Якщо запитати підприємця, що найбільше заважає йому працювати, більшість назве податки, але не ставки. Найчастіше він скаржиться на інше. На те, що не розуміє, скільки і за що має заплатити, що правила змінюються щороку, що без бухгалтера, а то й двох, не обійтися, і що кожна перевірка закінчується не питанням, чи правильно він порахував, а питанням, як із цим бути. Я вважаю це головною ознакою неправильної податкової системи. Вона складна не тому, що так треба, а тому, що складність комусь вигідна.
Складність і корупція ходять разом. Кожне правило, яке можна прочитати двома способами, є товаром. Інспектор, який вирішує, котрий із двох способів правильний, фактично продає своє рішення, а підприємець, який не хоче роками сперечатися, його купує. Тому для мене податкова реформа починається не зі ставок, а з питання, як зробити так, щоб між платником і державою взагалі не було людини, яка щось вирішує.
Я виходжу з трьох вимог до будь-якого податку. Він має бути настільки простим, щоб власник магазину міг зрозуміти його без бухгалтера. Він має бути однаковим для всіх, без пільг, винятків і особливих режимів, бо кожна пільга для одного є прихованою платою для всіх інших, як я вже писав про рівність перед державою. І він має стягуватися автоматично, у момент, коли гроші надходять, без декларацій, звітів і візитів. Усе, що я пропоную нижче, є спробою виконати ці три вимоги одночасно.
Податок на реалізацію замість ПДВ
Почну з найбільшого. Податок на додану вартість нині дає державі найбільше грошей. За даними Мінфіну, 2025 року він приніс близько 849 мільярдів гривень, з яких 542 мільярди надійшли на митниці з імпорту. Але цифри всередині країни показують і зворотний бік цього податку. З 486 мільярдів, зібраних із ПДВ усередині країни, 180 мільярдів держава повернула платникам як бюджетне відшкодування. Тобто понад третина зібраного за рік повертається назад, і весь цей потік грошей проходить через перевірки, експертизи та рішення чиновників. Саме тут виникали і виникають найвідоміші податкові схеми.
Причина полягає в самому устрої ПДВ. Продавець сплачує державі 20 відсотків, але може зменшити цю суму на ПДВ, який сам заплатив постачальникам. Для цього треба вести облік вхідного і вихідного ПДВ, збирати податкові накладні, реєструвати їх у спеціальній системі й доводити, що кожна з них справжня. Великий бізнес наймає для цього цілі відділи. Для малого підприємця це непосильне навантаження, і саме тому, коли держава пропонує поширити ПДВ на малий бізнес, виникає спротив. У березні 2026 року Верховна Рада у першому читанні відхилила законопроєкт про ПДВ для підприємців на спрощеній системі, за який проголосувало 168 депутатів. Міністерство фінансів внесло нову версію з порогом у 4 мільйони гривень річного доходу і початком дії з 1 січня 2027 року, бо цього вимагає програма співпраці з МВФ.
Для малого бізнесу, який не завжди може отримати вхідний ПДВ від своїх постачальників, а таких чимало, ПДВ перетворюється на звичайний податок на оборот зі ставкою 20 відсотків. Це вбиває торгівлю, бо в багатьох видах діяльності маржа менша за цю ставку. Підприємець або закривається, або йде в тінь, і жоден із цих варіантів не вигідний державі.
Я пропоную замінити ПДВ податком на реалізацію зі ставкою 5 відсотків. Схема така. Покупець платить за товар чи послугу, гроші надходять на рахунок підприємця, і в цю ж мить банк автоматично відправляє 5 відсотків державі, а 95 відсотків зараховує підприємцю. Ніяких податкових накладних, декларацій і звітів. Підприємцю не треба нічого рахувати, а чиновнику нічого перевіряти, бо податок сплачено в момент, коли виникла сама можливість його не сплатити.
Ця ідея не така радикальна, як здається. Для багатьох підприємців на спрощеній системі ставка в 5 відсотків з обороту, без обліку витрат, уже діє, і працює вона саме тому, що проста. Я пропоную поширити цей принцип на всіх, а не залишати його винятком для малого бізнесу.
Головне заперечення економістів стосується каскаду. Якщо кожен учасник ланцюга від виробника до магазину сплачує 5 відсотків з кожного продажу, податок накопичується. Така проблема існує, і я не хочу її замовчувати. Але порахуймо. При 5 відсотках і чотирьох продажах у ланцюгу, від виробника сировини до покупця в магазині, загальне навантаження становить приблизно 17,7 відсотка від кінцевої ціни. Для порівняння, ПДВ у 20 відсотків від ціни без податку становить 16,7 відсотка від ціни, яку платить покупець. Тобто для ланцюгів до чотирьох ланок новий податок не важчий за нинішній, а для коротших ланцюгів набагато легший. Помітно важчим він стає лише тоді, коли в ланцюгу п'ять і більше продажів, і це має підштовхувати економіку до скорочення зайвих посередників, а не до їх розмноження.
