Згідно Ген. 1:1 спочатку Бог створив “небо”, а потім “землю”, про те ми докладно говорили у статті про креаціонізм, так ось, те “небо” найімовірніше є райським буттям, натомість небо-твердь є небом матеріяльним, або Всесвітом. Таке розмежування впізнається з Ген. 2:1, де йдеться зокрема про “воїнства” неба та землі, яких було завершено; зазвичайно під “воїнством неба” розуміється янгольське поспільство. Отже першими Бог творить янголів, а потім чоловіка, но чоловік на відміну од янголів, служивих духів (Heb. 1:14), наділюється унікальною властивістю бути “образом і подобою Бога”, себто “богом”, про що й каже Ісус (Joh. 10:34-35). Приблизно в цей самий час із частиною янголів стається халепа: вони відколюються од правди і грішать, за що Бог викидає їх з високої реальности до найнижчої, до безодні. Чому група анголів збунтувалася? Конкретної причини Біблія не дає, а наявні відомости оповиті метафоричністю. Апокрифічна книга Еноха дещо деталізує ті події, приміром докладає імена буремних анголів, але причина, все ж, лишається за лаштунками. Ми не будемо спиратися на апокрифи, натомість розглянемо саме біблійні тексти.
Ось що сказано через Єзекію:
Ти пробував ув Едені, садку Божому: усякий дорогий камінь на одежі твоїй: карнеоль, топаз і яспіс, хризоліт, согам, і онікс, сапфір, рубін і смарагд, і золото; знаряддя бубнів твоїх та сопілок твоїх були в тебе що дня, коли був ти створений, були вони наготовлені.
Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння.
Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість.
Через велику торгівлю твою твоє нутро переповнилось насиллям, і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння.
Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе.
Многотою провин своїх, через кривду торгівлі своєї зневажив ти святині свої. І вивів Я огонь з твоєї середини, і він пожер тебе, і Я зробив тебе попелом на землі на очах усіх, хто бачить тебе.
Усі, хто знає тебе серед народів, остовпіють над тобою; ти пострахом станеш, і не буде тебе аж навіки!...
— Eze. 28:13-19.
Себто майбутній сатана початково перебував ув Едені, там само, де і люди. Він був створений бездоганним, мав чималу владу, та став нею зловживати, став використовувати овочі тієї влади не для прославляння Бога, а для власних цілей, від того йо' нутро наповнилося лихом і він згрішив. За гріх Бог прокляв змія (Ген. 3:14), і не просто прокляв, а прокляв його остаточно. Це прокляття було скиданням колись красивого янгола з небес у пекло (Luk. 10:18), відступивши від правди він перетворився на сатану.
Послання Єзекії унікальне тим, що хоч і адресоване царю Тиру, но його персона та вчинки асоціюється із діями, персоною сатани, змія. Бог порівнює вчинки тирського царя із вчинками змія в Едені. Приміром ведеться про “торгівлю”, яка є образом діяльности, про неї потім казав Ісус у приповісті із талантами та грошомінами (Mat. 25:14), що зиск з тої торгівлі має належатися Богові, адже ніхто не у змозі заробити щось окремо від Бога (Mat. 12:30), позаяк Бог є джерелом всякого добра.
“Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу”, колись славний херувим закинув мудрість і був поглинутий самомилуванням. Мудрість в тому щоб тішити своєю красою Творця, розуміти, що Бог творить все красиво і твоя краса не є твоєю заслугою, ти є прикрасою буття, як зірки на небі, допоки кермуєшся мудрістю, не грішиш, в инчому разі тебе поглине чорна діра, твоя краса перетвориться на попіл.
“Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе”, теж цікавий момент, адже в Євангелії царі протиставляються християнам (Mat. 20:25-26), сам Ісус в розмові з Пілатом каже, що “царство Його не звідси”, отже “царі” певно є “людьми сьогосвітніми”, тими, “що від долішніх” (Joh. 8:23), “земних” (Joh. 3:31), і хто не народжений від Духа (Joh. 3:8), над такими сатана має певну владу (Luk. 4:6), вони, в деякому сенсі, провадять його політику — “дивляться на нього”.
