Засинай, моя рідна, під небом високим і синім,
Де зорі розсипав Господь, як святе зерно.
Я вкрию тебе солов’їним співом і димом
Тих вогнищ, що гріють серця, коли навкруги темно.
Спи, моя ненько, втомлена болем і славою,
Хай сниться тобі, як колосся цілує вітри,
Як ранок встає над Дніпром золотою загравою,
І мир розливається тишею з круч і гори.
Приспів: Люлі, люлі, серце моє, Україно,
Хай янгол твій вірний з плеча не знімає руки.
Ти — нерозквітла ще вповні червона калина,
Що проросла крізь вогонь і крізь довгі віки.
А ви, мої соколи, лицарі світла й розради,
Що тримаєте небо на стомлених дужих плечах,
Засніть бодай на хвилину у затінку саду,
Де пам’ять дитинства змиває і втому, і жах.
Нехай вам насниться не гуркіт заліза й металу,
А тепла долоня матусі і батьків поріг,
І дівчина та, що чекати повік не втомлялась,
І стежка в споришах, дорожча за тисячу доріг.
Спіть, мої рідні, під шепіт старого стожару,
Поки місяць висвічує шлях крізь густий полин.
Ваш сон бережуть побратими і предків чари,
І кожна молитва, що лине у синю глибінь.
Бо завтра настане світанок — ясний і прозорий,
Де кожен з вас вернеться в дім, де чекають і ждуть,
Де зникнуть навіки загарбницькі тіні і горі,
А квіти на згарищах дивним розмаєм цвітуть.
Приспів: Люлі, люлі, серце моє, Україно,
Хай янгол твій вірний з плеча не знімає руки.
Ти — нерозквітла ще вповні червона калина,
Що проросла крізь вогонь і крізь довгі віки.
Спи, моя земле. Спіть, мої вірні солдати.
Ніч затихає, схиливши чоло до колін.
Ми будемо вічно цей спокій і мир вартувати,
Поки над світом лунає наш волі передзвін.
Засинай, Україно… Вже сонце готує проміння,
Щоб вмити обличчя твоє у ранковій росі.
Ми — твоє коріння, ми — твоє вічне насіння,
Що зійде весною в безсмертній і чистій красі.
