Писати важко, не писати - не можливо.

Сьогодні 18 липня. Шостий день, як я з гордістю, і в той же час з глибоким сумом, називаю себе дружиною військовослужбовця. Говорити про це складно з багатьох причин. Хоч таких жінок сотні тисяч, завжди здається, що ніхто до кінця не зрозуміє, що відчуваєш саме ти. А головне, чому ти вирішила про це писати.

Виливати думки в рядки завжди було моїм засобом пережити критичний момент. Зараз розумію, що кожен день завтра стане історією. Розум підводить, памʼять слабшає, але рядки мають здатність повертати момент.

Сьогодні мені здається, що цей період життя найскладніший і найбільше хочеться його просто перемотати, наче платівку з піснею, що викликає в тебе негативні переживання. Здається, що ти живеш в режимі очікування. Найгірше, що ти не знаєш коли це очікування закінчиться і настане момент, заради якого ти так довго тримався.

Я знаю, що колись цей період буде історією. Наше життя з Захаром стане історією. І служба Захара в ЗСУ - історія. Історія про витримку, високі цінності, правильні дії попри страх та невизначеність, моральні стандарти і неможливість чинити інакше. Ніхто б не хотів обирати таке життя і цей ризик, але важливі речі завжди мають високу ціну. Все, що ти проголошуєш своєю цінністю колись буде випробуване на міцність.

Ми любимо Бога і любимо людей. Віримо, що сенс життя не в тому, щоб прожити його без турбот, в зоні комфорту, заради лише себе самого. Ми переконані, що саме ми покликані творити зміни, бо ми маємо надію. Наше земне життя хоч і велика цінність, але все ж буремне та тимчасове. Тіло не вічне, душа вічна. Оберігати душу (не тільки свою) - найвища потреба. І служба у війську - спосіб сказати, що ми готові потурбуватися.

Не обманюйтесь, це зовсім не романтично. Прокидатись щодня, не знаючи що він тобі принесе, мріючи про зустріч з коханим, знову живучи самій - зовсім не романтика. Бути дружиною військовослужбовця - складна ціна. Але ми самі обрали її заплатити. Обрали, бо не могли інакше.

Я хочу писати, бо хочу памʼятати. Хочу писати, бо хочу нагадувати іншим. Хочу писати, бо хочу підтримати. Себе і вас.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Анастасія Лукащева
Анастасія Лукащева@Lukashchevaa

Щоденник дружини військового🦅

48Прочитань
0Автори
2Читачі
Підтримати
На Друкарні з 28 травня

Більше від автора

  • Чому так довго?

    Знаю, що то не правильне питання з огляду всього, але чотири букви, що складаються в одне «чому?» часто звучать в моїй голові. Вже не «чому це сталося?», а «чому так довго?».

    Теми цього довгочиту:

    Війна В Україні

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається