Нова музика тижня. Добірка The Rock Spectrum

Цей тиждень виявився щедрим на цікаві релізи: від вражаючої щирості Renie Cares до експериментального матріархату ummsbiasus, від несподіваних фітів Burned Time Machine до атмосферного повернення Small Depo. Кожен із цих релізів пропонує щось своє — від гітарного драйву і електронного хаосу до інтимної лірики та глибоких рефлексій. І навіть якщо деякі з них змусили засумніватися у власній творчості, інші навпаки нагадали, чому ми любимо повертатися до улюблених виконавців.

Цього тижня редакція залишилася задоволеною новинками української музики. Два релізи точно потраплять у підсумковий топ року. Читаємо й слухаємо! Для зручності прослуховування, ловіть плейлист:

Spotify | Deezer | YT Music

Renie Cares – la princesse lointaine (ЕР)

Жанр: індірок, авантпоп

Слухати: https://album.link/la_princesse_lointaine

Новий мініальбом Рені потрібно слухати комплексно від початку до кінця, щоб повністю осягнути глибину емоцій. Нехай на мініальбомі лише 5 пісень, однак їх достатньо, щоб Рені досягла апогею своєї щирості та продемонструвала, наскільки відвертою вона може бути. Кожен трек – це проєкція різних станів Іри. Від стадії прийняття себе і відстоювання власних кордонів (трек “Кричу”) до смирення і любові (трек “Любови більше”), Іра проводить слухачів по закуточках своєї душі та, як каже сама вона, “умисно ігнорує червоні прапорці”. Тому цей мініальбом знаходить непростий компроміс у звучанні, зі світоглядом Іри та авангардною естетикою, що є найбільшою перевагою, адже допомогає Ірі розсунути кордони інтимної лірики. Найвдалішими треками, на мій погляд, це “деліре” та “зараза”, де кожна нота відточена до максимуму, а емоція досягає звукового крещендо. Ці два треки цілковито можуть претендувати на місця у списках найкращих пісень року або мініальбомів. 

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Було б нещиро, якби я не звернув увагу на реліз та не доповнив би Іванову думку стосовно кращого мініальбому листопада. Не побоюсь про це сказати, бо у ньому є те, що справді справило враження та виділяє серед інших повноформатників:

• Алюзії на колишню творчість проєкту (Просто послухайте “кричу” та “заратустра”).

• Наявність експериментів (індірок, електроніка, артрок елементи у 5-трековому релізі)

• Рефлексійне підґрунтя у піснях (якому віриш та навіть починаєш співпереживати ліричній героїні).

  Кращим треком мініальбому для мене є “деліре”. На противагу легкому та спокійному “кричу” іде пронизлива та емоційна композиція, яка після першого прослуховування просто врізається у голову та не відпускає.

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

ummsbiasus — FAVNA (LP)

Жанр: experimental folk, drone, dark embient, post-industrial

Слухати: https://linktr.ee/ummsbiaus

Вийди така музика десь у Великій Британії її назвали б якщо не основоположником нового музичного напрямку, то знаковим новаторським наслідуванням тих віянь, які продовжують розширювати музичну експериментальну перефирію.

Альбом FAVNA — це чиста есенція містичних язичицьких мотивів та оголеної жіночої душі, огорнутих у noise / post-industrial / drone / downbeat / downtempo саунд. Музика uumsbiasus зосереджена на самій атмосфері явищ. Вона дихає жіночими персонажами і покликана занурити слухача в матріархат дохристиянського світу через призму жіночого болю і неймовірної сили жіночої енергії.

На вокалі не спів і не читання, а одкровення з глибин душі, які межують між одами, голосінням і божевіллям. Манера виконання Єлизавети неймовірно реалістична, жива і невимушена, наче вона говорить сама із собою, а її голос наповнений такими фібрами душі, що я готовий йти за нею і втопитися в безодні.

uumsbiasus не розмінюється на дешевизну легкого доступу та загального розуміння — це не проста музика для кожного, але вона віддасть сповна тим, хто, все ж, відкриється назустріч цьому саунду. Із референсів для розуміння це щось із теми експериментальних проєктів Justin K.Broadrick накшталт Pale Sketcher.