“І вивів Я огонь з твоєї середини, і він пожер тебе, і Я зробив тебе попелом на землі на очах усіх, хто бачить тебе.\\Усі, хто знає тебе серед народів, остовпіють над тобою; ти пострахом станеш, і не буде тебе аж навіки!..”, тут пророкується завершення історії диявола, коли Бог на очах всіх спопелить сатану його ж злобою, люди подивовуватимуться цьому мов ті совітчики, що гадали про совітський союз як про щось непорушне і вічне, а затим в один день колос на глиняних ногах впав 🤷♂️ Історія сатани буде пострахом і попередженням, а самого “батька брехні” не стане.
Через пророка Ісаю (Isa 14:5-23) промовляється схожим до Єзекії чином:
Господь зламав кия безбожних і жезла пануючих, що народи постійним ударом у лютості бив, що в гніві гнобив був людей переслідуванням безупинним.
Спочила була, заспокоїлася вся земля, і виспівує голосно. Кипариси та кедри ливанські тобою втішаються й кажуть: Відколи ти ліг, не приходить на нас дроворуб!
Заворушивсь тобою іздолу шеол назустріч твоєму приходу; померлих тобі побудив, усіх проводирів на землі, і підняв з їхніх тронів всіх людських царів.
Вони всі зачнуть говорити та й скажуть тобі: І ти ослабів, як і ми, став подібний до нас!
Зіпхнута в шеол твоя гордість та гра твоїх арф; вистелено під тобою червою, і червяк накриває тебе...
Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів!
Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних,
підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!
Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу!
Ті, що на тебе дивитися будуть, приглядатися будуть до тебе, звернути увагу на тебе: Чи то той чоловік, що змушував землю тремтіти, що зневолював царства труситись,
що він обертав у пустиню вселенну, а міста її бурив, що в'язнів своїх не пускав він додому?
Усі царі людів, вони всі у славі лягли, кожен у своїй усипальні,
ти ж від гробу свого відкинений геть, мов галузка бридка, оточений вбитими та мечем перешитими, що до гробу між камінь спускаються, як потоптаний труп...
Ти не будеш поєднаний з ними у гробі, бо землю свою зруйнував, свій народ повбивав... Насіння злочинців повік не згадається!
Його дітям зготуйте різню за вину їхніх батьків, щоб вони не повстали, і землі не вспадкували, і не наповнили світу містами.
І на них Я повстану, говорить Господь Саваот, і витну ім'я Вавилону й останок його, і нащадка й онука, говорить Господь!
І вчиню Я його їжакові оселею та водним багном, і мітлою вигублення позамітаю його, говорить Господь Саваот!
Хоч послання спрямоване до царя Вавилону, воно має приповідність, пов'язану із падінням сатани. Тут так само земний цар, його вчинки асоціюються із сатаною, діями сатани, за які Господь обіцяє сувору покару. Як і вавилонський цар, сатана безупинно переслідує людей щоб пожерти їх (1Pe. 5:8), та надходить час коли Бог “ламає кия безбожних і жезел панівних”: диявол зі свома посіпаками сиплеться до пекла, наразі це відноситься до пророцтва, до майбутнього.
“Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів!”. Опис безпосередньої миті скидання сатани з небес, водночас зазначається одна з його провин: “погромник людів”, адже іще в Едені він напав на людей, спокусив Єву.
“Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних...”. Падінню передувало бажання зрівнятися із богами, сатана хотів бути як боги, тобто як люди, адже люди — це боги, бо до них є слово Боже (Joh. 10:34), і вони є образом і подобою Бога.
“...підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!” — сатану не влаштовувало ким він є, амбіції штовхали його до нерозумних вчинків.
“Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу!” — Бог проклинає змія та кидає його до “найглибшого гробу” — до пекла.
