Відверто кажучи, я не планував писати відгук про ці змагання. Точніше, не зовсім так. Відгук я б усе одно написав, але хотів зробити це трохи пізніше — порівняти Хмельницький з іншими змаганнями, а вже тоді скласти цілісну картину.
Але люди попросили. Трохи часу знайшлося — от і сів писати.
Вступ.
Одразу попереджу: цього разу розповідь буде доволі короткою, особливо якщо порівнювати з моїми попередніми історіями. Великі й, підозрюю, значно довші тексти будуть про змагання у Золочеві у вересні та про Чемпіонат України туристів у жовтні. Причому до Золочева ще майже місяць, до жовтня й поготів, а я вже приблизно половину знаю, про що там можна буде написати. Але це вже зовсім інша історія.
А тепер — Хмельницький. І нижче ви зрозумієте, чому цього разу розповідь вийшла коротенькою. Кілька слів перед початком. Сам захід був організований FLASHRUN — першим біговим клубом у Хмельницькому.
А присвячений він був пам’яті Сергія Пилявця.
🌿ВОЛЯ FEST 2026 — спортивний фестиваль памʼяті Сергія Пилявця, фестиваль який об’єднує! 🌿
Тому шана герою була велика, та деякі промови та музичні виступи були до мурах…
Повернемося до відгуку:
Одразу скажу: це буде саме розповідь, а не розбір із традиційними «плюсами» та «мінусами» заходу. Чому саме так — думаю, наприкінці ви самі все зрозумієте.
Тож розпочнемо.
Це перші серйозні змагання. Це перші серйозні змагання, організовані Головою Відокремленого підрозділу ГО «Федерація нордичної ходьби України» у Хмельницькій області — Кухар Ганною. Гадаю, багато хто знає, про кого йдеться.
Одна з найтитулованіших спортсменок у своїй дистанції в Україні та Європі. І про Світ, звісно, теж не забуваємо.
А тепер до спортивних титулів додалася ще й ліцензія міжнародного судді ONWF. І Ганна вирішила не зупинятися на досягнутому, а взятися ще й за організацію змагань.
Якщо подивитися ширше, це хороший крок уперед не лише для неї особисто — у реалізації власних мрій, планів та цілей, — а й для нашого спорту загалом. Ми більше матимемо якісних заходів, цікавих трас і, що найголовніше, сильного спортивного суперництва.
Розряди. Чи цікава ця тему комусь - питання доволі індивідуальне. Але як показує цей рік, стався бум, і всім терміново треба виконати свій «гештальт». Комусь підтвердити КМСУ, комусь виконати перший розряд, а хтось просто поставив собі нову мету й вперто до неї йде. Як і казав це все індивідуально, тому це був ще один сигнал їхати на ці змагання. Бо траса, суддівтво, регламент та інші параметри дозволяли виконати це все.
Комунікація організаторів. Зараз таке буває рідко, але тут у мене питань взагалі не було. Одразу створили окрему Telegram-групу, де розміщувалася вся інформація, і майже щодня вона оновлювалася.
Я не шукаю потрібну інформацію по багатьох Facebook-групах і не гортаю стрічку в надії щось випадково знайти. Зайшовши в одну групу, я одразу міг знайти:
офіційний регламент, підписаний та завірений печатками;
де саме проходитимуть змагання та мітку старту в Google Maps;
трасу, її характеристики та всі нюанси;
інформацію про житло, контакти та ціни;
реєстрацію та посилання на сайт;
повне відео маршруту — таке я бачив уперше, і воно навіть реально допомогло;
таймінг змагань;
питання до спортсменів: що можна покращити;
як дістатися до старту різним транспортом із різних точок міста.
Та й, звичайно, відповіді на всі інші питання, які виникали до старту.
Чим ближче були змагання, тим більше я розумів, що комунікації тут приділили справді багато уваги. Декому цьому точно варто повчитися.
Траса змагань. Я завжди роблю трасу окремим пунктом. Не знаю, як для багатьох, але для мене це дуже важливо й одразу в кількох аспектах.
Трасу анонсували одразу — 5 км. Грабовий ліс, під ногами суглинок і глина, піску я взагалі не пам’ятаю. Деякі ділянки дуже нагадували Брюховичі.
