Камін яскраво горів, читаючи книгу,
Про життя чи звичайну сатиру.
Не знаю точно, про що вона,
Але другові цікаво,
Сторінка така глибока і ясна.
Попіл готується до сну,
Коли чутки починають звучати.
Та я не злюсь, дружба обіймає,
І все йде далі.
Ніяково, коли погляди
Блукають серед океану зірок,
Мінливих, як теплі сліди родини,
Порожні, немов швидкі машини,
І доля — краплі вологого пензлика на папері.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
Незв'язні та емоційні роздуми про київську барахолку
Незв'язні та емоційні роздуми про київську барахолку
