By Stephen J. Hadley and Matthew Kroenig
Переклад: t.me/in_factum
Війна в Україні досягла критичної межі. Її мета залишається незмінною — стати незалежною, процвітаючою країною в межах міжнародно визнаних кордонів, здатною захистити себе.
Це вимагатиме прискорення поставок новітніх озброєнь і технологій та реалізації нової військової та дипломатичної стратегії, спрямованої на захист української території, збільшення українського оборонного виробництва, посилення протиповітряної оборони, а також посилення атак на російські лінії постачання і вразливі військові позиції в Криму. Якщо адміністрація Байдена прийме цей підхід, вона зможе подолати небажання Конгресу надавати більше допомоги Україні без чіткої стратегії.
Весняний контрнаступ України 2023 року був менш успішним, ніж багато хто очікував. Це дало російським військам час окопатися і замінувати територію. Нова тактика, як використання дронів для виявлення бронетехніки та високоточної зброї для її знищення, надала російським окупантам оборонну перевагу. Готовність Заходу допомогти Україні не є гарантованою, особливо в умовах “глухого кута” у Вашингтоні. Війна на виснаження вигідна Росії, враховуючи її переваги в промисловості та людських ресурсах, а також високу толерантність Путіна до втрат.
Щоб врахувати ці реалії, Україна та її прихильники повинні дотримуватися адаптованої стратегії, що складається з п'яти основних елементів.
По-перше, військові зусилля України мають бути зосереджені на обороні. Києву необхідно утримувати територію, яку він все ще контролює, навіть якщо він готується до контрнаступу. Включно з Одесою, яка забезпечує доступ до Чорного моря. Це є життєво важливим для української економіки, яка залежить від експорту зерна на міжнародні ринки. Українські війська мають створити укріплені оборонні лінії і використовувати сучасні датчики і дрони, щоб запобігти потенційній окупації росіянами нових територій.
По-друге, Україна має зменшити свою залежність від іноземної допомоги. Україна має потужну оборонну промисловість, яка виробляє більше зброї, ніж до вторгнення Росії у 2022 році. Київ підписав понад 20 угод з іноземними партнерами про спільне технічне обслуговування і виробництво озброєнь, що збільшило його промислові потужності всередині країни і за кордоном. Німецька компанія Rheinmetall і турецька Baykar планують побудувати в Україні заводи з виробництва танків і безпілотників.
Але США відстають. Вашингтон повинен сприяти створенню спільних підприємств з українською оборонною промисловістю, допомагаючи американським оборонним компаніям зменшити ризики ведення бізнесу в зоні бойових дій і зменшуючи регуляторні норми, в тому числі обмеження на передачу технологій.
По-третє, США та інші країни мають допомогти Україні розбудувати посилену мережу протиповітряної та протиракетної оборони. Україна має захистити себе від агресивної повітряної кампанії Росії. Західні союзники повинні передислокувати батареї Patriot з інших частин Європи в Україну і співпрацювати з Києвом у розробці низькотехнологічних і недорогих засобів захисту від безпілотників та інших видів зброї.
По-четверте, Україна має націлитися на російські лінії постачання на сході України і заході Росії. Це порушило б російську логістику і ускладнило б зусилля Москви щодо закріплення своїх територіальних здобутків. США і Європа мають дозволити Україні використовувати зброю, яку вони постачають, для атаки російських військ на території Росії. Те ж саме має стосуватися російських ліній постачання і логістики.
П'яте, Україна має посилити загрозу військовим цілям Росії в Криму. Це має включати глибинні удари, а також спецоперації проти російських сил, баз і ліній постачання. Чому Керченський міст до Росії залишається на місці — загадка.
Щоб уможливити ці удари, США та їхні західні прихильники повинні надати Україні зброю більшої дальності з більшим корисним навантаженням і зняти свої заборони на використання цієї зброї для атак на сили і логістику на російській території. Німеччина має негайно надати ракети Taurus, а США — армійську тактичну ракетну систему дальністю 190+ миль (ATACMS). Це не призведе до значного виснаження американських запасів, оскільки Америка має значні запаси і активну виробничу лінію і поступово відмовляється від цієї системи на користь більш досконалої високоточної ударної ракети більшої дальності. Крім того, західні прихильники мають надати Україні літаки F-16, озброєні високошвидкісними протирадіолокаційними ракетами, щоб придушити російську протиповітряну і протиракетну оборону і дозволити українським ракетам досягати своїх цілей.
Крим може стати найважливішим центром тяжіння на цій війні. Путін може дозволити собі віддати села на Донбасі, але втрата півострова буде серйозним ударом. Це може бути єдиним способом переконати його згорнути війну.
Ми сумніваємося, що такий підхід призведе до укладення мирного договору або навіть формальної угоди про припинення вогню. З усім тим, він може призвести до фактичної патової ситуації з активною, але статичною лінією зіткнення між двома арміями і набагато меншою кількістю бойових дій. Це врятувало б життя і дало б Україні перепочинок.
Багато хто в Україні та на Заході заперечить, що це також дасть Росії простір для маневру, який вона зможе використати для підготовки наступної спроби підкорити і поглинути Україну. Багаторічні оборонні зобов'язання перед Україною, які розробляють США та інші західні країни, зменшили б цей ризик.
Україна все ще пам'ятає Будапештський меморандум 1994 року, за яким Київ здав свою ядерну зброю в обмін на двосторонні гарантії безпеки з боку США і Великої Британії. Це не стримало Росію від вторгнення. Враховуючи цей невдалий досвід, Києву можна пробачити бажання більшого, а саме — членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору.
Питання членства в НАТО не стоїть на порядку денному принаймні доти, доки не буде встановлена стабільна лінія розмежування між українськими і російськими військами. Необхідно чітко усвідомлювати, що вступ до НАТО не призведе до негайного вступу Альянсу у війну з Росією і не зобов'яже його підтримувати будь-які військові зусилля України з повернення окупованих Росією територій. Але міжнародна спільнота продовжуватиме визнавати цю територію українською згідно з міжнародним правом.
Це чутливі питання, але аналогічні проблеми були подолані, коли Західна Німеччина приєдналася до НАТО в 1955 році. Лише перспектива членства в НАТО та ЄС дасть президенту Володимиру Зеленському та українському народу впевненість у тому, що Росія не зможе захопити більшу частину України.
Членство України в НАТО має транслювати повний консенсус всередині Альянсу. Помітні розбіжності в Бухаресті в 2008 році показали Путіну, що НАТО не стане на захист України і це стало приводом для його вторгнення в 2014 році.
Підтримка України не є актом філантропії. Якщо Україна і Захід ослабнуть, Росія може досягти успіху в завоюванні України. Путін хоче відновити Російську імперію — реваншистські амбіції, які можуть підштовхнути його до вторгнення в країну-члена НАТО. Результатом буде війна Росії з НАТО і США, чого ніхто не хоче.