Медитативна, індустріальна, містична але не банальна, а найголовніше - творча і авторська, така, яку виконавиця хотіла для себе, відверта, але холодна і тому жодне визнання їй зовсім не потрібне. Темна, наче Нава і самодостатня, наче Мара. Сила - це не відсутність сліз і болю, це здатність проходити крізь біль і сльози, які ніхто не помічає...

⭐⭐⭐⭐⭐

meerkur — чи це час такий

Жанр: індіпоп, даркелектро, тріпхоп

Слухати: https://id.ffm.to/chy_tse_chas_takyy

У культового в середовищі золотоворітської хіпстоти, неповторного і суперталановитого київського гурту 5 Vymir (про який, на жаль, доводиться писати вже у минулому часі) була цікава особливість - двоє фронтменів. Попри те, що Костянтин виконував функцію симпатяги з гітарою та писав більшість пісень, перетягуючи значний відсоток уваги на себе, Вадим Лазарєв у гурті був сірим кардиналом, котрий, здається, і додавав своїми музичними ідеями в той доволі класичний інді-роковий коктейль самобутності.

Сольна творчість Вадима під нікнеймом meerkur - злочинно недооцінена. Що доводить, як мінімум, його свіжий сингл “Чи це час такий”. Вправно балансуючи між дещо дарковим інді-попом та тріп-хопом з вкрапленнями глітчевої меланхолійної електроніки, meerkur пропонує слухачеві буквально “зустрітися на узбіччі” (с). 

Ймовірно, маючи в якості референсів Apparat та Moderat, Massive Attack та Tricky, пізніх Depeche Mode, а також проект Тома Йорка Atoms For Peace, автору вдається створити композиційно довершену 5-хвилинну музичну подорож фактично у двох акордах (з легким розвитком в мажор ближче до кульмінації треку).

“Чи це час такий” — філософсько-екзистенційна “драма спостереження”, в якій автор рефлексує власне сприйняття плину часу, невідворотності буття і фатальності сьогоденних реалій, а дещо відсторонений, “холодний” вокал лише додає цій оповіді правильного вайбу.

meerkur - це беззаперечне музичне “перевідкриття” цього тижня і втіха від того, що такий талановитий автор досі творить музику на високому рівні.

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Walakos — Interrupted (LP)

Жанр: IDM, breakbeat

Слухати: https://fanlink.tv/dnp024

Андрій Walakos і як сольний електронний артист, і як половинка легендарного spokenword-проєкту Warнякання, що базується на поезії Антона Слепакова, вміє у ледь відчутну, але непідвладну багатьом митцям у цьому та суміжних жанрах магію - створення музичної драматургії у малих формах. 

Трек “Faith & Deterrer” з нового альбому Андрія “Interrupted”, який днями вийшов на лейблі Dnipropop, занурює і зачаровує, адже має класичну структуру і композицію - від тривожної мікроувертюри до кульмінації та глибокого видиху.Walakos демонструє широку палітру майстерності як бітмейкера, вправно жонглюючи ламаними ритмами, так і саунд-дизайнера, використовуючи безліч інструментів, які вдало відтінюють саспенс.

Сольна творчість Андрія — атмосферна і відрізняється унікальним авторським почерком, а “Interrupted” безперечно вартий уваги альбом митця, котрий цьогоріч долучився до лав Збройних Сил України. Із очевидних мінусів композиції “Faith & Deterrer” — хіба що нав’язлива думка про те, що з нього вийшов би непоганий трек ВГНВЖ. ))�

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Паліндром – Я маю крила (OST "Назавжди-Назавжди")

Жанр: альтернативний рок

Слухати: https://id.ffm.to/ya_mayu_kryla

Відео: https://youtu.be/JkMSJ6CA44o?si=q9mmaZjM3Kk8RrN5

Степан Бурбан дебютує у сфері саундтреків до фільмів. І його перша кооперація відбулася із цікавою українською стрічкою “Назавжди-Назавжди”, дія якої відбувається у 90-х та оповідає про нелегке дорослішання старшокласниці Тоні, яка стикається з першими дорослими проблемами.

