Лукаш дивився через стіл на Бродягу й Арта. Ніндзя стояв, спершись на стіну, і слухав.
— ...Так кажеш, можна її витягнути? Як?
Лукаш чекав на відповіді.
— Потрібен сильний тригер з минулого. Щоб спробувати розбудити пам'ять.
— Так он Арт є, — сказав Макс, що теж був присутній, — у них лямур, всі діла.
Арт зміряв його важким поглядом, але промовчав.
— ...Можемо ще Повара привести, якому вона зуби повибивала.
Бродяга жарту не оцінив.
— Тригери — то не найважче. Найважче — взяти її в полон.
Арт пригадав бійця, що стрибнув у «трамплін». Так, це найважче.
— Так що, так можна кожного їх бійця тригерити, щоб до тями прийшов? — Лукаш зацікавився словами Бродяги.
— Ні. Ті, хто пройшли через форматування свідомості на станції — втрачені. Натомість ті, хто там не був — їх можна витягти. Правда, їх одиниці.
— Її взяв під контроль мозок з Х-16, наскільки я знаю, — промовив Лукаш і кинув погляд на Арта.
Сталкер мовчав. Макс звернувся до нього:
— Що Док сказав з цього приводу? Ти ж був у нього?
«Все він знає», — подумав Арт. А вголос сказав:
— Був. Незворотні зміни у мозку. Він не допоможе.
— Так, це правда. Док не допоможе. А от мій метод може спрацювати. Але гарантій нема.
Макс повернувся до Ніндзі:
— Бро, ви можете її захопити?
Ніндзя мовчав. По обличчю було видно, що він думає. Всі присутні терпляче чекали. Нарешті майстер сказав:
— Малоймовірно. Довкола бази десятки зомбованих. Тривогу піднімуть.
— А якщо їх відтягнути? — Арт вставив слово.
Лукаш і Макс в один голос категорично:
— Ні!
— Чому? З безпечної відстані змусити їх відійти від бази...
Бродяга взяв слово:
— Не спрацює. По-перше — зомбаків тримає антена на даху. Вони не підуть. А от шум піднімуть. По-друге — командир там далеко не дурень і швидко зрозуміє причину. А скільки їх там — хтозна.
— Біля трьох десятків. Приблизно.
Макс більш-менш знав ситуацію.
— Це прямий шлях на колективні похорони. Навіть не думай!
— Добре, ша, — різко перебив їх Лукаш, — вистачить порожняки ганяти! Арт — я своїх людей під кулі не поставлю. Ми й так ще не очухались до кінця. Якщо фанатики прийдуть — нам пизда. Дівчину шкода, але таку ціну ми не потягнемо.
Макс і Ніндзя кивнули на знак згоди. Ніндзя додав:
— Реально шансів нема її взяти по-тихому...
Він не договорив. У двері влетів захеканий боєць:
— Біля воріт троє монолітівців. В укриттях ще зо два десятки. Агресії не проявляють. Просять зустрічі.
І в ту саму секунду ожила рація Лукаша:
— Тут Кеп. На рубежі Бар'єра дофіга фанатиків. Не атакують.
— Якщо кіпіш буде, встоїте?
— Не думаю...
— Спостерігайте. Далі — за обставинами. Кінець зв'язку.
Лукаш і Макс переглянулись:
— Щось нове. Ну що, запросимо?..
Макс потиснув плечима:
— Давай. Цікаво, хто там... Але доведеться їх випустити живими.
— Доведеться.
Лукаш це чудово розумів. Бо інакше їх базу зметуть. Демонстрація сили біля бази і Бар'єра ясно натякала на цей варіант.
Лукаш підвівся:
— Ну пішли, Макс... Гостей зустрічати.
Бродяга подав голос:
— Я не буду присутнім. Їм мене бачити не варто.
Лукаш кивнув:
— Як знаєш...
До опорника в Мертвому місті підходили ще два сквади. Важке озброєння, екзоскелети. Сестра і Деймос саме обговорювали зникнення скваду. Поява групи здивувала Сестру. Деймос не подав і виду. До них прибув сам Майстер...
Харон вже знав про зникнення скваду. Тому одразу промовив:
— Стежку в Рудий ліс знайти не вдалося?