У Strava її можна було нормально роздивитися й заздалегідь проаналізувати: де підйоми, спуски та на що звертати увагу. Набір висоти — 90–95 м. Начебто середній показник, але тут був один великий нюанс — і, в хорошому сенсі, він мені дуже сподобався.
Після річки (нижче зрозумієте, про що я) був один короткий підйом і один трохи довший. І на них ми набирали менше половини всього заявленого набору висоти. Все інше набиралося на дуже-дуже пологих підйомах.
Візуально, якщо дивитися в далечінь, підйом ніби й видно. Але коли йдеш, особливо його не помічаєш. Хіба що десь через 800+ метрів починаєш розуміти по ногах: «Ага, а ми, виявляється, весь цей час ідемо вгору».
І я вважаю це просто ідеальним варіантом. Підйом пологий — можна тримати темп і швидкість, стежити за технікою та нормально її судити. І при цьому ми поступово набираємо необхідну висоту.
Це вам не інші змагання, де ти просто карабкаєшся вгору, бо хтось вирішив, що туризм — це обов’язково про виживання.
Обіцяв про річку.
Траса йшла проти годинникової стрілки. Знизу, де була зелена крапка, ми стартували, а далі починався спуск. І особисто для мене це була чи не найважча ділянка.
За день до змагань пройшла сильна злива, яка частково розмила трасу. Було слизько, але, на диво, до самого старту все підсохло і ходити стало значно комфортніше.
Єдине, що мені не дуже сподобалося: по цьому спуску бігли. І не один, і не два учасники. Спуск сам по собі тебе розганяє, а тут ще старт, усі повні сил і ще не встигли розтягнутися по трасі. Таке собі поєднання.
На перехресті, яке ви можете побачити на мапі вище, була річка. Точніше, струмок. Нас про нього попереджали заздалегідь, і обійти його було неможливо. Організатори зробили ось таке рішення:
Багато про це можна говорити, але це глибина лісу: підвезти щось туди неможливо, усе несли вручну. Звичайно, два ряди піддонів зробили б перехід ще комфортнішим, але це вже, думаю, буде нотаткою на майбутнє. Усі побачили нюанс і, впевнений, наступного разу підготуються ще краще.
Якщо згадати ЧУ-2025 у Кропивницькому, там теж був струмок. Тільки там не було ні дощок, ні піддонів, тому не одна людина добряче підковзнулася.
А тут — перейшов 10 метрів і погнав далі. Черг чи якихось серйозних «аварій» я не бачив. Плюс поруч із цим місцем постійно був волонтер.
Підготовка траси та маркування. А ось тут організатори мене приємно здивували.
Її почистили всю від опалого листя та сміття, а не лише стартове містечко і це я побачив ще ввечері напередодні, коли проходив маршрут.
Коріння дерев, яке могло створювати проблеми, пофарбували в яскраво-зелений колір — не все, але більшість було добре видно. Зрубані пеньки огородили стрічкою. Сама траса місцями також була промаркована стрічкою, напрямок показували стрілками, а ще було позначено, скільки дистанції вже пройдено. (За це окреме дякую, приємно, коли хтось нарешті прислухався до таких речей)
По маркуванню особисто в мене питань немає. Звичайно, можна було ще краще позначити коріння, десь прибрати пару пеньків для зручності, але загалом усе було зрозуміло.
І, що найголовніше, я не чув історій, що хтось десь заблукав. А це вже хороший результат. Привіт туристам=)))) На спірних розв’язках стояли судді або волонтери, тому шанс піти «не туди, куди треба» був мінімальний.
Для першого разу — цілком ок.
Суддівство. Суддівство було — за всіма правилами, як і має бути. Особливо цікавий момент: самі судді після фінішу казали, що цього разу учасники загалом йшли досить чисто. Чому так сталося — не знаю, але факт залишається фактом: штрафів було дуже мало.
Єдине побажання на майбутнє — більше суддів. А загалом додати тут особливо нічого.
