Автор рецензії — unortheta | ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ |
|---|---|
Psychedelic Blackened Punk / Neofolk | Дата релізу: 05.09.2025 |
Рекомендовані треки: | Лейбл: 𝗘𝗥𝗬𝗧𝗛𝗥𝗢𝗟𝗘𝗨𝗞𝗢𝗣𝗟𝗔𝗞𝗜𝗔 𝗥𝗘𝗖𝗢𝗥𝗗𝗦 |
Дримбакор проти шаблонів: Чому «Глум» — найбрудніший і найщиріший реліз десятиліття.
Чи чули ви про колоритне прикарпатське містечко Косів? Можливо, хтось пригадає унікальний косівський орнамент, а хтось пригадає чи не найперший хеві-метал в Україні — косівський гурт «Гуцули». І, здається, це далеко не все, що ця земля готує дати світові.
Гірська містерія по-особливому впливає на світосприйняття мешканців, які дивляться на світ ледь не через призму психоделії, хоча, можливо, справа насправді у травах, котрі тут проростають — хто зна...
Одна з таких травинок — Чортополох. Для когось вона бур'ян, а для когось важливий інгредієнт у магічному вариві. Назва її овіяна безліччю легенд. Саме легендами, заговорами та ритуалами гуцулів місцевості надихається однойменний косівський гурт, про який піде мова.
У «Чортополоха» нещодавно відбувся реліз, яких трапляється в Україні хіба що раз на десятиліття, — альбом «Глум». Це містичний реліз, контекст якого не менш загадковий, ніж середовище, де він був записаний. Альбом чіпляє насамперед своєю панковою подачею, жорстким, подекуди нігілістичним тоном та вдало імплементованими елементами справжнього гуцульського фольклору й народних інструментів.
«Глум» всіяний різноманітними темами — і забійними бойовиками, і пейзажними зашугейзеними замальовками, і ГЛУМливими баладами. Проте всі вони поєднані одним настроєм злої сатири та фатальної іронії, подібними до тих, якими пронизана «Людина, що сміється» Гюго. Атмосфера п'яного Urfaust та нетверезого Darkthrone натякає нам на нечисту присутність Диявола, який знається на справжній природі людини й дуже любить п'єси... особливо Шекспіра.
Альбом можна сміливо розбивати на акти: під час гри «Чортополоха» відчувається, що актори цього панк-театру знайшли себе у світі персонажами своїх же ролей. А сам світ для них — не більш ніж декорація, над чим вони зловтішно глузують. І роблять це настільки щиро, що і сам починаєш сумніватися у природі реальності, адже у водевілі «Чортополоха» набагато більше справжнього, ніж у тому, що нас оточує.
Епоха штампів, шаблонів, однакового нецікавого звучання схилила засновника проєкту, Влада, на своєрідний протест усьому роботичному та алгоритмічному в плані продакшену. Під впливом гурту Guided by Voices, відомого своїми записами на касетну портастудію, альбом також був зведений і записаний повністю на плівку. Шумно, п'яно, неконтрольовано, креативно.
Ми знайомі з такими хвилями протесту в музиці, й аналоговою «справжністю» зараз нікого не здивуєш, адже лоу-фаєм вже досить давно точиться дискусія. Але як щодо втручання «сторонніх сил»? Не забуваємо: запис зроблено на Покутті, і в ньому, як у воді, відобразилася вся містична сторона гуцульського Прикарпаття, яку не можна списувати з рахунків.
Це робить реліз унікальним культурним явищем та нагадуванням нам, живим, про потойбічне та невідоме, втім природне. Як-от знайдений польовий запис вітру на одній із доріжок, який вже був на касеті роками, чи навмисно збережені глюки апаратури. В особистому інтерв'ю Влад поділився одним із моментів: у пісні «Над сопками» якимось дивом із касетного шуму при обробці виринув зациклений фідбек, який він повторив на мелодиці, щоб виділити ще більше.
Це відображає філософію автора: він не присікає такі спроби вищих сил природи втрутитися у свою творчість, а підігрує їм (або ж своєму власному підсвідомому). «Ну не люблю я ідеальну музику», — зізнається Влад. А я іронічно підмічу, що вважаю зафіксовані й передані відлуння навколишніх лісів та місцевих легенд — ідеальними. У цьому й найхитріший парадокс «Чортополоха», що від самого початку діяльності жадібно пожирають щось незриме, що завжди витає у повітрі.
Ще одна магічна сторона альбому — це абстрактне відчуття його поза часом. У нього однаково можна вписати як середньовічний, так і сучасний контекст. Звісно, будучи записаним на плівку, він у першу чергу віддає шану минулому, а особливо тому часу, коли подібні експерименти рухали розвиток сцени, і музиканти та слухачі не боялися нового.
«Чортополох» прямо ділиться з нами своїми інфлюєнсами: через прямі кавери тем 90-х, а саме на Світлану Няньо, що доволі складно впізнається через нойз-панк аранжування, та перекладений українською Death in June — за моїм переконанням, навіть краще оригіналу.
Іноді в голосі, окрім агресивної динаміки, відчувається пагубна та саморуйнівна сатира навіть над самим собою. У Німеччині такий сповнений злої самоіронії чорний гумор називають Galgenhumor (гумор шибеника). Не обходячись без гумору, можна згадати, що манера та окремі елементи віршування нагадують властиві панк гуртам на кшталт boris - pink (2005). Можливо, так накладаються панкова енергетична обгортка та психоделічна начинка релізу. А згадуючи депресивну сторону цього явища, на думку приходить нуарний «якудза» Кан Мікамі, бо тексти наповнені не тільки глумом, а й кров'ю з відхарканих легень — травмою, залишеною кримінальною урбаністикою.
Треки «Як озветься той, хто вмер» та «Прапор гниє» — демонстрація технічного розвитку гурту. Тут вони прискорюються і поряд з д-бітом не цураються нехарактерних панку блек-металевих швидких шістнадцятих нот, злих хроматичних інтервалів — наслідок тривалого вживання Darkthrone 00-х.
Наслідком вживання гуцульських мухоморів є вплетений, немов під кумаром, гуцульський фольк — аж надто в психоделічному ключі його елементи проявляються, особливо на треці з упізнаваним почерком цимбал Неймовіри. Іноді експерименти зі строями та гуцульськими ладами приводять гурт до справжнього гуцульського хардкору (дримбакор?), як-от трек «Непрощені». А джемові експерименти з психоделією та купленою на барахолці мелодикою до абсурду «Безголов'я» — особистого фаворита серед записів на «Глумі», що нагадав ритуальну лісову атмосферу Forgotten Woods.
«Глум» неймовірно розмаїтий і багатогранний альбом. Його можна крутити днями, знаходити нові деталі, і це ніяк не позначається на його цілісності та цікавості. Навіть не викликає сумніву, що все це виконано у стилі... стилі «Чортополоха». А мати власний, настільки впізнаваний стиль сьогодні — надзвичайна рідкість.
