Про те, чому дарвінізм та гіпотеза еволюції це дурня, бридня, і гидота, ми говорили минулого разу, а тепер розгорнемо тему креаціонізму — антиподу дарвінізмові. Креаціонізм як вчення не був сформований системно на момент появи еволюціонізму в 19 ст., тому адекватної дискусії в той час годі було очікувати. Атеїсти скористалися непідготовленістю наукової спільноти та зокрема через суд (1975 р. процес “Деніел проти Вотерса”, 1987 р. процес “Едвардс проти Агілларда”, 2005 р. процес “Кіцміллер проти Довера”, 2007 р. резолюція ПАРЄ проти викладання креаціонізму в школах), домоглися панування антинаукової дарвінської пропаганди в освіті. З того часу людям промивають мізки дурними картинками в підручниках, де мавпи рядком йдуть за чоловіком, або де риба виходить на берег, або де плід в утробі формується через набуття тваринних форм і врешті “еволюціонує” в чоловіка. Ці картинки не мають ніц спільного з реальністю, що ми вже довели в попередній статті та обсміяли мемами.
Як насправді було створено Всесвіт, Землю, тварин і людей
Важливо усвідомити, що генезисний опис творення фізичного реалму не повинен сприйматися буквально, оскільки процеси творення виходять за межі людського розуміння, розуміння обмеженого часом і простором, втім, деякі речі ми можемо все ж сприймати буквально. З певних причин Бог часто спілкується з людьми через алегорії, подивіться хоча б на книгу Апокаліпсису, та й сам Ісус промовляв до людей мовою притчів (від Матвія 13:34-35), а коли Він казав прямо, без приповістей, Йому навіть зауважили на цьому (від Івана 16:29-30). Тому, власне, ми маємо трішки ворушити мізками.
На відміну од непослідовного та логічно безсилого дарвінізму, ми почнемо виклад від початку, від миті розширення буття. І одразу ж треба зауважити, що ніякого початку в цьому процесі буть не може, оскільки цей процес не підвладний часу, а якщо він не підвладний часу, він позбавлений початку і завершення. В цьому контексті дається відповідь на дитяче питання: “хто створив Бога”? — ніхто, Бог існує завжди. Це легко осягнути в простій аналогії: ми в силах уявити абстракцію вічного небуття, ідею про те, чого ніколи не існувало і не буде існувати, це безрозмірна порожнеча, відповідно, ми здатні уявити і вічне буття, те, що завжди існувало і буде існувати. Для нас це легка задача, оскільки наша свідомість не здатна оперувати сутностями поза нашим сприйняттям, для нас ті сутности просто “не існують”, наприклад нові кольори — ви не можете уявити новий колір, для вас він не існує, також сон є формою небуття, ваша уява, свідомість оперує лише наявними елементами, які існують, про це казав Ісус: “...без Мене не можете ніц творити” (від Івана 15:5), цебто лише Бог вміє творити нове.
Те, що “вічне буття” — не є абстракцією (як небуття) властиво доводиться буттям. Саме існування буття, сам факт того, що ми існуємо, що існує світ, доводить наявність буття і відсутність небуття. Буття і небуття не можуть існувати паралельно, це парадокс, такий самий, як спільне існування порядку і хаосу, тому хаос, на який покладаються дарвіністи, також не існує. Хаос є абстракцією, він не існує об'єктивно, так само як холод або темрява. Є відсутність тепла або світла, но таких сутностей як “тьма” чи “холод” немає. Ми можемо вивчати фотони (світло), рух молекул або енергію (тепло), і не можемо вивчати холод чи темряву, таких об'єктів у Всесвіті попросту нема. Це співвідноситься зі словами Писання: “Добрий Ти, і добро чиниш...” (Псалом 118:68). Зла, як ви вже зрозуміли, теж не існує, Бог не створював зло, воно як і темрява, холод, є відступом від джерела, відступом від добра.
Тож, на відміну од еволюціонізму, креаціонізм має адекватну базу, міцну основу виникнення буття як результату дії Бога. Знов ж таки, “виникнення” відноситься до минулого часу, що є суб'єктивізмом, насправді буття існує завжди, но для нас осібно воно “виникло” (точніше: ми виникли “для нього”), адже ми знаходимося в парадигмі часу і простору. Водночас еволюціонізм не має такої основи, він покладається на randomshit-джерело як причину усього сущого, зокрема й буття, дарвінізм послуговується хаотичними процесами в поясненні (парадоксальному) впорядкованих механізмів.
Згідно Генезису спершу Бог створив “небо” (всесвіт, простір) і “землю” (матерію, або планету). Наша планета являла собою безвидну водну пустку, про це сказано в Бутті 1:2, а також у 6 вірші, і це доводить сучасна наука.
“Відділення світла од темряви” в 4 вірші може бути Великим вибухом, коли простір, Всесвіт, почав розширюватися. До речі, автором теорії ВБ є католицький монах Леметр. Саме опісля цієї події починається лік днів: час є ознакою руху.
Небо в Бутті 1:8 названо “твердю” і багато хто спіткається об це, уявляючи небо твердим склепінням (часто в контексті “пласкої землі” на черепахах чи китах), насправді ж мова про щільність нашої реальности, Всесвіт для Бога насправді є твердим у порівнянні з більш високими, тонкими реальностями. Всесвіт повинен бути “твердим”, позаяк вміщує грубу матерію. Словом “небеса” або “небо”, описуються не тільки земні, атмосферні небеса, або Всесвіт, а й метафізичні (Neh. 9:6), тому завжди важливий контекст. Наприклад в Бут. 1:7 говориться про “учинення тверді” та про збір води під твердю та над нею, найімовірніше йдеться про воду у двох станах: рідка під твердю (атмосферою) і газоподібна над твердю. З огляду на Бут. 2:1 можна також розуміти творення неба в Бут. 1:1 — як творення саме метафізичного, райського неба, а творення землі — як творення Всесвіту, тоді плутанина з твердю та небом зникає: небо це рай, а твердь це атмосфера, матеріяльний всесвіт.
