Квітневе сонце ще не сильно, але ласкаво гріло землю. Ранок на болоті був, як і всі інші. Старенька, але ще міцна хата на острівці димом з комина показувала, що в ній хтось живе. Біля криниці неподалік хати обливався водою кремезний чоловік років 50. Він жив тут вже більше 20 років, після аварії на ЧАЕС. Біля ґанку сидів і стругав тріски молодий чоловік років тридцяти.
— Бачу, вже оклигав, хлопче?
— Та ніби. Скільки я вам винен?
— Нічого. Ти ще молодий, зелений, не чув, що лікар нічого не бере?
— А як ви живете? Продукти, ліки, набої, зброя?
— Не задавай питань. Всьому свій час...
Чоловік зайшов у хатину, через хвилину вийшов, поправив автомат, повісив на пояс старенький детектор.
— Дякую, Док. По можливості віддячу.
Лікар не відповів. Цей сталкер був одним із нескінченних поранених, покусаних, опромінених бідолаг, які зверталися по допомогу. І правда, Док ніколи не брав нічого за свою допомогу. За домовленістю всі великі угруповання Зони відчуження постачали йому все необхідне: ліки, їжу, боєприпаси, артефакти, зв'язок. Його територія була нейтральною. Тут міг лікуватися сталкер і бандит, і ніхто ніколи не проявляв агресії. Ходили легенди, що Дока оберігала сама Зона... Док одягнув футболку, свій незмінний чорний плащ, військові берци, взяв свою двостволку — скоріш за звичкою, ніж для оборони — і пішов стежкою в бік церкви. Кілька днів тому був викид, а йому був потрібен артефакт «Батарейка» для живлення хатини. Док міг і замовити його сталкерам, але любив і сам робити вилазки по них: його натура потребувала активності. Міцний, високий, жилявий чоловік йшов через болото, як по коридору в школі. Він знав тут кожен пеньок, кожну калюжу...
Артур лежав на землі недалеко від блокпоста, майже не дихаючи, і чекав, коли пройде патруль. Провідник казав, що чекати треба довго, бо про діру в паркані вояки знають і часто ловлять охочих потрапити в Зону відчуження на тій стороні. Артур чекав нагоди... До обходу залишалося ще пів години...
Ще тиждень тому він був звичайним роботягою, який таксував у Чернігові і намагався заробити на життя. В принципі вистачало, але тут у батька знайшли якусь болячку, назву якої Артур так і не запам'ятав. Вилікувати можна, але дуже дорого. Постало питання: де взяти? Майна під заставу кредиту не вистачило б, і Артур почав шукати варіанти. У Чернігові щось вирішити не вдалося, і він гайнув у Київ. Кілька днів мотання по знайомих нічого не дали. Були сумнівні варіанти, пов'язані з криміналом, але Артур відмовився. Хоча навички у колишнього морпіха були, і неабиякі. Наприкінці третього дня перебування він зустрів Вадима, чи, як його знали в Зоні відчуження, Вадю Банана. Він звів його з провідником і дав кілька настанов, в першу чергу пояснивши, що Зона — це інший світ, де свої закони і мораль, звична тут, там зайва. Тільки холодна голова.
Провідник, хворобливий на вигляд чоловічок, дав карту проходу через огорожу і мінне поле за нею, взявши з Артура майже всі його заощадження. Також дав «надолонник» — кишеньковий комп'ютер, незамінний атрибут, і порадив в першу чергу йти до села новачків, там підкажуть, що робити далі. Банан казав, що Зона — це рулетка. Або пан, або пропав...
Пройшов патруль. Троє вояк, базікаючи про своє, протупали повз. Артур притиснувся до землі і чекав. Як перестав чути голоси, повільно проліз у діру в огорожі. Тут потрібно виважувати кожен рух — мінне поле помилок не пробачає. Але схема провідника зробила свою справу. За чверть години Артур вийшов з мінного поля і ввімкнув КПК. На ньому висвітилася карта місцевості без жодних позначок. Базові дані потрібно було вводити в селі новачків.
Артур підтягнув лямки рюкзака, застебнув куртку, в рукав вклав метальний ніж, мисливський взяв у руку. Вогнепальної зброї у нього не було... Йти було недалеко, з кілометр, але це була Зона, і вірогідність потрапити у гравіконцентрат ніхто не відміняв. Артур ще не вмів визначати аномалії, не знав про їх типи, не знав майже нічого...
Останній пагорб перед селом виявився важким. На ньому сидів пес. Артур від Банана знав, що він сліпий, але нападе все одно. Що зграя теж недалеко. Артур перевів дух, максимально сконцентрувався і різко викинув ліву руку вперед. Метальний ніж пролетів приблизно вісім метрів і по гарду встряг у лобі собаки. Артур підбіг, висмикнув ніж і побіг з пагорба до села...
