Я завжди безмежно вдячний гуртам, що випускають повноформатні альбоми. Це мій улюблений формат споживання музики, адже він дає найбільш повну картину того як, та в яку сторону розвивається гурт. На відміну від тих хто випускає виключно сингли, «альбомні» виконавці точно фіксують періоди своєї творчості, а саме які думки, впливи та емоції брали над ними верх саме в той час.
З іншого боку, амбітне рішення зробити альбом потребує особливої навички, а саме створювати кожен окремий трек, як частину більшої драматургійної картини аби у фіналі вийшло щось цілісне та продумане. І от у гурту пропаща сила такої навички ще вочевидь немає.
Адже увесь цей калейдоскоп жанрів від клауд-репу до інді-року та пост-панку досить слабо повʼязуються між собою, демонструючи то стани глибокої залежності та смутку, то просто веселу маячню під прикриттям загального темного вайбу, який, між іншим, витриманий послідовно у всіх треках.
Прослухавши альбом декілька разів, мені навіть здалось, що головні «темні» емоції ховаються саме в хіп-хоп треках. Вони максимально невимушено говорять з нами повільним «прикумареним» тоном під легесенький, медитативний біт з використанням клавішних, а часом підбадьорюють різними глітч ефектами. Ї цікаво те, що у вигляді синглів, жоден з них на мене не спрацював, але поглинувши їх у форматі альбому - вони стали моїми найулюбленішими. Тож на мою думку, саме цей альбом виглядав би набагато виграшнішим якби лишався в межах хіп-хопу.
Проте, якщо говорити про найкрутіше виконання то це безумовно відкривашка токмак. Таке враження, що драйвовий пост-панк/денс-панк це те що «вони грають серцем» та люблять найбільше. Всі хукові зміни темпів та паузи відбуваються саме тоді коли треба, а вокальний тембр ідеально під них підлаштовується приймаючи химерні форми, що часом межують з кривлянням. Тож буду дуже чекати на їх наступний альбом саме в такому стилі.