Коли місце для органічної матерії, для живих істот було готове, Бог творить органіку: Буття 1:11 наочно доводить: творення відбувалося не по правилах еволюціонізму — від одноклітинної бактерії до розмаїття видів, а одразу готовими, завершеними видами, спочатку трави і дерева, тоді рибів та птахів, опісля ссавців й рептилій, насамкінець Бог творить за своєю подобою і образом людину: чоловіка і жінку, але ці люди ще не Адам і Єва, це радше їх органічні тіла, позаяк Бог віддає їм створену планету в панування і каже про розмноження (Адам і Єва початково не жили на планеті і не розмножувалися). Втім, цю послідовність можна також розуміти узагальнено, як стислий виклад, а наступні епізоди розглядати ретроспективно, як уточнення і доповнення. Що цікаво, усі звірі та люди харчувалися виключно рослинною їжею (Ген. 1:29-30), хижацтво стало результатом прокляття людини за непослух і проявилося вповні опісля потопу (Ген. 9:3).
Творення органіки є, найімовірніше, концептуальним, все це Бог творив ідейно, в дійсности ж, матеріяльно, ці концепти втілено, згідно Буття 2:5, не було. Це означує творення взірців, живих душ (про що говориться в перших главах Генезису), і тут ми торкнемося теми об'єктивного та суб'єктивного, взірців або ідей та суб'єктів. У фізичному світі існують яки, як в тому анекдоті:
— Ну що, куме, був у зоопарку?
— Та був.
— І що, яків бачив?
— Та бачив.
— І як як?
— Як, як? Як як як.
Той як може бути одним, або їх може буть десять, тисячі, мільярди, не має значення скільки існує суб'єктів яка, жива душа яка — одна, вона взірцева, це “ідея яка”, Адам в Едені найменовував саме живі душі, а не суб'єкти. Чоловік ж не тільки є живою душею, а й образом та подобою Бога. Цю унікальність чоловіка складає самосвідомість, яка, до всього, охоплює не тільки осібне самобачення, коли чоловік думає про себе персонально, як про індивідуальність, а й неосібне самобачення, коли чоловік думає про себе в полі позаіндивідуальним, таке “глобальне” самоохоплення може свідчити саме про усвідомлення взірцевої “живої душі” або про наявність суперсвідомости. І тут немає “кількісного” протиріччя, оскільки кожна душа містить “образ Бога” або взірець так само, як голограма складається з частин що містять ціле зображення.
Розуміння принципів об'єктивного та суб'єктивного дозволяє не втрапляти в пастку “множинної правди”, як бува кажуть: “правда в кожного своя, хтось вірить в Ісуса, хтось в Будду, хтось в макаронного монстра”, насправді у кожного є своя інтерпретація правди, но не сама правда. Властива ж правда в руках Бога. Від того, що хтось вірить в Будду, а не в Ісуса — істина не міняється, Ісус лишається єдиним істинним Богом (“Бог не поругається. Що людина посіє, те й пожне”, Галатів 6:7). Існування взірцевої, істинної правди доводиться логічно існуванням інтерпретацій правди, якщо б взірцевої правди не існувало, то не було б і що інтерпретувати, якщо б не було живої душі яка — не було б і яка.
Інтерпретація світу сліпонародженою людиною кардинально відрізняється од інтерпретації світу людини видючої, але обидва цих чоловіка інтерпретують ідею світу. Щоб осягнути саму ідею світу, потрібно вийти за межі інтерпретації. (Про це, наприклад, каже апостол у 1Кор. 13:12, коли порівнює поточне сприйняття із глядінням в непевне дзеркало, та стверджує, що в прийдешньому чоловік буде здатним бачити ясно, без дзеркала.) Для сліпого не існує такого світу, який існує для видючого, але від того, що сліпий не бачить світ, він не міняється, світ існує надалі, інтерпретації світу не міняють світ, його ідею. Атеїстична інтерпретація світу позбавлена Бога так само, як інтерпретація світу сліпонародженим позбавлена світла, абсурд в тому, що атеїсти намагаються переконати всіх в тому, що їхня інтерпретація правдива; вони стоять посеред безхмарного дня у променях сонця та кажуть — Сонця не існує, це наївство або безумство. В такий спосіб атеїсти пробують построїти гіперреальність та затягти в сю оману побільше легкодухих. Чому саме атеїсти в цій аналогії “сліпі”? Позаяк вони стверджують нелогічне: небуття породило буття, це значить вони спираються на хаос у своїх висновках, але хаосу не існує, оскільки існує порядок (взаємовиключні поняття), відповідно, атеїсти неправі.
До речі, Ісус сказав (від Матвія 5:37) щоб християни кермувалися логікою в своїх висновках: “хай ваше слово буде так, так, або ні, ні, що понад те, воно од лукавого”, — “так” і “ні” це базові поняття елементарної логіки: істина та лжа. Ця заповідь підкріплюється також (від Матвія 10:16) тим, коли Ісус сказав християнам бути “простими як голуби, і мудрими як змії”, простота логіки очевидна, а в послідовности слідування цій простоті криється мудрість. Саме тому креаціонізм ґрунтується на логіці, а не фантазіях, вигадках про хаос, що породив порядок.
