Лікар

Телевежа, що падала, наче людина,
церква, що втратила віру,
лікарня, точніше її половина —
«Я пам’ятаю, — він каже, —
як все це горіло.»

Старий лікар у сивім халаті,
провів тут найдовшу із зим.
Братів і сестер клав на каремати,
розірвану пам’ять докупи він шив.
З анестезії, що мав у палаті —
лиш дух, батько і син.

Сотні знайомих імен
тримають його за повіки.
Півріччя, яке просто так не мине.
Каже «Я сам хоч і лікар, але
хто б вилікував
мене».

Він пам’ятає автобуси,
що їхали з міста без нього.
Сусіда, що їжу батькам не доніс.
Пам’ятає піврічну тривогу
і не знаходить слів для своїх сліз.
Шукає марно, та про все
каже його лице:
«Я бачив це,
Я бачив саме це.»

Щоночі говорить із пам’яттю
один на один.
Запах спирту і поту із ним ночує.
Питає, чому не бачили цього
разом із ним.
І більше нічого не чує.