшли до рішення піти у добровольчий батальйон «Госпітальєри» та чому вирішили стати інструктором?
Хотів кудись долучитись, бо моє місто бомбили, рідні сиділи в підвалі, а я нічого не робив, і мене це бісило. А чому саме добровольці, бо це суто медичний батальйона, а я в першу чергу медик. А інструктором став після поранення в 2022 році влітку. Мені запропонували і я пішов.
— Які моменти є найбільш емоційно важкими для вас? Що допомагає триматися та переживати ці моменти легше, наскільки це можливо?
Поранення, коли весь екіпаж реанімаційного автобуса були 300 і одна дівчина 200. Коли сам був поранений і виносив та допомагав своїм побратимам. А триматися допомагає віра в Україну, бо ми стоїмо за свою землю, за людей, дітей, майбутнє.
— Чи є навички, які Ви здобули під час війни, що можуть стати корисними у повсякденному житті?
Уважність, напевно, це на війні і в житті дуже допомагає.
— Як ви думаєте, ваш бойовий досвід змінив вас як людину?
Думаю, що так, звісно. Але точно не сформулюю.
— Як ми можемо зараз допомогти країні та військовим?
Бути разом, як це було у 22 році. Донати, допомога всіма можливостями.
— А які поради ви можете дати молоді, яка хоче захищати свою країну?
По-перше, навчайтесь, від такмеду до виживання. Тренуйтесь, не біжіть з палаючими думками, а зважуйте. Дослухайтесь старших.
— Що ви думаєте про майбутнє України?
Україна була і залишиться незалежною, добре розвиненою країною, яка дала агресору прочухана.
— Що зробите в першу чергу після нашої перемоги?
Не можу сказати. Хотілось би, щоб всі дожили до цього.
— А чим плануєте займатися після перемоги?
Може і далі піду лікувати людей, тільки в цивільній медицині, а може взагалі піду в іншому напрямку. Хто зна. Точно знаю, що продовжу навчати людей тактичній медицині, бо цими навичками повинен володіти кожен не тільки в умовах війни.
Матеріал підготував Блохін Іван, Інформаційний відділ Студентської Ради М2