Генезис описує творення нашого Всесвіту, але згідно слів Ісуса “...маю Я инших овець, не з цієї кошари...” (Іван 10:16),— Всесвітів-кошар може бути багато, тобто теорія мультивсесвіту має біблійне підґрунтя. Також у нас є свідоцтво Ісуса про те, що матеріяльний світ не існував завжди: “...бо Ти полюбив Мене перше закладин світу” (Іван 17:24). Сучасна наука також каже, що Всесвіт має “день народження”, він не існував завжди, але науці невідомо що було до цього дня. Це відомо християнству: до Всесвіту було слово Бога (Іван 1:1), яке втілилося схожим чином, як втілився Христос: “Слово стало тілом” (Іван 1:14), слово Бога стало Всесвітом (2Pe. 3:5).
Дні творення, про які сказано в Генезисі, зазвичай сприймають приповідно і не розглядаються як реальні добові періоди, та врешті це не має значення (не принципово), чи Бог створив все за 6 днів або 144 години, чи миттєво, чи за мільярди років.
Як бачите, креаціонізм легко оперує космологічними аспектами, водночас дарвінізм тотально неспроможній в цій темі, космічна еволюція — це курям по смітникам сміятися, варто лише пригадати переконання атеїстичних астрономів ще не надто далекої середини 20 ст., коли вони гадали, що на Місяці шар пилу складає десятки, сотні метрів, минуло ж мільярди років від часу формування Місяця і за уявленнями тодішніх еволюціоністів, на поверхні нашого супутника повинно було зібратися чимало пилу, про що яскраво пише А. Кларк в своєму “Місячному пилу”, і що є цілковитою вигадкою. Не тільки пил є каменем спотикання еволюції, а також багато инчих “накопичувальних” нюансів, типу гелію в атмосфері або металів в океанах, послаблення магнітного поля Землі: помноження на мільярди років дає абсурдні результати. Сучасні дарвіністи не можуть дібрати — як виник Місяць, вони пропонують теорію мегаімпакту, але зразки місячного ґрунту вперто не хочуть подібнюватися із земними (спільні тільки базові елементи). Швидкість розширення Всесвіту повсякчас міняється, темна матерія і енергія то виринає то зникає з поля наукового зору, а ще ці чорні діри! — раз у раз вихиляси викаблучують, ну, зато є теорія панспермії, яка міцно пояснює з'яву у первісних океанах живих організмів, лишилося тіки вигадати теорію появи живих організмів на панкометах і попутно вирішити парадокс Фермі, в якому ніяк як ліпляться до купи “еволюційне розмаїття” та “незамешканість космосу”.
К. Саган просував ідею існування в космосі “органічних хмар”, комета, пролетівши крізь таку хмару, як автобус, приймає “пасажирів” та летить на безживну планету, де падає в океан і вуаля — еволюція go brrr. Насправді ж ніяких “органічних хмар” не існує, в газопилових хмарах є складові (молекули) ацетону, вуглецю та инчих елементарних цеглинок, які зокрема присутні в живих організмах, но ніякої живої матерії в космосі немає, немає її на кометах і супутниках, на планетах — на всіх обжектах, що вдалося дослідити, не знайдено жодної органіки (живої матерії), а це прямо суперечить космічній еволюції життя, це робить життя на Землі унікальним, спланованим, і, треба зауважити, не заперечує життя на инших планетах, врешті, коли Ісус казав про “овець не з цієї кошари”, можливо, йшлося саме про незнайомі нам планети.
Після того, як Всесвіт почав розширюватися, но люди ще не були вигнані з Едену (а Еден ми розглядаємо як метафізичний сад), Бог “взяв” чоловіка — Адама (це ім'я буквально означає “взятий від землі”), і помістив йо' в Едені, там Бог в такий самий спосіб “бере” тварин і приводить їх до Адама, який найменовує кожного звіра. Зауважте, що Бог приводить к Адаму релізних тварин, а не перехідні альфа-, бетаверсії, про це свідчить Буття 2:20: “...Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була”, цебто посеред усіх тварин не знайшлося такої, яка б стала помічною Адамові, і тоді Бог творить жінку з Адамового ребра. Висновок 20 вірша наочний: якщо б то були перехідні види, невідомо, чи стали б подальші види, які б з'явилися еволюційним шляхом, “помічними Адамові”, но йдеться саме про усіх тварин, значить серед них не було незавершених. Далебі, незавершених там бути і не могло, якщо під “тваринами” розуміти їхні взірці, ідеї.
Коли жінку створено, Адам її називає Євою. Що цікаво, спершу Адам називає жінку “чоловіковою” і не дає конкретне ім'я, а “чоловікова” вона тому, що вийшла з чоловіка, себто Адам в певному сенсі народив жінку, і тільки коли дізнався що їх очікує на землі (Бут. 3), коли Бог описав жіночу і чоловічу долю життя на землі, Адам, з огляду на дітородження жінки найменовує її Євою.
Опісля того, як Єва з'їла заборонений плід (не яблуко, що також переводить події в метафізичну площину) і дала те Адамові, Бог виганяє їх обох з Едену в матеріяльний світ страждань. Вигнання з Едену сталося зокрема тому, що ані жінка ані чоловік не визнали своєї провини, цебто не покаялися, жінка переклала провину на змія, а чоловік на жінку. Знаковим є Буття 3:21, коли Бог “зробив... одежу шкуряну і зодягнув їх”, цебто вигнання з Едену супроводжувалося “зодяганням” Адама і Єви (душ) в органічні тіла. Хронологічно ці події відбулися десь 30 тис. років тому, поява homo sapiens і є появою Адама з Євою у цьому Всесвіті. Дарвіністи не можуть пояснити раптовість об'яви homo sapiens, цей вид надто сильно відрізнявся від тодішніх мешканців Землі, наприклад об'ємом мозку, будовою черепа та инчими анатомічними рисами. Homo sapiens — це ми, це сучасний чоловік, який за 30к років жодним чином не змінивсі, не еволюціонував.