— Ні, Майстре. Ймовірно, сквад загинув у бою. Ми плануємо відправити більший загін.
— Ні, Сестро. Це почне війну з «Волею». А нам це не потрібно. Але потрібна стежина. Тому, Сестро, приготуй три сквади. Завдання я скажу пізніше.
— Так, Майстре. В славу Моноліту!
— В славу Моноліту!
Дівчина вийшла. Харон повернувся до Деймоса:
— Що скажеш?
Голос Харона помітно змінився. Зник пафос.
— Та що скажу? Нас спалили. Причому група була не один раз, і ніхто їх не засік. Жодного пострілу.
— Ясно. Ну я й не думав таку групу ховати. Краще так. Тепер основне — нам треба потрапити до Х-16. Треба перевірити Мозок.
— Силою дорогу прокладемо?
— Ні. Доведеться руйнувати міфи про себе, друже.
— Ти хочеш домовитися?
Харон усміхнувся. Покрите шрамами обличчя посвітлішало.
— Не хочу. Але доведеться.
— На яких умовах?
— Подивимося, як поведе себе Лукаш. Ми, може, й з бази не вийдемо.
— Не страшно? — Деймос знав відповідь.
— Ти ж знаєш, ми своє відбоялись. Але як взялись — тягнемо до кінця.
Деймос промовчав. А Харон продовжив:
— На переговори підемо втрьох.
— Я б її не брав. Може вийти з-під контролю.
— Вона може стати козирем. А як і вийде — не смертельно.
— Шкода. Дівка підготовлена дуже добре. Сквади водить як ніхто. Аномалії нюхом чує.
— Все має свою ціну, друже. Але підстрахуватися треба. Пиши Тритону. Хай блокує Бар'єр, але не нападає.
Тритон — командир гарнізону «Моноліту» на Радарі — отримав повідомлення від Деймоса. Навчений не ставити питань, командир зібрав шість сквадів. Величезний арсенал зброї в Х-10, здавалося, не закінчиться ніколи. 24 бійці, озброєні від автоматів до РПГ, висунулись на Бар'єр...
Харон на чолі п'яти сквадів разом з Деймосом і Сестрою оглядали тіла трьох бійців. Четвертого знайшли за хатиною. Було видно, що боєць виконав свій обов'язок. Але те, що його хотіли взяти живим... Сестра помітила на руках сліди від стяжки. Його полонили. Але цілі не досягли.
До бази залишалося недалеко. Контролюючи оточення, група підійшла до бази...
Варта «Волі» взяла їх на приціл. Але вогню не відкрила. Біла тканина зупинила. Командир варти аж розгубився. Останнім часом долгівці заходили, зброю здавали — і все. А таких гостей не чекав ніхто. Та і наміри їх неясні. І чотири чи п'ять груп далі теж виглядали грізно. Його гризли сумніви. Командир відправив бійця до Лукаша, а сам дав наказ спостерігати. Трійця підійшла ближче.
— Хочемо говорити зі старшим.
Голос високого був низьким і грубим.
— Сумніваюся, що він захоче.
Вартові тягнули час. Не знали, що робити.
— Ми почекаємо. Нам спішити нема куди.
Трійця терпляче стояла перед воротами.
До воріт підійшов Лукаш:
— Ти хто такий, мужик? Що тобі треба?
Харон пробасив:
— Ти на порозі хочеш говорити?
Лукаш чекав такого повороту:
— Зброю здайте. Всю. Тоді підемо й поговоримо.
Трійця роззброїлася. В приміщенні КПП склали зброю. Оточені двома сквадами «Волі», представники «Моноліту» спокійно йшли за Лукашем. Макс, що йшов ззаду, відмітив, що троє дивилися перед собою, не намагаючись засікти і відмічати вогневі точки. Його це трохи заспокоїло. Хоча Харону це не було потрібно. Він до найменших дрібниць пам'ятав цю військову частину. І знав, де її слабкі місця. Краще від Макса.
Група прийшла до великої кімнати поряд з кабінетом Лукаша. Варта залишилась за дверима. А всередині знаходилось шестеро: Харон, Деймос і Сестра від «Моноліту» та навпроти лідери «Волі» — Лукаш і Макс, поряд з ними одиночка, помічений Зоною...
Назрівала дуже важка розмова...
