Камін яскраво горів, читаючи книгу,
Про життя чи звичайну сатиру.
Не знаю точно, про що вона,
Але другові цікаво,
Сторінка така глибока і ясна.
Попіл готується до сну,
Коли чутки починають звучати.
Та я не злюсь, дружба обіймає,
І все йде далі.
Ніяково, коли погляди
Блукають серед океану зірок,
Мінливих, як теплі сліди родини,
Порожні, немов швидкі машини,
І доля — краплі вологого пензлика на папері.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