На вході в село стояло двоє парубків з обрізами, які відразу взяли Артура на чотири стволи:
— Хто такий?
— Просто людина.
— Та ти що? Рудий, — звернувся до напарника, — ти часто тут бачиш просто людей?
Рудий зробив «розумний вигляд».
— За останній місяць вперше.
— А скільки в Зоні?
— Місяць.
Артур зрозумів, що неправильно побудував розмову. І пригадав настанови Банана, що пристрелити можуть за найменший сумнів.
— Добре, хлопці, мені треба до вашого старшого. Я новачок, тільки через периметр перейшов. Зброї нема, тільки ніж.
— Два ножі, — почувся голос ззаду.
Артур обернувся. Позаду стояв міцний чоловік у сірому комбезі з жовтою нашивкою, в капюшоні, важких берцах, з «ксюхою» за плечем.
— Я Вовк, старший тут. Йди за мною.
Артур пройшов за Вовком до великого багаття в центрі хутора.
— Сідай, розкажи, що тебе привело сюди. Тільки попереджаю: не люблю мутних людей і за кілометр таких чую. Твої слова можуть вирішити майже все зараз.
Артур заговорив. Все як є. Нічого не приховуючи. Вовк уважно слухав, не перебивав. Артур закінчив. Вовк задумливо підкинув гілку у вогонь і запитав:
— З чого ти взяв, що тут ти знайдеш рішення своєї проблеми?
— Слухом світ повниться. Чув, якщо добре допомогти впливовим людям тут, то можна вирішити мою проблему.
— Чув він... От послухай, хлопче, — Вовк на мить замовк, — ця допомога може зламати всі твої моральні принципи, переверне все твоє сприйняття цього світу. Ти впевнений, що готовий до цього?
— А в мене є вибір?
— Він завжди є. Але ти свій зробив. Тепер слухай уважно. По-перше — снаряга. Так ти і до Смітника не дійдеш, загнешся. Тобі потрібен комбез, протигаз або респіратор, тактичні окуляри.
По-друге — зброя. Я бачив твою вправність з ножем. Вражає. Але це тут не допоможе. Навіть ті двоє жовторотих на вході з тебе зробили б друшляк.
Третє — до кожного виходу з баз готуються ретельно. Продукти, медицина, вода, бк. Все з запасом.
— Де цим розжитися?
— Доведеться працювати. Я, припустимо, дам тобі пістолет, дві пачки патронів, респіратор. І роботу.
— Яку роботу?
— Ти ножем прикінчив пса на пагорбі. Треба знайти зграю і закінчити.
— А де шукати?
— На тому ж місці.
— Якісь поради?
— Звісно. Пси сліпі, але нюх і слух загострені, почують все одно. Друге — відстрілюй тільки на відстані. Шерсть може бути дуже радіоактивна. А тепер йди за мною.
Артур зайшов за Вовком у погріб. Там за верстатом сидів немолодий чоловік у в'язаному светрі, брезентових штанях і гумових чоботях.
— Це Шуруп, наш технік. Якщо підлатати що — то до нього. Вміє все: і зброю полагодити, і броню. Шурупе, — звернувся до нього Вовк, — ти полагодив той Форт, що я тобі вчора приносив?
— Авжеж. Забирай.
Шуруп витяг з-під столу чорний масивний пістолет. Вовк забрав його і простягнув Артуру.
— Знайома цяцька?
Артур однією рукою взяв пістолет, відтягнув затвор, подивився в патронник. Ствол був наче без дефектів. Артур спустив курок, поставив на запобіжник і простягнув Вовкові.
— Ні, він тепер твій. Але пам'ятай, що ти повинен зробити.
Отримавши від Вовка обіцяні дві пачки патронів, Артур відточеними рухами запакував два магазини, дослав патрон у ствол, поставив на запобіжник і пішов на знайомий пагорб. Вовк мав рацію. Ще дві псини кружляли довкола убитого раніше пса і вили. Артур прицілився — спіймав одного на мушку — тиск на гачок, постріл і... Пес кинувся в його бік. Артур зробив ще два постріли, і пес впав носом в землю. Другий біг зліва, але Артур різко розвернув корпус, викинув ліву руку — ніж з хлюпотом занурився в горло пса. Артур витяг ніж, витер об траву і сховав у рукав. Справу було зроблено.
Вовк чекав на Артура біля вогнища. Вже починало вечоріти.
— Непогано. На сьогодні вражень тобі досить. В хаті навпроти ліжко. Йди спи. Зранку тобі задача: наносити води в діжку з криниці, нарубати дров. Після цього у нас буде довга розмова...
Артур пішов у вказаний будинок. В одній з кімнат було вільне ліжко, навіть з матрацом. Артур ліг і майже моментально відключився. Перший день у Зоні відчуження він прожив. І живий. Банан казав, що це вже дещо значить...