Податок на доходи людей
Нині українець із заробітної плати сплачує 18 відсотків податку на доходи фізичних осіб і ще 5 відсотків військового збору, а роботодавець додає єдиний соціальний внесок у розмірі 22 відсотки. 2025 року ПДФО з військовим збором дали бюджету близько 363 мільярдів гривень. Я пропоную 10 відсотків для звичайних доходів і 15 відсотків для тих, хто заробляє дуже багато. Поріг, з якого починається вища ставка, має визначати закон, і я пропоную встановлювати його так, щоб вища ставка стосувалася лише справді високих доходів, а не середнього класу.
Низька ставка має простий ефект. Коли держава забирає майже четверту частину зарплати, а потім роботодавець ще платить 22 відсотки зверху, офіційно платити виявляється невигідно обом сторонам, і розмови про «конверти» стають нормою. Коли ставка становить 10 відсотків, мотив ховати дохід слабшає, бо ризик перевищує вигоду. Вища ставка в 15 відсотків зберігає прогресію, але не перетворює її на покарання за успіх.
Податок на продаж майна
Податок на продаж нерухомості, землі, автомобілів та іншого майна я пропоную встановити на рівні одного відсотка від ціни. Нині ця сфера обросла різними платежами, і чимало угод проводять за заниженою вартістю саме для того, щоб заплатити менше. При ставці в один відсоток занижувати ціну немає сенсу, бо економія буде мізерною, а ризик проблем із документами залишається. Угоди з нерухомістю, землею й технікою стають дешевшими, а отже ринок стає живішим. До земельного питання я окремо повернуся в розділі про землю.
Зовнішня торгівля
Для експорту я пропоную розрізняти те, що ми вивозимо. Високотехнологічна продукція, тобто та, у вартості якої значну частину становлять знання, праця інженерів, програмістів і конструкторів, має сплачувати лише один відсоток. Сировина, наприклад зерно, руда чи ліс, сплачує п'ять відсотків. Логіка проста. Країна, яка вивозить сировину, віддає разом із нею і ту вартість, яку можна було створити тут, від переробки до виробництва, тоді як високотехнологічний експорт цю вартість створює вдома. Різниця в ставках має підштовхувати переробляти сировину в Україні, а не відправляти її за кордон. Перелік високотехнологічних товарів має бути вичерпним і однаковим для всіх, без права окремих рішень чиновника, щоб він не став новою лазівкою.
Імпорт обкладається п'ятьма відсотками. Нині імпорт платить ПДВ у 20 відсотків, і це найбільше джерело ПДВ, 542 мільярди гривень за 2025 рік. Зменшення ставки вчетверо буде відчутним для бюджету, але водночас здешевить імпортні товари, обладнання й технології, а саме обладнання потрібне для тих заводів, які я хочу бачити в Україні. Імпортні й вітчизняні товари платять однаково, бо 5 відсотків на кордоні і 5 відсотків при кожному подальшому продажу в країні діють для всіх.
Платежі картками
Окрему роль у цій системі я відводжу банкам. Пропоную, щоб із кожного платежу карткою банки утримували один відсоток, половину залишали собі за послугу, а другу половину автоматично переказували державі. Здається, це дрібниця, але подивіться на масштаб. За даними Національного банку, 2025 року безготівкові операції з картками українців склали 4,68 трильйона гривень, що на 10 відсотків більше, ніж роком раніше. З цієї суми 2,39 трильйона припало на оплату в торгових точках і ще близько 770 мільярдів на онлайн-платежі. За кількістю безготівковими вже є 95,5 відсотка всіх карткових операцій.
Половина відсотка від 4,68 трильйона становить понад 23 мільярди гривень на рік, і ця сума зростатиме разом із безготівковим обігом. Це не основа бюджету, але це надійні гроші, які надходять без жодної декларації і без жодної перевірки. Банк, який отримує другу половину, сам зацікавлений розвивати безготівкові розрахунки, а в підприємця, який бачить, що готівка нічого не дає, зникає причина ховати виручку.
Слабким місцем залишається готівка, адже податок на реалізацію утримується там, де гроші проходять через рахунок. Для невеликої частки готівкових продажів доведеться передбачити окрему технічну процедуру, і про неї я хочу поговорити окремо, коли ми дійдемо до розділу про дерегуляцію.