Стартовий коридор. Заздалегідь оголосили, що старт буде формуватися за віковими категоріями. За кілька днів до змагань навіть обговорювали варіант, що кілька груп лідерів стануть попереду, а далі вже всі підуть за віком.
Була чіпова система, тому особливої різниці не мало, коли саме ти перетнув стартову лінію — твій час усе одно зафіксують.
Але є один момент, який мені не сподобався: наш старт затримали на 25 хвилин. Ми мали почати о 10:00, але ті «плазуни», які перед нами бігли забіг із перешкодами, ніяк не могли доповзти до фінішу.
Я просто ненавиджу затримки на старті. Я розминаюся та розігріваюся під конкретний час, і коли цей час раптом зсувається на 25 хвилин — весь цей план летить шкереберть.
Тому на майбутнє побажання просте: якщо старт переноситься — краще одразу про це сказати. Тоді спортсмен хоча б розуміє, коли йому знову починати розминатися, а не стоїть готовий до бою й чекає.
Попередні результати. А ось тут мене навіть трохи шокувало.
Попередні результати з картками були готові приблизно через годину після старту. Я ще толком не встиг переодягнутися, а нас, скандинавів, уже почали запрошувати на нагородження.
Для розуміння по часу: стартували ми о 10:25, а вже о 12:30 почалося нагородження.
Повторюся — була чіпова система. І якщо порівнювати змагання останніх років, де також використовували чіпи, то це, мабуть, були найшвидші результати, які я бачив.
Тому окремий привіт туристам із 2023 року, які на ВДНГ примудрялися рахувати результати по чіпах понад 5 годин після фінішу)ахахахахах
Нагородження. Нагородження було абсолют та вікові категорії, окремо чоловіки й жінки.
Спочатку вікова категорія 40–59 років була без поділу. Я особисто попросив Анну розділити її на 40–49 та 50–59, аргументуючи це тим, що саме в цих вікових групах найбільше учасників. Це вже з досвіду.
Анна прислухалась — і, як виявилося, не дарма. Найбільше людей справді було саме там. У результаті боротьба всередині категорій стала цікавішою, а більше спортсменів отримали шанс поборотися за свої місця.
І це ще раз показує, наскільки важлива нормальна комунікація між організаторами та спортсменами.
А тепер до самого нагородження та подарунків.
Перед нагородженням я та моя молода команда (с) — жартую — підійшли разом з іншими спортсменами з одним проханням: привітати іменинника.
Цього дня день народження святкував Віктор Кухарчук. Можливо, ще не всі його добре знають, але цей рік для нього видався дуже вдалим.
Ми привітали Віктора тортом, а Борис Слюсар вручив йому посвідчення КМСУ, яке буквально прийшло за кілька днів до змагань.
А далі вже пішло саме нагородження:
І тут окремо хочу сказати про нагороди: кубки дуже круті й оригінальні, а призів було багато. Дуже багато. Реально дуже.
І, що найприємніше, наскільки я бачив, задоволені залишилися всі — і нагородженням, і самими призами.
Стартове містечко та атмосфера змагань. Щоб ви розуміли масштаб: це було ще за пів дня до змагань.
Велика галявина посеред лісу, нормальний газон — і вже ввечері там потроху почало формуватися стартове містечко.
Відверто кажучи, можливо, це найкраще стартове містечко, яке я взагалі бачив на змаганнях різного типу.
Були представлені меценати заходу та місцеві підприємці, можна було позайматися на тренажерах, подивитися дресирування собак, перекусити на різних фудкортах, взяти участь у розіграшах та ще багато чого.
А окремо варто згадати справжнього барабанщика, який наживо створював атмосферу відомими композиціями.
Так, усе це можна побачити на великих марафонах, де збираються тисячі людей. Але тут на всі категорії було, якщо не помиляюся, до пів тисячі учасників. І при цьому все в стартовому містечку розташували настільки грамотно, що ніхто нікому не заважав.
Можна було спокійно гуляти, не штовхаючись. Стартовий коридор був окремо й також нікому не заважав. На нього можна було дивитися з різних боків.
Одним словом, над цим реально заморочилися. І результат було видно одразу — атмосфера вийшла дуже приємною.
Частування. Виведу це окремим пунктом, тому що для наших змагань таке — рідкість.