Homo sapiens ніколи не жив у печерах і на мамонтів не полював, від початку він був цивілізованим. Це узгоджується із милістю Бога, який, хоч і розгнівався на людину, але не звів єя до животіння в дикунських, звірячих умовах, а також із тим, що первісні люди (до homo sapiens) були переважно мисливцями та збирачами, натомість Адам, Єва та їх діти займалися землеробством й скотарством, це ми бачимо в Бут. 4:2, в печерах вони не жили. Саме Адам і Єва, їх нащадки стали рушієм прогресу на цій планеті, без них людство перебувало би в первісному стані так само, як сьогодні перебувають в первісному стані дикунські народи Полінезії, Африки та Південної Америки. Згідно Біблії нащадки Адама розселилися та заклали чимало міст. Це стало можливим зокрема тому, що перші люди, до Ноя, жили 900+ років, но затим Бог обмежив вік людини до 120 років через схиляння людий до злоби, і це легко зрозуміти, подивиться хоча б на сучасних деспотів, які узурпують владу та творять суцільний треш, а тепер помножте цей треш на 900 років, получиться справжнісіньке пекло. Один з доказів минувшого довголіття чоловіка є, приміром, наявність регенеративних генів, тих ж зубів. Просто обміркуйте широту сприйняття перших чоловік: вони зводили не домівки собі, не пристосовувалися до наявних умов життя, а формували фундамент цивілізації, формували нові умови цивілізаційного існування, вони розбудовували цілі міста, а в той час місто мало значіння практично держави, взяти хоча б Рим з його впливом, або Вавилон. Це викриває творчий імпульс нащадків Адама, вони достоту є творцями, а не пасивними споглядачами.
Креаціонізм показує мудрість і красоту в Божих витворах
В Приповістях 3:19 Соломон каже: “Господь мудрістю землю заклав, небо розумом міцно поставив”, і робота креаціонізму полягає зокрема в демонстраціях того — як мудро влаштований світ, жива і нежива природа, чоловік. Ці демонстрації мають на меті показати дивовижно складну, геніальну архітектуру Всесвіту, оптимізовані та безпомильні його механізми і процеси, усі складові розумного дизайну.
Людське тіло створено в межах концепції ссавців і, відповідно, має деяку схожість з иншими представниками цієї концепції, приміром, набір органів чуття — усі, чи майже всі тварини що живуть на суходолі наділені двома очима, носом, двома вухами, система травлення включає шлунок і кишківник, нервова система забезпечує зв'язок у тілі поміж його членами і частинами. Концепт для риб, птахів відмінний, не кажучи вже про мурах і рослини. Коли ми починаємо говорити про походження чоловіка, передусім потрібно зазирнути в архітектуру чоловіка, оцінити його конструкцію з інженерного погляду: чи здатна така архітектура виникнути припадково? Архітектура, в якій усі механізми злагоджено і налаштовано в такий спосіб, щоб вони працювали в унісон. Кожної миті організм виконує тисячі завдань про які ми навіть не здогадуємося, ми не думаємо про те, як працює організм, натомість його складність перевершує усе, що відомо чоловікові.
Комп'ютер не еволюціонував від радіо, телевізора та друкарниці, він створений чоловіком і всі визнають складність високих технологій, але складність людського тіла смішно порівнювати зі “складністю” комп'ютера, водночас складність людського тіла атеїсти чомусь ігнорують або применшують, і це політкоректно сказано, наприклад Докінз називає дизайн сітківки людського ока “ідіотським” — настільки чоловік заскорублий в неуцтві та ненависті до правди.
Природа підкоряється фундаментальним законам, порядку, Всесвіт знаходиться в межах усталеної системи, він не міниться, його стовпи не хитаються проявами хаотичного рандому, “Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась” (Псалом 104:5), і чим глибше ви будете занурюватися в точні науки, тим більше свідоцтв послідовности та впорядкованости знайдете. Пару клясичних прикладів: закони гармоніки, які утворюють частоти, обертони, приймають участь і в формуванні живої природи, типу мушлів, рослин, галактик; універсальна формула “золотого перетину” присутня в безлічі світобудовних аспектів: пропорції тіл живих організмів, параметри біоритмів, розміщення листя на гілках, магнітний резонанс спінів у кристалах ніоббату кобальту тощо.
Як сукупність молекул, клітин — які складають тіло чоловіка, здатне підтримувати життя, знаходитися у балянсі, та ще вміщувати людську свідомість, душу чоловіка? Кожна клітина організму потребує кисень, але клітини не мають доступу до кисню з повітря, вони отримують його через внутрішні транспортні системи, які в свою чергу підтримуються иншими системами, і таких систем чимало: кровоносні, нервові, травневі, фільтраційні, імунні тощо, їх безліч і всі вони тонко виважені, поєднані, сформовані із певною метою. Для рандому (якого не існує, це абстракція) створити щось подібне просто непосильна задача. Роздивиться хоча б око: це унікальний інструмент, він працює автоматично. Нема потреби наводити фокус, як це робиться із фотоапаратом — крутінням коліщатка на об'єктиві, око самостійно фокусується на тих обжектах, які ми хочемо бачити. В темряві воно самостійно розширює зіниці, а при яскравому світлі навпаки звужує. Вестибуло-окулярний рефлекс синхронізує зображення під час руху, в цьому процесі задіяний вестибулярний апарат, отже, коли голова рухається в одному напрямку — очі рухаються в протилежному. Вергенція або рух зіниць, синхронізує положення очей в залежности од відстані до об'єкту. Різні м'язи відповідають за різні функції ока, наприклад сакади — ривкові рухи, синхронізують око під час дрифтового погляду, як ваше читання зараз. Для компенсації хроматичних аберацій використовується система елементів включно із мозком, hi-endові фотокамери сьогодення зі своїми наборами лінзів та альгоритмами навіть не наближаються до ефективности нівелювання хроматичних аберацій оком і мозком. Саме́ око глибоко посаджено в черепі задля захисту, воно має повіко, яке вміє миттєво закриватися щоб захистити око, захисну функцію також виконують вії та брови, сльози не тільки захищають поверхню ока, а й покращують бачення, себто око не є окремним інструментом, воно вписане в дизайн чоловіка комплексно.