Перша думка була про те, що це точно буде у дусі дебютного альбому паліндрома “Про сьогодні, завтра і вчора”. Утім мене здивувало те, що у результаті вийшов альтернативний рок з доволі схожим звучанням релізу “Найліпші питання собі”. І так навіть на краще, бо такий неочікуваний плотвіст вразив, а сама лірика відчутливо резонує із фільмом та нагадує певного роду епілог, який Степан пропонує для усіх, хто вже глянув та прагне відповідей на риторичні питання.

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

REDENGY, Burned Time Machine — Замкнені криві

Жанр: альтернативний рок

Слухати: https://linktr.ee/burnedtimemachine

Чудове поєднання ніжної ліричності у чуттєвому виконанні REDENGY і довершеного акомпанування BURNED TIME MACHINE, які аранжують композицію у чіпкий альтернативний метал. 

Цього року BURNED TIME MACHINE вже продемонстрували, що напрочуд добре опанували формулу beauty and the beast у прекрасному альбомі "Лімінальний". Ці хлопці дуже круті і, без сумнівів, є одними із передовиків сьогоднішнього і майбутнього українського металу. В їх основі, перш за все, потужна лірична мелодика, яка вже в процесі карбонізується у структури важких рифів, які, втім, не перевантажють загальний малюнок засиллям корових брейкдаунів. 

З іншого боку REDENGY - молода, талановита, незаангажована рамками і необмежена у творчому самовираженні особистість. Вона не просто доповнює музичний малюнок BTM, а, скоріше, навпаки - вся пісня звучить так, наче вона написана під неї. І REDENGY прекрасно порається із цією першістю. Її голос чіпляє і веде за собою увесь акомпанемент тягучих гітар немов лідуючий інструмент. 

Безсумнівно, сумісна робота BURNED TIME MACHINE і REDENGY — це концентрований мікс талановитого сонграйтингу і довершеного перформансу. А якщо хтось скаже, що в ній немає нічого особливого, я відповім, що нічого особливого і не варто вигадувати, коли все і так добре працює.

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Якщо за співачкою REDENGY я не слідкував, то за Burned Time Machine (особливо після дебютного альбому “Лімінальний”) – залюбки. Тому її творчість я для себе відкрив саме цією колабою з полтавськими альт-металістами.

Перший фіт “Замкнені криві”, який увійде у дебютник “по той бік усмішки” – це альтернативний рок, який зустрічає жирними гітарними рифами та барабанами, що плавно притуплюються під час куплету з клавішними партіями. Згодом пісня накручує оберти та переходить у перший приспів, який виглядає соковито. Потім доєднується Влад Усенко, який додає більшої мелодійності та переносить альтернативний рок вже у ню-метал.

У цій пісні мене розчарувала відсутність яскравого приспіву. Було б чудово, якби до вокалу REDENGY доєднався голос BTM. Цього б точно вистачило, щоб трек хоча б запам’ятовувався та мотивував на повторне прослуховування. 

⭐️⭐️⭐️½

левко – обіцянки-цяцянки

Жанр: інді-рок, альтернативний рок

Слухати: https://linktr.ee/lev4i4ek

Від амбасадора лоуфайного індіроку Левка Капранова останнім часом лунали панкушна музика: кросовери з “санкен” (сольним проєктом вокаліста постфанк гурту “Фангус Фрог”) у вигляді мініальбому “гре/бля”, колаба з проєктом “Завірюга” у синглі “проблеми” та сольні релізи “наркотик стоп” та “перешкода”. А хочеться вже файного року, як колись у дебютниках “час покаже” та “труднощі”.

І ось нарешті: сингл “обіцянки-цяцянки” із стилістичним шумом та різними лоуфайними ефектами. У цій роботі ліричний герой визнає: він не вміє дотримувати обіцяне, і йому дуже шкода. Така проста та щира композиція просто бере на щирому, відвертому та знайомому для кожного відчутті, коли вже наче і запевнив що обов’язково реалізуєш обіцяне, але розумієш – ти збрехав, і тебе це точно буде бентежити протягом всього життя.

