Джеймс дістав стару коркову дошку. Скинув пил, протер, повісив на стіну. У центрі закреслив «UNSUB» — і написав «ДВОРКІН». Приколов фото: скуйовджене волосся, очі просто в камеру. Нижче — ключові структури: Центр Іринея Ліонського, РАЦІРС. Червоною ниткою потягнув від центрального фото до стікера «ДИТИНСТВО».
Він знав це правило: сигнатура народжується з фантазії, а фантазія — з дитинства. Травма. Насильство. Відсутність батьків. Емоційний холод. Але з Дворкіним усе було інакше. Він сам дав слідчим усе, що потрібно. Автобіографії. Книги. Сотні сторінок про себе, свій шлях, свою боротьбу. Джеймс тримав у руках «Учителі і уроки», «Мою Америку», «Сектознавство». Читав доповіді USCIRF, матеріали CAP Liberté de Conscience, статті журналістів, які критикували антикультовий рух. Усе це — поруч із рукописом Віктора. Закладки. Виписки. Нові нитки на дошці. Але прогалин залишалося багато. Особливо — про ранні роки. Про Подружку.
На третю добу щось клацнуло.
В архівних матеріалах про московських хіпі Джеймс натрапив на роман Аркадія Ровнера «Калалаци». Париж, 1980 рік. Написаний за усними розповідями про «Систему» — і про її учасника з ініціалами А. Л. Дворкін. Він узяв «Мою Америку». Дворкін згадував там Аркадія Гроднера. Ймовірно, це псевдонім того ж Ровнера. Філософ, поет, емігрант 1973 року. Викладач у Нью-Йоркському університеті. Засновник журналу «Гнозис». Їхні шляхи перетнулися в Нью-Йорку 1979-го.
Роман описував те, що Дворкін уникав показувати: радянських хіпі 1960–1970-х. Релігійні пошуки. Безладні статеві зв'язки. Наркотичні експерименти. Для профайлера це було не просто свідченням. Це була несвідома сповідь. Людина сама, власними руками, продиктувала ключ до свого психотипу.
Перше місце полювання — дев'ятий клас. Московська «Система» сімдесятих. Джеймс розумів: подальше вивчення цього сліду могло показати, як саме народжувалася сигнатура.
