Свою першу професійну публікацію Рей Бредбері одержав у 1938 році в аматорському журналі свого друга — через цей шлях проходило чимало фантастів тих років, однак далеко не кожному з них зрештою вдалося здобути й половину тієї слави, яку мав Бредбері. Тут у блозі поділилася, у чому ж полягали його письменницькі секрети, а для вас підготувала стислу збірку фактів із матеріалу:
Регулярність
Бредбері писав регулярно, однак трудоголіком назвати себе не міг. Писав переважно по дві години на день і свій розклад описував так:
«На початку свого двадцятиріччя я слідував такому розкладу: у понеділок писав чернетку нової історії. У вівторок готував другий її варіант. По середах — третій. По четвергах — четвертий. У п’ятницю — п’ятий. А опівдні в суботу я відправляв шосту та фінальну чернетку до Нью-Йорка. По неділях? Обдумував усі божевільні ідеї, що постійно вимагали моєї уяви».
Пишіть про те, що любите чи ненавидите
Рей стверджував: якщо ви пишете без запалу, без смаку до справи, без любові, без радощів — ви лишень наполовину письменник:
«Це означає, що ви настільки зайняті спостереженням за комерційним ринком чи прослуховуванням авангардистських гуртків, що й не намагаєтеся бути собою. Ви себе навіть не знаєте. Найперше, що має робити письменник, — це існувати. Він має складатися із запалу та ентузіазму».
«Якщо ж зовсім просто, то я послуговуюсь такою формулою. Чого ви хочете понад усе в цьому світі? Що ви любите, а що ненавидите?
Створіть персонажа, схожого на вас, який хоче або не хоче чогось усім своїм серцем. Дайте йому вказівку. Відправте її виконувати. А тоді слідуйте за ним настільки швидко, наскільки тільки можете. Персонаж разом зі своєю великою любов’ю чи ненавистю проведе вас до кінця історії».
Починайте з короткої прози
Рей стверджував, що починати з романів — це погана ідея, адже так ви витратите цілий рік на те, що може «вийти не дуже вдалим». Та й короткою формою можна скоріше набити собі вміння оволодіти структурою письма.
«Найкраща гігієна для письменників-початківців чи письменників середнього рівня — це писати надзвичайно багато оповідань.
Якщо вам усе ж вдасться писати по оповіданню на тиждень, на самому початку якість не матиме значення, але ви принаймні будете практикуватися. Наприкінці року у вас будуть готові 52 оповідання — і я запевняю вас, що ви не зможете написати 52 поганих оповідання. Це просто неможливо. Наприкінці 30 чи 40 тижня, а може й у кінці року, з’явиться історія, яка буде просто прекрасною».
Надихайтеся
«На мою думку, аби втримати Музу, її потрібно підгодовувати».
До «меню», яким Бредбері пропонував пригощати Музу, входила поезія («Поезія чудово підходить, адже вона розминає ті м’язи, якими ми не часто користуємося. Вона розширює чуття й утримує їх в найкращій формі»), есе («Ніколи не знаєш, коли тобі можуть знадобитися переваги того, аби бути пішоходом, займатися бджільництвом, різьбити надгробки чи крутити обручі»), коротка проза та романи («Читайте тих авторів, які пишуть так, як ви мрієте писати, і які думають так, як би ви хотіли думати»).
А улещувати її необхідно для того, аби «відібрати найцінніше, віднайти правду, зберегти її, посмакувати й використати згодом».
Не бійтеся ризикувати
Рей Бредбері жив одним правилом, яке було його мантрою: «Стрибни зі скелі, а по дорозі додолу — збудуй собі крила».
Ризик і справді неодноразово допомагав йому: живучи підлітком у Голлівуді, він знаходив у смітниках сценарії, вивчав їх і писав свої — так йому одного разу вдалося написати жарт, який згодом використав тогочасний американський комік Джордж Бернз. Бредбері не боявся братися за те, у чому зовсім не мав досвіду, власне тому його доробок і пістріє не тільки романами й оповіданнями, а й сценаріями до мультфільмів, поемами та п’єсами.
Вчіться у кращих, але будьте собою
Окрім учитися у своїх колег-фантастів, Бредбері також надзвичайно багато читав — усі ми пам’ятаємо його класичний жарт про «випуститися з бібліотеки». Звичайно, це також мало свої підводні камені — надто довго імітуючи чуже навряд вийде навчитися своєму.
«Упродовж багатьох років мені через плече заглядав По, поки Веллс, Берроуз та майже всі автори “Приголомшливого” та “Дивних історій” виглядали з іншого. Я їх любив, але вони мене душили…
Лише тоді, коли я почав відкривати для себе прийоми й трюки, пов’язані з асоціаціями слів, я почав віднаходити шляхи, якими можна проходити повз мінне поле наслідувань…
Я почав робити короткі нотатки, які б описували любов і ненависть. Упродовж своїх двадцяти-двадцяти одного року я кружляв літніми пообідями й жовтневими ночами, відчуваючи, що десь там, серед теплих і темних пір року є щось, що є справжнім мною».