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Schmalgauzen — крок

Жанр: артрок, авангард-поп, дарккабаре

Слухати: https://hyperfollow.com/kroksch

Геніальні пройдисвіти від сучасного українського театру та нові ікони першокурсниць філфаку Schmalgauzen, схоже, остаточно закріпились у тому статусі поп артистів, коли вже “заліковка працює на них”. Якщо сприймати цей колектив як виключно музичний проєкт, то він справляє враження гурту, у якого закінчились музичні ідеї, і тому цілком логічно ним було запущено конвеєр з тиражування штампів та кліше, що поки що “працюють” (без нарікань фан-бази).

Тим часом Шмальгаузен мають успіх у все ширшої аудиторії здебільшого у форматі живих виступів. Це — авангардистські музичні вистави, в яких музичний матеріал гурту — лише одна з кількох складників. Тому новий трек “Крок” — абсолютно чітко по-продюсерськи вивірена робота, яка використовує лише ті художні прийоми, що є беззаперечними “козирями” артистів, але в рамках концепції та образів авторів і виконавців.

Тож, в музичному плані, у новому треку від Шмальгаузен ви не почуєте нічого нового. Той самий нуар, кабаре-рок, дим папірос, розбита вщент кришталева мрія, туга за втраченою музою (тут соло на саксі), вино, декаданс, збігла мальвіна нєвєста моя… Серед мінусів — стилістичні загравання з неошансоном, лірика, що місцями скочується в відверту банальщину, та приспів з якоюсь непристойно-естрадною гармонією.

Втім, очевидними плюсами проєкту лишаються характерні й впізнавані тембри двох вокалістів, Михайла та Влада, які навіть в аудіоваріанті аж іскрять, як перенасичені чоловічою енергією, та виконують функцію меду для вух. У концепції театрального дійства вони — не протагоніст і антагоніст, а доповнюють один одного, створюючи виважену драматургію та втілюючи, скоріше, класичні архетипи, як-от Брігелла та Арлекіно з італійської комедії-дель-арте, або як Чорт і Шинкар з українського вертепу…

⭐️⭐️⭐️⭐️

Я вже остаточно зневірився у тому, що кохані всією творчою інтелігенцією кияни Schmalgauzen випустять щось дійсно цікаве. Щоразу вперто сподіваюся на це і щоразу залишаюся ошуканим. Геть непоміркований ідіот, скажіть! Не пам’ятаю, коли саме я прогавив той момент, коли театральні романтики Schmalgauzen почали повторюватися. У них були прекрасні шедеври “Кров і вино”, “Джесіка”, “Тетяна”, “Сірі туфлі”. 

Що ви взагалі очікуєте почути від нового синглу “крок”? Мабуть, щось класне, правда ж? На жаль, тут усе дуже впізнавано і надто передбачувано для мене як палкого шанувальника: журливий саксофон, клавішне інтро з відсилкою до пісні “Мадам”, меланхолійна атмосфера, одна й та ж тематика пісень, що мотається по колу, її неодноразово чули в попередніх піснях і на альбомі Silence to Silence зокрема. Я можу зрозуміти Schmalgauzen, адже їхня музика заточена під попкомерцію і вони доїтимуть схему доки, це приноситиме хороші цифри. Хлопцям байдуже, що там скажуть душні оглядачі, бо для відданих шанувальників, вони завжди лишатимуться улюбленим гуртом, хай би який шлак не виробляли. Але чи потрібно аж настільки повторюватися?

