Військова розвідка Угорщини на Закарпатті
9 травня 2025 року на території Закарпатської області вперше було викрито агентурну мережу військової розвідки Угорщини. Це викриття стало черговим доказом недоброзичливої політики режиму Орбана щодо України.
Основними завданнями угорських агентів були збір інформації про українські військові об’єкти, оцінка боєздатності гарнізонів і настроїв місцевого населення щодо можливого вторгнення угорської армії.
З часом ця новина могла б непомітно зникнути з інформаційного поля, якби не отримала розвитку. Того ж дня Угорщина зробила дзеркальну заяву про затримання «українських агентів» та їхню подальшу депортацію з країни. Звісно, ця заява не була підкріплена жодними фактами шпигунства з боку “агентів”.
Угорське військо на кордонах України у фейках та реальності
Пізніше, 13 травня, у соцмережах X (Twitter) та TikTok почали масово з’являтися пости й відео з провокаційними заголовками про стягування угорського війська до кордонів України. У повідомленнях також ішлося про нібито підготовку операції «Турул» для «звільнення Закарпаття та повернення до батьківщини», тобто Угорщини.
Довідка:
Турул згадується в угорській міфології як птах-провидець і покровитель, є одним із центральних символів угорського етногенезу та національної ідентичності. Сьогодні він є популярним символом серед прихильників ідеї так званої «Великої Угорщини», що прагнуть повернення кордонів, які існували до підписання Тріанонського договору.
Звісно, всі ці матеріали були фейковими й були оперативно спростовані українським Центром протидії дезінформації. Визначити точне джерело інформаційного вкиду складно, однак очевидно, що такі кампанії є вигідними насамперед уряду Орбана. Поширення дезінформації на Закарпатті потрібно Угорщині для створення потужного інформаційного шуму, який би викликав сумніви у місцевого населення та підірвав довіру до будь-якої офіційної інформації. Для Будапешта важливим є також посилення недовіри до української влади.
Дезінформація не спричинила б такого резонансу, якби не мала реальних передумов. Зокрема, за кілька днів до повномасштабного російського вторгнення 20-22 лютого 2022 року, українські прикордонники фіксували накопичення угорських військ на наших кордонах. Пізніше ця інформація була підтверджена офіційним Будапештом.
Очевидно, що угорська влада не залишається осторонь внутрішніх справ України — особливо у контексті угорської діаспори на Закарпатті, яка нараховує до 150 тисяч осіб. Проте Україна — не єдиний сусід Угорщини, що змушений стримувати її випади.
Політика Угорщини щодо етнічних угорців у сусідніх країнах базується на спільній ідеології, однак різниться за тактикою. В її основі — доктрина «нації поза кордонами», яка легітимізує втручання Будапешта у внутрішні справи інших держав під приводом «захисту» угорської меншини.
Чи вдається Угорщина до провокацій з іншими сусідами?
Словаччина
(Угорська діаспора на півдні країни — близько 450 тисяч осіб)
Відносини між Будапештом і Братиславою традиційно напружені через статус угорської меншини. У 2009 році Словаччина ухвалила закон про державну мову, який обмежив використання мов нацменшин, що викликало гостру критику з боку Угорщини. Напруження також спричиняє паспортизація громадян Словаччини попри заборону подвійного громадянства. Хоча економічне співробітництво дещо пом’якшило конфлікт, історичні образи й національні питання залишаються актуальними.
Румунія
(Угорська діаспора в Трансильванії — близько 1,2 мільйона осіб)
Угорщина підтримує угорську меншину в Трансильванії через культурні програми, освітні проєкти та інфраструктурні інвестиції. Хоча вона уникає відкритого політичного тиску, питання автономії Секейського краю періодично викликає суперечки з Бухарестом.
У випадку з цими країнами Угорщина не може вдаватися до радикальних методів «захисту діаспори» чи «повернення історичних земель», до яких закликають деякі консервативні кола, наближені до прем’єра Орбана. Адже і Словаччина, і Румунія є членами ЄС і НАТО, що виключає агресивні дії з боку Будапешта.
Натомість щодо України Угорщина використовує її складне геополітичне становище, вдаючись як до політичного, так і до інформаційного тиску. Блокування рішень ЄС щодо фінансової допомоги Україні, гальмування євроінтеграційних процесів і втручання у внутрішню політику стали ледь не постійними атрибутами зовнішньої політики уряду Орбана.
Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року внесло свої корективи, відкривши для Будапешта додаткові можливості тиску на Україну, а також — потенційну змогу військової операції на Закарпатті.
Низка публікацій початку 2022 року вже висловлювали подібні побоювання — їхні аргументи перегукуються з дезінформаційними кампаніями, які розгорнулися 13 травня 2025 року.
За яких обставин Угорщина буде здатною на вторгнення і чому зараз це неможливо?
Активна розвідка, інформаційно-психологічні операції, політичний тиск, співпраця з російським агресором у сфері енергетики й економіки — усе це свідчить про те, що Будапешт використовує присутність своєї діаспори в Україні як інструмент реалізації реваншистської політики. І залишає за собою опцію навіть військового втручання — у разі сприятливих умов.
Для рішучих кроків Будапешту необхідно:
Мінімізувати свою економічну залежність від Європейського Союзу
Попри націоналістичну риторику уряду Віктора Орбана, економіка Угорщини залишається глибоко інтегрованою в інституційне та фінансове середовище ЄС. За підрахунками Угорського інституту економічних досліджень, у період з 2004 по 2023 роки Угорщина отримала від Європейського Союзу чистий трансферт у розмірі €67,8 млрд — це еквівалент приблизно 26% ВВП країни за 2024 рік.Без цих надходжень середньорічне зростання ВВП становило б лише 0,7%, тоді як за рахунок європейського фінансування показник досягав 2,1%. У критичні роки — зокрема 2010, 2011 та 2013 — економічне зростання було б неможливим без фінансування з Брюсселя. Таким чином, будь-які автономні дії на міжнародній арені, що суперечать політиці ЄС, потенційно загрожують фінансовою дестабілізацією.
Для проведення незалежного зовнішньополітичного курсу Угорщина мусила б щонайменше частково компенсувати втрату європейських фондів через інші джерела — наприклад, шляхом зближення з Китаєм, РФ або Близьким Сходом, або через глибоку внутрішню економічну реструктуризацію, що наразі виглядає малоймовірною.
Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, засідання Європейської ради в штаб-квартирі ЄС у Брюсселі 19 грудня, 2024 рік. Поразка і дезінтеграція України під натиском Московії
Станом на 2025 рік Збройні сили Угорщини налічують приблизно 30 000 військовослужбовців, проходять переозброєння в рамках програми Zrínyi 2026, але все ще мають обмежену спроможність до ведення масштабних операцій.
З огляду на чисельність та бойовий досвід ЗСУ, Будапешт не спроможний розпочати військову операцію проти України без значних ризиків політичного, військового та репутаційного характеру. Єдиний сценарій, за якого режим Орбана потенційно міг би розглянути можливість застосування сили, — це повне падіння української державності, колапс центральної влади та розпад ЗСУ як структурованої сили опору.
У такому випадку Угорщина могла б просуватися під приводом «захисту угорської нацменшини» у прикордонних районах Закарпаття, подаючи це як миротворчу місію.
Ключова умова — відсутність опору з боку місцевої влади, сил безпеки та населення, що дозволило б уникнути військових втрат і легітимізувати дії перед частиною внутрішньої та зовнішньої аудиторії.
Зовнішня підтримка впливового геополітичного покровителя
Щоб уникнути міжнародної ізоляції та критичного тиску з боку ЄС, НАТО та США, будь-яке радикальне рішення Угорщина могла б ухвалити лише за умови наявності зовнішньополітичного "дахового" союзника.
Цим покровителем може виступати або Російська Федерація (у разі її військових успіхів), або — гіпотетично — США під проводом правого крила американського істеблішменту, в разі зміни політичного режиму у Вашингтоні.
Такий сценарій має історичні паралелі: анексія Північної Трансильванії у 1940 році, яка стала можливою лише за сприяння та на тлі тиску з боку Третього Рейху. Скоординовані дії з "гегемоном" на зразок участі у поділі "сірого поясу" на кшталт Югославії, Чехословаччини чи України створюють ілюзію легітимності та знижують ризики для країни-агресора.
Вердикт
Реалізація Будапештом будь-яких ревізіоністських чи експансіоністських планів можлива лише за умови збігу кількох критичних факторів: зменшення фінансової залежності від Європейського Союзу, падіння української державності та наявності підтримки впливового зовнішнього союзника. Усі три умови наразі не виконуються водночас, що робить подібні сценарії малоймовірними в короткостроковій перспективі.
Втім, уважне спостереження за динамікою цих чинників є вкрай важливим з огляду на непередбачуваність сучасної геополітики.