Ну і найцікавіше: як зір конвертує фотони, електричні імпульси в мозкові у зображення? Матеріялістичний погляд на це питання тотально неспроможній, він спирається на “якось-такось”, особливо якщо розглядати його із залученням уяви (при закритих і відкритих очах) і сновидінь. Натомість інтерпретація сигналів образами чудово пояснюється “душею”.
Дарвіністи полюбляють козиряти “рудиментами” тіла, буцімто воно має якісь “непотрібні” (на їхню думку) частини, бодай той ж апендикс, но це хибний, короткозорий підхід, він спростовується новітніми дослідами (Purpose of appendix believed found, Associated Press, 5 October 2007), за якими апендикс розглядається як “сховок” для корисних кишківникові бактерій, і допомагає відновитися, приміром, опісля холери. Значення цього органу умалилося через сучасне, купне проживання людей, яке дозволяє швидко відновлювати мікрофльору кишківника без залучення апендиксу.
Бог дав чоловікові найбільш функціональні “кожані різи” посеред існуючих, вони універсальні, вони можуть бути гнучкими, кремезними, швидкими, граціозними, точними. Тіло вміє далеко бачити і добре чути, вловлювати безліч запахів, розрізняти відтінки смаку. Хтось за бажанням може випилювати на вістрі олівця художню композицію, а хтось розбивати кулаком кокосові горіхи; хтось може танцювати балет, а хтось тягнути канатом в зубах літак; хтось може писати музику, а хтось розрізняти Château d'Yquem 1893 року від Graham's Ne Oublie 1882 року. Всі ці речі здаються очевидними, трюїстичними, но в контексті наукової дискусії кожна подібна “річ”, констатація факту єя складности і ефективности — є козирем в руках креаціонізму, позаяк дарвінізм не визнає складности, успільненої з ефективністю, дарвінізм скрізь вишукує недосконалість і примітивність, а знаходить лише продуманий дизайн: зараз і у мороці віків. І це логічно, бо неможливо літати з напівкрилами, бачити з напівочима, або дихати під водою з напівзябрами, неможливо користуватися ефективно чимось, що є незавершеним, недосконалим, коли перед тобою задача — виживати мільйони років, ти зобов'язаний бути досконалим, твої інструменти виживання зобов'язані бути відточеними і максимально ефективними, і в дійсности вони такими є, натомість дарвіністи цього силуються не помічати.
Люди, далекі від християнства завжди знаходять заперечення для самовиправдання на кшталт: чому люди (діти) хворіють, чому якась черепаха живе 200 років, а чоловік рідко коли до 100 доживає, чому люди старіють, а ще: чому на людей нападають удави, стаються землетруси, цунамі, виверження вулканів, війни, епідемії і т. д. Власне, відповідь на поверхні — в перших главах Генезису, тому що люди зафейлилися в Едені, за це вони покарані, а разом із ними покару терпить і Всесвіт. Останнє логічно: прокляті не можуть бути в святім місці. Чоловік повинен усвідомити своє бідацьке положення і звернутися к Ісусу щоб отримати спасіння. Це обов'язкова умова — без Ісуса нема спасіння. В такий спосіб креаціонізм усмислює життя чоловіка на землі, креаціонізм розкриває смисли творіння і наповнює розумінням цих смислів уми людей, спрямовує їх к Богу-Творцю, водночас атеїзм виховує нігілістів, він розсмислює буття, знецінює його, адже за атеїзмом початково усе виникло без смислу, з примхи хаосу, а наприконеччі Всесвіт (як і людей) очікує забуття.
На жаль, деякі люди готові до будь-яких хитрувань аби не визнавати свою неправоту. Був один випадок з психіатром, його пацієнт страждав синдромом Котара, жадні лікареві аргументи не давали овочів, усе падало мов у пісок, та ось, лікар придумав ще таку штуку: спитав у хорого, чи кровоточить труп? — той відказав “авжеж ні”, із надією лікар вколов хворому руку, вирізнилася крапля крові, видовище це справило вражіння на хорого, він вигукнув: “Овва! У трупа виступила кров!” Непримиримість до раціонального иноді робить з чоловіка осла.
Усі людські технології по суті повторюють винаходи Розумного Дизайну: влаштування об'єктивів нагадує влаштування ока, машини послуговуються рядом функцій, властивих тваринному тілу (двигун — серце, електропроводка — нервова система, колеса — кінцівки, бензин, масло, вода — кров, лімфа, вода тощо), літаки мають крила птахів (аеродинаміку), кораблі “тіла” риб, конструкція комп'ютера нагадує мозок, що інтерпретує аналітичні, візуальні, звукові та инші сигнали. Прикладів безліч, всі вони вдало організовані в біоміметиці.
Космічний креаціонізм
Системний балянс, властивий тілові чоловіка, властивий також тілові усіх живих істот, та розповсюджується на неживу природу.