⭐️⭐️⭐️

Діти інженерів – Тільки тут

Жанр: альтернативний рок

Слухати:

Починаючи з синглу “Збір”, діти інженерів рухалися кудись не туди, а вайб улюбленого гурту поступово розмазувався. І це легко простежити за кількістю прослуховувань нових релізів. Їх у декілька разів менше за хіти “Рубці”, “Прогноз”, “Ти б не повірила”, “В моїй сім’ї нормально бути ірраціональним”, які дійсно справді потрапляли в настрій українців і відображали актуальні на той час переживання. Теперішні показники – найслабші за всю історію групи. На жаль, проти цього зіграли сукупні фактори: мобілізація Сергія Пухова (за що йому безмежна повага), нездатність гурту змінюватися або відчувати свою аудиторію. Сумно, що діти інженерів втрачають свою вагу і популярність в аудиторії, а нові роботи є все менш очікувані.

У синглі “тільки тут” є одна хороша перевага: вони засмажили хорошого гітарного року з гранжевими гітарами та прикольними басовими малюнками. Продакшн і звук, як завжди, на 3 голови вище багатьох інді вітчизняних виконавців, а по текстах знову моралістська духота.

⭐️⭐️⭐️⭐️

Rosequit – Друг

Жанр: постгранж, альтернативний рок

Слухати: https://rosequit.hearnow.com/drug

Не варто недооцінювати Юру Грузинського і Rosequit, адже одного дня вони візьмуть і напишуть справжній рок-хіт на який ніхто не очікує. Поки що дивлюся на них і мені дуже подобається, що вони роблять, і був би щиро радий, якби гурт не збавляв темпи в цьому напрямку.

Сингл “Друг” сповнений композиційних і вокальних хуків, які сподобаються простим слухачам хорошої гітарної музики, так і кріейторам плейлистів рок-музики. Аранжування синглу зроблені на совість. Легко уявити собі такий концерт драйвової рок-музики у Мукачеві, десь в Миколаєві та у Києві у клубі Волюм.

Rosequit з тих гуртів, що доводять, що можна грати просту гітарну музику, не вдаючись до пошуків складних музичних рішень. Ідеально ритмічна гра бас-гітари з барабанами блискуче збалансована і врізається у пам’ять вушним черв’ячком. Як часто буває, музиканти пхають соляки у пісні заради соляків, не завжди усвідомлюючи, що не всюди вони потрібні. У цій пісні, якби не гітарне соло, то трек звучав би доволі рівно і не настільки виразно. На 2.50 у вокалі Юри Грузинського чути приємний вокальний мелізм. Якщо коли-небудь в Україну приїдуть виступати Foo Fighters, то організатори повинні на розігрів запросити Rosequit.�

⭐️⭐️⭐️⭐️

Small Depo – Емігрант

Жанр: постпанк, дарквейв

Слухати: https://id.ffm.to/emihrant

Після тривалої перерви київський постпанк гурт Small Depo красиво і впевнено повернулися з мініальбомом “Терпіння” і синглом “Термін”, далі був вельми хороший фіт з ДК Енергетик і вкрай провальний “Вічність” зі співачкою Ingret. У новому синглі “Емігрант” я чую того Макса Іщенка, який мені сподобався на попередній епішці. У мене склалося враження, що “Емігрант” – продовження історії ліричного героя ЕР “Терпіння”. Якщо так, то я не проти дилогії. Він так само намагається вижити у жорсткому світі, шукає своє ельдорадо, а натомість зіштовхується з байдужістю. Рожеві окуляри розбиваються і приходить розуміння, що всі заплановані досягнення та перемоги не приносять на тарілочці. Це про складність та самотність, про ностальгію і сум за своєю зоною комфорту, своїм домом та рідними людьми.

⭐️⭐️⭐️⭐️

Small Depo нагадали про себе та анонсували другу епішку під назвою “Карнавал”, який побачить світ вже цього року. Новий реліз присвячений доволі актуальній темі еміграції, що зумовлена початком повномасштабного вторгнення. 

Сингл “Емігрант” – цікавий реліз з більшою ритмікою, який не пропонує кардинально нових змін у стилі гурту. Проте цього зараз не потрібно, особливо після рестарту творчості колективу та їхнього плавного сходження. Тому з радістю чекаю на другий мініальбом за цей рік та цікаву концептуальну історію у дусі “дебютного” релізу “Терпіння”.

⭐️⭐️⭐️⭐️