Мої котики втомлено розбрелися по закутках і врешті ліниво заснули. В них була складна нічка, втім, як і в мене. Вони все шкреблися, нили, кричали, билися в двері і стінки та не давали жодного розуміння, що ж взагалі не так. Що їх турбувало? Для мене це досі загадка, адже тяжкі часи минули так само різко, як і почалися, тож котики спокійно вляглися спати, лишаючи дивний осад страху в мені і повний безлад повсюди.
Я довго наводила порядки, а потім теж заснула. В дрімоті нарешті було цілком спокійно… поки мені не почало снитися, що я тону. Що мої легені наповнює солона вода і я в жаху раз за разом ковтаю її, роздираючи горло, захлинаюся нею, аж доки не… прокинуся.
Я прокинулася, але встати не змогла. Котики обсіли мене з усіх сторін. Руки, ноги, тіло, голова були міцно притиснуті до ліжка. Було важко і під вагою пухнастиків я почувала себе повністю розчавленою. Останній котик, запізнившись, сів мені прямо на горло. Тепер ковтати стало майже нереально. Як і дихати – легені теж страждали від тяжкості зверху. Паніка охопила мене і я навіть не намагалася скинути з себе котиків, та й як я можу, якщо все так, як має бути – сонечко світить, діти граються з дітьми, а котики лягають на своїх господарів, все правильно.
Та проблема вирішилася сама собою, проте з’явилася нова – котики різко розбіглися, боляче промасажувавши по мені геть, а потім знову почали шкребтися, нити, кричати і битися. Я зовсім розгубилася і просто сиділа, споглядаючи весь цей хаос навколо. Я плакала, обійнявши коліна, аж раптом хтось з них почав здирати шпалери і це масово підхопили всі інші. А я ж лише нещодавно завершила тут ремонт… Стало боляче. Фізично боляче, без жартів, ніби мене розриває зсередини десь в районах грудей і шлунку. Я скрутилася сильніше і…
Тоді я розплющила очі – прокинулася. Знову. Сіла на ліжку, не розрізняючи в темряві нічого навколо, але фокус уваги так чи інакше все ж був на іншому. Мої руки тряслися, сльози лилися з очей, в горлі стояв лякливий ком, легені до болі стискалися, а живіт крутило, ніби в пралці на віджимі. В голові промайнула думка, що я зараз вмру, не інакше. Я знову обійняла коліна, рахуючи ледь чутно до 4 і затримуючи дихання. Щось блиснуло праворуч. Я озирнулася і побачила пару яскравих зелених очей. А потім ще одну трохи далі. І ще, ще, ще, ще… Навколо, здавалося б, були сотні тих клятих котиків. Тих, що так часто шкребуться десь всередині в мої щойно відремонтовані стіни.