Сонячна система бездоганно збалянсована, вона збалянсована так, щоб тут, на Землі, мав змогу жити чоловік. Земля знаходиться в так званій “області Золотоволоски”, це тонка умовна область довкола зірки, в якій планета отримує не багато і не мало сонячної енергії. В цій області, як вважається, тільки і може існування життя. Відстань до зорі критично важлива для підтримання біосфери, якщо б Земля вертілася трішки далі од Сонця або ближче, то була б схожа на Марс чи Венеру: пустельні, безживні камені. Вода конче чутлива до температури, трохи вище градусів — і вода випаровується, трохи менше, і замерзає.
Атмосферу Землі складено з багатьох газів, наприклад з озону, який відсіює шкідливий для всього живого ультрафіолет. Магнітосфера планети також захищує наповерхників від ультрафіолету, космічної радіяції. Приберіть магнітне поле Землі, і все живе на поверхні помре, люди ще якийсь час пограються у Fallout в IRL та й по всьому.
Місяць вкрай важливий для стабільности нашої планети, якщо б у Землі не було такого супутника, єя обертова вісь повсякчас мінилася б, кліматичні зони тасувалися б як тузи в колоді. Місяць врівноважує обертання Землі, це його головна функція. Наш супутник має принаймні дві унікальні особливости:
він обертається довкола себе із такою ж швидкістю, з якою обертається навколо Землі, тому ми не бачимо зворотній бік Місяця;
відстань Місяця від Землі та його розмір в порівнянні з розмірами Сонця створюють ефект подібности двох “світильників”, коли один (Місяць) закриває инший (Сонце) під час затемнень.
Сьогодні відомо майже про 200 супутників в Сонячній системі, но тільки Місяць виглядає так, ніби його спеціяльно поставлено поруч Землі для певної цілі, решта кружляє довкола своїх планет хаотично. Місяць і Сонце названі в Генезисі (1:16) маленьким і великим світильником, які слугують не лишень освітлювачами, а й мірою часу: для ліку днів та років. Лік часу це система, що має на увазі ґрунтовність, відповідно, всі ці три космічні тіла: Земля, Місяць та Сонце повинні знаходитися в стабільній зв'язці, щоб і хронометрія була стабільною, що, власне, ми і бачимо: місяць (чому він так і названий) відповідає одному оберту Місяця довкола Землі, а рік дорівнює одному оберту Землі довкола Сонця. Також відповідно до Генезису люди послуговуються саме 7-денним тижнем і так було завжди.
Юпітер та Сатурн — газові гіганти є по суті тілохранителями Землі, вони захищають планету від комет, астероїдів, метеорів. Лише 1 % зоряних систем в нашій галактиці подібних до Сонячної мають таку ж кількість планет, і се є черговою унікальною рисою місця нашого перебування.
З середини 2010-х рр. в медіа-просторі пожвавилися пласкоземельники, одного часу їхній хайп став настільки помітним, що “пласку Землю” коментували навіть астронавти NASA, називаючи топік відверто “трольним”, хоча і корисним для “розумових вправ”. Але дехто думає, що християни колись або й сьогодні відстоюють теорію пласкої Землі. Насправді ноги цієї теорії ростуть з індіанських космогонічних мітів, це суто дикунські уявлення про світ: плаский диск на трьох китах, черепасі, чи сутулій собаці. Християни ще з давен знали про круглу Землю (“Афінагор, представник ранніх християн, писав близько 175 року н. е. що Земля сферична”, “...У XVII ст. ідея сферичної Землі поширилася в Китаї завдяки впливу єзуїтів, які займали високі посади астрономів при імператорському дворі”, у VI ст. візантійський автор К. Індикоплевст, що називав себе християнином, писав що Землю варто “немічно круглоподібною розуміти”, з Вікіпедії) і ніколи не приставали до пласкоземельників, адже в Біблії прямо сказано про круглу землю, так, Соломон, розповідаючи про мудрість в Приповістях 8, каже, що вона (мудрість) передувала творінню Всесвіту, і зокрема “була майстром у Нього, і була радістю кожного дня, радіючи перед обличчям Його весь час, радіючи на земному крузі Його, а забава моя із синами людськими” (Прип. 8:30-31), “земний круг” тут перекладається з єврейського “тебелу” "תֵבֵל", який має і такі значення: “Земля”, “світ”, “земна куля”. В 27 вірші там само: “Коли приправляв небеса я була (мудрість) там, коли круга вставляв на поверхні безодні...”. Ще епізод в книзі Ісаї, де Бог описується як Той “Хто сидить понад кругом землі” (Іс. 40:22), тут задіяно два єврейських слова “нуг” та “ерец” ("חוּג" ,"אֶרֶץ”), перше значить “коло”, окружність”, “куля”, друге “Земля”. Ніде в Біблії не фігурує пласка Земля, тим паче якісь черепахи, чи кити.