Усім зареєстрованим учасникам видали по три флаєри, а після фінішу на руки давали ще три. По них можна було отримати наш «обід»: плов із м’ясом, протеїновий батончик та морозиво на вибір.
Більшість наїлася так, що обід у декого плавно перетворився вже на вечерю.
За це окреме велике дякую організаторам та меценатам. Тут точно не залишилися голодними.
Висновки.
Коли ми їхали додому після змагань, я довго прокручував у голові весь день. Думав, що написати, де покритикувати, що можна було б покращити наступного разу. І зрештою зрозумів просту річ: критикувати тут особливо й нічого.
Так, були моменти, які можна допрацювати: струмок і перехід через нього, кілька пеньків та коріння на трасі, трохи більше маркування, трохи більше суддів. Є ще дрібні організаційні моменти. Але це саме ті речі, які бачать і самі організатори, а за відгуками спортсменів їх, думаю, врахують наступного разу.
А от загалом місце проведення — чудове. До змагань легко дістатися, поруч достатньо готелів за адекватними цінами, у місті є де смачно поїсти по гарній ціні. Ліс шикарний, у спеку там комфортно, сама траса цікава, а кількість стежок дозволяє надалі гратися і з довжиною, і з рельєфом.
Чесно кажучи, ця локація прямо просить, щоб тут провели Чемпіонат України.
Окремо хочу відзначити поєднання скандинавської ходьби з бігунами. Тут це зробили правильно. Ми були не «додатком до бігового заходу», а окремим видом спорту — зі своєю трасою, стартом, суддями, регламентом і нагородженням.
І це хороший приклад для інших: якщо не вистачає ресурсів самостійно організувати великі змагання — можна об’єднуватися з іншими видами спорту. Головне, щоб у результаті бігуни не «поглинули» всіх інших, як це часто буває. Бо тоді ми вже маємо не спільне свято, а просто бігові змагання, де десь збоку загубилися скандинави.
А тепер про те, чого я не розумію: Кількість людей.
І ось тут, на мою думку, ми втратили значно більше, ніж організатори.
Ми провели в Хмельницькому півтора дня — жодної тривоги, місто живе, розбудовується, є що подивитися, де погуляти та поїсти. І при цьому на змаганнях такого рівня людей мало, якщо порівняти з іншими.
Особливо дивно було бачити слабку присутність «Карпатії». Ганна не раз виступала за цей клуб на світових змаганнях, а тут, на її першому серйозному старті в ролі організатора, команда фактично не приїхала її підтримати. Три людини на всю команду — погодьтеся, виглядає трохи дивно. Навіть сам Ігор казав, що не розуміє, чому інші не приїхали.
Центр, столиця, північ — теж далеко не всі були представлені. Можливо, усі вже активно готуються до Золочева, де зараз справді йде потужна агітація. Можливо, не знаю.
Але факт залишається фактом: людей було менше, ніж могло й повинно було бути.
Так, були учасники. Так, було сильне суперництво. Так, на трасі ніхто не ходив сам із собою. Але на захід такого рівня я очікував побачити приблизно на +30-40% більше спортсменів.
І саме тому я дуже сподіваюся, що цей відгук стане для когось поштовхом наступного разу не проігнорувати Хмельницький.
Бо, якщо чесно, ті, хто не приїхав, втратили хороший спортивний день, сильну конкуренцію, чудову трасу, атмосферу, нормальну організацію і просто можливість побувати в новому місті. А головне, саму підготовку до майбутніх змагань.
А організатори, зі свого боку, показали, що можуть зробити захід, на який хочеться повернутися.
Тому ще раз дякую всім, хто був.
Всім організаторам — шана і низький уклін за роботу.
Учасникам — дякую за суперництво, емоції та крутий день.
А Хмельницькому я б сказав одне: до зустрічі наступного разу. Сподіваюся, нас буде значно більше.
P.S. Золочів — через місяць. Там уже багато чого сказано. Побачимо, що з цього вийде.
P.S. ЧУ туристів — через два місяці. Там поки тихо і все припадає пилом. Крім реєстрації — інформації нуль. Може, ще чекають. А може, забули.