Завершення послання стосується земних царів, які занапастили свої життя та царства тим, що подалися за дияволом, врешті вони будуть в одному місці з дияволом, а їхні земні плоди, їхні царства, їхні старання, все це розвіється димом і в них більше не буде жадної влади: “Вони всі зачнуть говорити та й скажуть тобі: І ти ослабів, як і ми, став подібний до нас!”.
Не можна бути кимось більшим, аніж ти є. Еволюція не працює: якщо ти бактерія, значить ти бактерія, якщо птах, значить птах, змія не може стати таксою, а ведмідь китом, так само янголи створені у своїй подобі і не можуть бути людьми. Про це каже Ісус у Joh. 13:16 та у Mat. 10:24-25.
Отже ми бачимо, що скидання сатани сталося одночасно з його прокляттям. Коли Бог прокляв змія, той більше не міг перебувати у святому місці, в Едені, так само як і люди, бувши прокляті — були вигнані з саду. Но людей було вигнано на Землю для виховання, так би мовити, натомість сатану скинуто до пекла як безнадійного. Люди повинні провести роботу над помилками і повернутися до Бога, а от сатані вже ніц не поможе. Контекст 3-ї глави Генезису дає підставини припускати, що скидання сатани до пекла сталося саме опісля його прокляття в Едені, а це значить, що останній його гріх (або перший і останній гріх) був проти чоловіка: змій (бунтівний янгол) підмовив жінку порушити порядок Бога і з'їсти заборонений плід. Це, до речі, паралельно доводить що еденські події відбувалися саме в метафізичному саді, а не в матеріяльному, оскільки звірі не вміють розмовляти, а змій розмовляв. І якщо це так, то значить, чоловік зіграв ключову роль в падінні диявола.
А тепер подумайте: яке ставлення має сатана до свого “каменя спотикання”, до головного винуватця свого падіння? Якщо сатана втрапив до пекла через чоловіка, через заздрість до чоловіка, буде він (сатана) приязним до нього?! Питання риторичне. Демони не мають ані співчуття ані жалости, щойно чоловік втрапить їм до лабетів: станеться жахливе. Хай не думає той, хто в сьому житті служить сатані, що опісля буде в милости чи шані у демонів: служба злу це омана, Ісус назвав сатану “батьком брехні”, і хоч би що обіцяв диявол чоловікові, насправді пекло здатне запропонувати лише одне — вічне і непозбутнє мучення. Зло вдається до усіх можебних хитрощів і брехонь щоби заманити людей в пастку, втягнути їх в своє темне лігвище, де зможе безперервно і безборонно мучити своїх жертв.
Зараз, коли Ісус ще не об'явився остаточно, злі та добрі живуть разом, на одному полі росте кукіль та пшениця, Бог, як сказано: посилає дощ на праведних і неправедних, така Його милість, але час скінчиться і настане вічність, тоді вівці будуть відокремлені від козлів, хто обрав Світло — буде у світлі, хто вибрав темряву — опиниться у мороці, назавжди.
Розгляньмо се питання з погляду логіки аби переконатися: дії (ідеологія) сатаністів є хибними, нерозумними. Диявол є безумовним злом, він остаточно відбився од добра і перебуває в темноті гріха. Будь-який чоловік у здоровому глузді не побажає собі зла, і, за словами одного давнього мудреця "прагне щастя та смислу", натомість сатаніст служить сатані — очевидному злу, і сатаніст очікує отримати якесь добро від того служіння. Но це алогізм: зло не здатне породити добро! Так само як холод не здатен породити тепла і темрява світла, зло не породжує добро — ніколи, це неможливо. Тому ніколи служник зла не матиме добра від свого служіння.
Коли я кажу про сатанізм, то не маю на увазі виключно якихось формених сатаністів, що ходять до сатанинських капищ, но і дотичних “сатаністів”, які прислуговують йому, можливо, навіть не підозрюючи того, приміром ворожбити або військові. (Rev. 21:8.) В широкому сенсі усі, хто грішить — є від диявола, як сказав Іван: “Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола”, Joh. 3:8.