Що скасовується
Усе інше пропоную скасувати. Податок на прибуток підприємств, який 2025 року дав близько 285 мільярдів гривень, акцизи, які дали близько 281 мільярда, земельний і майновий податки, рентні платежі та десятки дрібніших зборів, які стягують місцеві ради й різні відомства. Для мене принципово, щоб одна й та сама діяльність не обкладалася кілька разів. Коли підприємець сплачує податок із кожного продажу, податок на його прибуток є вже третім шаром обкладення тих самих грошей. Частину надходжень доведеться спрямувати громадам, і це питання я розгляну разом із бюджетом.
Усі податкові пільги так само скасовуються. Пільга за своєю природою є рішенням чиновника чи депутата, що одному платникові можна менше, ніж іншому, а таке рішення завжди має ціну. Ставка для всіх однакова, і це не лише справедливо, а й практично, адже зникає сам предмет для лобіювання.
Корупція і збір податків
Головний аргумент на користь цієї системи полягає не в ставках, а в механіці. Нині податок збирається в кілька етапів. Підприємець рахує, декларує, платить, а чиновник перевіряє, вирішує і, за потреби, штрафує. На кожному етапі є людина з правом на рішення, а отже і спокуса. У запропонованій системі податок утримується банком у момент платежу, і між платником та бюджетом немає нікого, хто міг би щось вирішувати. Податкова служба стає значно меншою, і її завдання зводяться до нагляду за тим, щоб правила працювали однаково для всіх. Це відповідає загальній ідеї книги про те, що державі слід залишити менше справ, тоді й контролювати її простіше.
Чому іншого шляху немає
Мене запитають, чи вистачить грошей на утримання держави. Я відповім прямо, що питання поставлене не так. Правильне звучить інакше. Скільки ще років ми збираємося тримати систему, яка забирає в людей усе більше, а нічого не дає взамін, ні зростання, ні довіри. За даними Мінфіну, 2025 року до загального фонду бюджету надійшло близько 2,66 трильйона гривень, і основну частину становили податки, які я пропоную замінити, тобто ПДВ, податок на доходи, податок на прибуток та акцизи. Усе це збирається складно, коштує дорого і щороку потребує нових заплат. Тим часом Мінфін придумує, як поширити ПДВ і на тих, хто досі платив просто й чесно.
Подивімося, що відбудеться в житті звичайної людини. Працівник, який нині віддає державі 23 відсотки з кожної зарплати, віддаватиме 10. Це означає, що в його кишені залишається помітно більше зароблених ним грошей, одразу, з першої ж зарплати, без жодних чекань і обіцянок. Підприємець, який платить 5 відсотків із продажів і не наймає бухгалтера для обліку податкових накладних, економить не лише гроші, а й час, нерви та страх перед перевіркою. Імпортне обладнання, техніка й товари дешевшають, бо на кордоні стягується 5 відсотків замість 20. Саме так людина відчує реформу, не у звітах міністерства, а у власній кишені.
Економіка відреагує так, як вона завжди реагує, коли правила стають простими. Бізнес, який нині ховається в тіні, бо легально працювати нестерпно дорого й складно, вийде на світло, бо платити 5 відсотків вигідніше, ніж ризикувати. Інвестор, якого лякають 20 відсотків ПДВ із відшкодуваннями, що затягуються на місяці, побачить зрозумілу країну з одним податком, який збирається сам. Заводи будують там, де податок можна порахувати за хвилину, і саме такою країною ми маємо стати.
І головне. Держава має витрачати менше, і це не умова, яку можна обговорювати. Гроші, які вона збирає, ростуть із року в рік, а життя людей від цього краще не стає. Нова система не потребує численних підрозділів, які існують для обліку, перевірок, відшкодувань і виправлення власних помилок. Кожна гривня, яку не забрали в людини, працює в її справі, а не в кабінеті чиновника. Точні розрахунки та перелік того, що залишається за державою, я наведу в розділі про функції та бюджет, і саме тому ці два розділи складають одне ціле. Але напрям уже очевидний. Зберігати складну систему, яку неможливо чесно виконати, або перейти до простої, яку неможливо обійти, ці дві дороги не рівноцінні. Вагатися тут немає чого.
Як це виглядатиме разом
Податок на реалізацію замість ПДВ. 5 відсотків із кожного продажу, які автоматично утримує банк.
Податок на доходи людей. 10 відсотків, а для дуже високих доходів 15 відсотків.
Податок на продаж майна, нерухомості, землі та автомобілів. 1 відсоток.
Експорт високотехнологічної продукції. 1 відсоток.
Експорт сировини. 5 відсотків.
Імпорт. 5 відсотків.
Платежі картками. 1 відсоток, з яких половина банку і половина державі.
Усі інші податки та податкові пільги скасовуються.
