Коли в пітьмі, здається, все затихло,
І світло сховалось за мрякою днів,
Тоді надія в серці розцвітає тихо,
Мов паросток, що прагне до світів.
Не бійся падінь, не бійся поразки,
Бо кожна сльоза – це лиш крок до мети.
Надія – це сонце, це віра, це казка,
Що навіть у бурю допоможе йти.
У тиші ночі зорі мерехтять,
Ніч розгортає темний плащ,
Україна, серце вогняне,
Іноді, пишучи щось, воно може здаватись тобі закоротким, але це ніколи не змінить того факту, що воно розповідає про все і ні про що водночас. Саме за це я цей стовпчик і люблю. Саме тому і публікую
Іноді, пишучи щось, воно може здаватись тобі закоротким, але це ніколи не змінить того факту, що воно розповідає про все і ні про що водночас. Саме за це я цей стовпчик і люблю. Саме тому і публікую
