Віктор не цурався темного. У рукописі були свідчення про ранні роки Дворкіна. Дев'ятий клас. Хлопчик на прізвисько Заїкашка. Фізичне та сексуальне насильство. Потім Дворкін закидав його камінням у ямі — поки той ще дихав. А пізніше, за словами свідків, втопив. Заїкашка був єдиним безпосереднім свідком. Інформації про дівчину, якій він усе розповів, — «Подружку» — у матеріалах немає. Джеймс дивився на ці рядки і розумів: це момент, коли людина вперше усвідомлює, як легко знищити життя. І чи зупинилася вона після цього?
Далі — Микола, однокурсник Дворкіна в університеті. Джеймс розбирав його свідчення, як старий годинник: холодні очі, ригідне мислення, особлива інтонація, коли той говорив про «сектантів». І мікровирази на відео — ті, що видають задоволення там, де має бути обурення. Профайлер бачив це сотні разів. Але тут було щось інше.
Циклотимія. Психіатричний діагноз, який згадувався в рукописі. Джеймс замислився: як людина з таким минулим і таким діагнозом змогла піднятися на вершину? Адже навколо неї виросла мережа. Послідовники, які не просто поділяли ідеї — вони стали їхнім продовженням. Віктор порівнював це з колективним механізмом Менсона. Але з офіційними посадами. З університетськими кафедрами. І з церковним благословенням.
Джеймс бачив класику. «Комплекс Бога» — коли людина переконана, що має право вирішувати, кому жити, а кому ні. Тільки тут підвалом стала ціла країна. А інструментом — державний механізм.
Рукопис гортався далі. Міжнародний масштаб. Джеймс відчував: найгірше ще попереду.