Квантова фізика доводить існування Бога
Ісус сказав (Матвія 6:28-29; Луки 12:27) що Бог зодягає польові лілеї так, як не зодягавсі й Соломон на вершині своєї слави. Окрім метафоричного значення, що стосується піклування Бога про найменших своїх істот, не кажучи вже про людей, цей епізод можна розглядати й з креаціоніського погляду. Квіти, такі як лілеї (Lilium candidum, Anemone coronaria або гемантуси, які зустрічалися на єврейських землях тих часів), мають складне влаштування, в їх дизайні передбачено чимало захисних, функційних елементів, приміром тунікований покрив цибулини, який зберігає її від посухи та хижаків, сама цибулина вкрита маслянистою лускою, яка живить рослину навесні, поверхня листа абсорбує сонячну енергію для фотосинтезу, себто ця “одежа” вміє зберігати та генерувати енергію, а також транспортувати поживні речовини з-за допомогою кореня й стебла, чи вміла одежа Соломона щось подібне? Залозки квітки з поміччю тисячів спеціяльних секреторних клітин виробляють ароматичні речовини: ефірні олії, нектар для відлякування шкідників та припрошення запилювачів, себто ця одежа ще й сама виробляє парфуми; деякі види вміють адаптуватися і покривати своє листя тонким восковим шаром щоб запобігти надмірній втраті вологи, вочевидь Соломон не мав плаща з гідрофобної матерії; тканини (нитки) рослини неймовірно тонкі, не те що груба одежна тканина людського виробництва. Такі ботанічні пізнання в той час були недоступні, тому порівняння “одежі квітки” із “одежею Соломона” вповні осяжні тепер, із розвитком оптики та науки.
Квантова фізика відкрила людям дивовижний світ кварків, мініатюрних “каменів”, які одразу ж сповістили всіх про Творця. Та за 200 років до цього, на початкові 18 ст. Джордж Берклі, християнський філософ вповні сформулював ідею суперпозиції: esse est percipere, існувати значить сприйматися, себто існує лише те, що сприймається. Берклі наполягав, що речі існують завдяки Глобальному Наглядачеві, оскільки без сприйняття чоловіком, і без наявности Глобального Наглядача (Бога) — вони б зникали. По суті те ж висловив Шредингер у 20 ст., коли посадовив умоглядного кота в коробку, та спитав: живий він там, чи помер? В разі, якщо б Бога не було, кіт знаходився би в суперпозиції (не мертвий і не живий), але кіт лишається живим, позаяк усе є перед очима Бога (“Знаю всі птахи на горах, і польові звірі переді Мною”, Псалом 49:10-12).
Креаціонізм проти антинаукової критики
Одне із завдань креаціонізму полягає в розвінчанні антинаукових, перекручених тверджень дарвіністів, які, користуючись домінантним положенням в науці, полюбляють нею зловживати заради просування атеїстичної пропаганди. Наприклад, еволюціоніст Н. Ленц в своїй книзі “Human Errors: A Panorama of Our Glitches, from Pointless Bones to Broken
Genes” про нібито “помилки” в інженерії людського тіла стверджує: зап'ястя чоловіка та гомілкостоп “захаращені” зайвими кістками... тут маємо типовий приклад необізнаности топіку, що показав С. Берджес, професор інженерних наук, який 30+ років займається біомеханікою, він виступив з доповіддю про людські суглоби і популярно розтлумачив, чому зап'ястя та гомілкостоп насправді є оптимально спроектованими інженерними шедеврами. Для розуміння контексту: Ленц пропонував замінити 4 гомілкові кістки на одну, абсолютно не тямлячи, що 4 кістки потрібні там для підтримання ваги при навантаженнях, одна кістка легко б зламалася.
Инчий приклад “теорія триєдиного мозку”, виникла в 1960-х рр. з легкої руки фізіолога та психіатра П. Д. Макліна, популяризатором якої вважається К. Саган, скептик, телеведучий, письменник та член клюбу “Орден дельфінів”, який ставив собі за мету розшифрувати мову дельфінів щоб зв'язатися з іншопланетниками. “Теорія” твердить, що мозок людини складається з трьох частин: мозку рептилії, мозку ссавця та чоловіка, ідея проста, як незграбні малюнки Е. Геккеля: з плином еволюції мозок людини лишив собі олдскульні версії (рептилоїдні), та більш новітні мавпячі та гомо-сапієнсові. Думаю, не тре' бути нейробіологом, щоб зрозуміти всю абсурдність такої ідеї, посміятися та піти далі, но уявіть собі, психологи радо підхопили цю бридню та поширюють єї аж до сьогодні. (В 2020 році проаналізували підручники з психології (на Заході), і з 20 тільки 2 відбивали сучасне, адекватне уявлення про мозок людини, всі инші припускалися щонайменше однієї помилки про “триєдиний мозок”.) Нейробіологія спростовує цей ідіотизм, але деякі еволюціоністи продовжують вірити, як і, певно, в те, що з-за допомогою дельфінів можна поговорити із прибульцями. Що цікаво, до того “ордену” належали не тільки медійні персони, типу Сагана, а й еволюційний біолог Холдейн, хемік М. Кельвін (нобелівський лауреат, не плутати з лордом Кельвіном, прибічником креаціонізму), а ще засновник SETI Ф. Дрейк.
Дарвіністи самі визнають безпідставність гіпотези еволюції, так, їхній ватажок Докінз в своїй книзі “Найграндіозніше шоу на Землі: доказ еволюції” зізнається, що (на момент публікації книги) “докази еволюції ніде не викладено”, цебто попри усю браваду, роки досліджень, сотні написаних книг, доказів нема?!
20 років тому, в 90-х, 00-х рр., Докінз гадав, що має козир супроти креаціонізму — “перевернуту сітківку ока”, такий дизайн Докінз називав неудачним, “неповноцінним”, і досі він провадить ту ж риторику, незважаючи на новітні досліди, що доводять кращість саме такого положення сітківки: воно дозволяє ліпше розрізняти кольори та отримувати чіткіше зображення. Себто чоловік відкидає науковий прогрес заради свого застарілого марновірства, попри докази він настирливо продовжує вірити у “недосконалість” людської сітківки. Ба більше, в природі є приклади “правильної” (за Докінзом) сітківки, непервернутої — у головоногих, у кальмарів, і що ж? Такий дизайн не припускає усієї тієї складношчи, якою наділено око чоловіка, або, наприклад, око яструба, яке вважається кращім в природі: молюски не розрізнюють кольорів взагалі, вони банально бачать гірше аніж ми, та таких мрійників як Докінз це не спиняє.
