Останній романтик імперії: як принц Габсбург став українцем

Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбург-Лотаринзький або Василь Вишиваний - політичний та військовий діяч, поет, меценат, аристократ.

Народився у 1895 році у родині Габсбургів, одній з наймогутніших династій Європи. Усе його дитинство було виткане з ритуалів імперської величі: французька мова, кадетський корпус, церемонії, балет, дипломатичні прийоми.
Але з початком Першої світової війни доля повела його зовсім іншим шляхом.

У 1915 році Вільгельм став командиром куреня Легіону Українських Січових стрільців — підрозділу, сформованого з галичан, що воювали за Австро-Угорщину проти Російської імперії.

У 1918–1919 після розпаду Австро-Угорщини, Вільгельм не повернувся до світських балів. Він став боротися за незалежну Україну. Дипломатичні місії, підтримка УНР, контакт із ЗУНР. Митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький розглядав молодого Габсбурга як майбутнього українського монарха — символ єдності в час, коли держава розпадалась під натиском ворогів.

Вільгельм намагається переконати Європу, що Україна — це не "окраїна Росії", а нація зі своєю гідністю і правом на майбутнє.

Після поразки у визвольних змаганнях Української Народної Республіки, Василь Вишиваний підтримував зв’язки з підпіллям, надавав допомогу українцям у вигнанні, писав про геноцид Голодомору, про радянський терор, підтримував ідею незалежної України навіть у повоєнній Європі.

За активну проукраїнську діяльність, у 1947 році його заарештували агенти радянської розвідки у Відні. Вільгельма доправили до Києва, де в Лук’янівській в’язниці він помер у 1948 році — за офіційною версією, від внутрішньої кровотечі внаслідок тортур.

Його приваблювала шляхетність українського прагнення до свободи, і він бачив у ньому відображення європейських цінностей — гідності, честі, права на самовизначення.

Україна була для нього не чужою окраїною імперії, а справжньою духовною батьківщиною. Саме тому він обрав стати Василем.