Наука мінлива, особливо та, що поганяється атеїзмом. Л. Пастер (винахідник пастеризації) в свій час змагався із науковцями, доводячи їм існування бактерій... науковці не вірили і сміялися: щоб таке нікчемне, за описами Пастера, створіння — вміло нашкодити такому великому створінню як вівця, корова, а чи чоловік, та не може того бути! Но мікроскоп розставив крапки над “і”.
Те ж було з метеорами, коли науковці сміялися і говорили: хіба можуть камені падати з неба?!
На початкові 19 ст. баварські науковці запевняли, що строїти залізниці шкідливо для психічного здоровля, буцім, швидкісна їзда (41 км\год) безумовно викличе у пасажирів “буйне божевілля”, яке, до всього, здатне спіткати і спостерігачів цього “атракційону”.
Напередодні знаменитого польоту братів Райт американський математик С. Ньюком запевняв: “Пристрої важчі за повітря не в змозі літати”. Наприкінці 18 ст. французький академік Ж. Лаланд казав: “Піднятися в повітря на апараті, з якого вилучено повітря неможливо”, через рік брати Монгольф'є підіймаються в повітря на монгольф'єрі.
Едісон не вірив, що можна прокласти телефонний кабель між американським і европейським континентом, а Дж. Томсон не бачив сенсу виходити в космос, натомість через два роки був запущений перший супутник, а через шість років перший чоловік, і всі ми знаємо до якого технологічного, наукового прориву це призвело.
Еволюційні “перехідні види” що насправді не є перехідними, но повноцінними, осібними, унікальними видами, повсякчас заходять у “глухий кут”, як славнозвісний археоптерикс, або попросту фальшуються, як Пілтдаунський чоловік.
І сьогодня наука не є взірцевою. Помилки мають властивість накопичуватися та застрягати у стереотипному мисленні, чому періодично публікуються такі книжки, як “Антологія помилок і хибних думок”, В. Селезньов, “Словник помилкових істин”, Т. Барнем, “Ілюстрований виправник поширених помилок”, Л. Соучек, “Лексикон популярних хибних думок”, В. Крамер та Г. Тренклер тощо. Помилок допускаються не тільки обивателі, а й науковці. Помилковості сприяє як поверхневий, дотичний погляд, так і навпаки, занурений, прискіпливий, коли ти не помічаєш славнозвісного слона у кімнаті. Тому цілковито покладатися на науку просто наївно. Святе Письмо незмінне, це тверда основа для будівництва світогляду.
Що є дарвінізм і що є креаціонізм
Дарвінізм по суті є віруванням, поганським віруванням із тотемом — мавпою. Довкола цього тотему еволюціоністи стрибають і скачуть, вшановуючи таким чином дух пращурів — дух мавпів. Психологічно дарвінізм є захисним механізмом (самозахистом), коли людина старається спрощувати реальність задля її тлумачення в полі зрозумілого собі (комфортного) світосприйняття. Спрощення і каталогізація — є суто людською гносеологічною рисою, це так по-людськи — знаходити відповідности та ототожнювати: лиси, вовки, єноти, собаки — є “собаковидими”, у минулому були схожі до вовків ссавці, значить вони родичі, а у тих ще минуліші схожці, а у тих іще минуліші, і так до самого “первісного бульйону”, в якому всі ці види, кляси і царства, спрощуються до одного мікроба. Так мислить чоловік, це суто чоловічний погляд, він позбутий підґрунтя, позаяк нема причин так мислити щодо сутностей, які не є овочем чоловічого труда. Ці спроби однаково безпідставні із тими, які категоризують речі: овочі й фрукти, метали і неметали, дорогоцінні камені і недорогоцінні, фльора і фауна (гриби?), планети, планетоїди, метеори, астероїди тощо і абощо. Вся ця людська категоризація потрібна виключно для чоловіка, для його зручности, це робота, що виконується “для себе”, це чоботи, які чоловік робить особисто собі, це ніяк не впливає на дійсність і не описує справжню дійсність, а лише інтерпретує її. Абсурдність дарвінізму в тому, що він силується інтерпретувати реальність однобічно, одноосібно, він намагається довести, що фотон є хвилею, не частинкою. Но реальність значно складніша, спрощення не допоможуть зрозуміти єя, спрощення — це грубий інструмент, абсолютно негодящий для таких маштабних задач, як дослідження Всесвіту. Трощення часток у адронних колайдерах задля їх вивчення східне із трощенням годинника щоб дізнатися з чого його зроблено — це своєрідне наукове барбарство. А. Кларк в своїй “Одісеї: 2001” ілюструє сцену із чорним таємничим монолітом, який знайшли на Місяці, люди вирішують розколоти його, щоб дізнатися що це таке, але жаден з наявних інструментів не здатен пошкодити поверхню моноліту: це ілюстрація наукового відчаю і нездорової цікавости.
Креаціонізм є науковою дисципліною, він спирається на науку та використовує її в якошчі інструменту щоб “слухати камені”, їхнє волання, про що сказано в Євангелії від Луки 19:37-40: “коли люди замовкнуть, камені заволають”. Креаціонізм це також проповідь християнства. Креаціонізм доносить публіці волання каменів про свого Творця.
Врешті важливо розуміти, що Біблія — не є підручником з біології чи астрономії, це підручник з життя, так би мовити, це посібник “Як бути чоловіком”, як бути homo sapiens – чоловіком розумним. Безумовно, Біблія містить все необхідне і для серця і для розуму, будь-хто із щирим бажанням до правди знайде єї на сторінках Писання.
