— “Прийшла Покрова - дівці готова голова”. А ми щось, дитино, позасиралися. Ще й сіни не миті. То нехай Бог прощає. Млинчики пектимо чи вже й пиріжки?
Оскільки незадовго до того бабуся намагалася пояснити мені, приблизно п’ятирічній, що означає оте шевченкове “покриткою стала”, все воно дивним чином сплелося в неабякій дитячій уяві. Але забулося, бо в тому дні було багато чого не менш цікавого.
Вже ввечері після тихого “Отче наш” вона просила у Бога сил на подальшу працю і пробачити її за роботу та лайку в святий день.
— А що воно Покрова? - спитала я, вже майже сонна, пересуваючись далі на ліжку з периною на панцерній сітці, бо спала ще з бабусею.
— Батюшка давно в церкві казав, що матір Божа накриває всіх і захищає.
— І нас?
— І нас. Спи з Богом.
Тої ночі я весь час розкривалася, і бабуся вставала, щоб взяти мені легшу ковдру. Піч топилась на Покрову, спечно в хаті. Потім я казала, що мені наснився сам Господь. Чомусь мені веліли, коли поїду до батьків у місто, про це не кричати.
Тепло Матері
Другий день повномасштабки і вже занадто доросла я. Здається, труситься земля. Десь прилетіло в будинок, в підвалі якого ховаємось. Хтось виє, хтось молиться, хтось закляк від страху. Коли трішки стихає, навалює лютий холод. Лише одна жінка на той момент спустилась в підвал з власною теплою ковдрою і подушкою, вдягненими в білосніжну білизну з сонечками. Ховала голову посеред того розкошу і гірко плакала.
Раптом встала, взяла свою ковдру і мовчки вкрила мого сина, який, сильно скорчившись вже засинав під досить тонким пледом і курткою. Мені стало тепло до сліз. “Дякую”, - прошепотіла я. Але не впевнена, що вона почула. Завжди буду вдячна. Де б не була
“Візьми моє життя і виправ усе”
Про те, як я примудрилась опинитися в стані клінічного вигорання та виснаження, і як виповзала з того стану без жодної подушки безпеки, вже пишу і колись розповім, бо тим треба ділитися. З самої глибини безсилля та абсолютного відчаю, коли весь світ здавався ворожим і занадто гучним, я лежала на підлозі орендованої на останнє квартири, бо навіть на ліжку нудило і крутилася голова. Ставало трішки легше лише тоді, коли я натягала на голову стару, чужу, латану вже мною ковдру. уявляючи, що то і є той самий сакральний покров. Куди не проникає нічого, крім божої любові та ласки, які всюди.
Я проговорювала то пошепки, то подумки коротку молитву, якою десь поділився владика Борис Ґудзяк: “Господи, візьми моє життя та виправ усе”. Потім жахалася, уявляючи, скільки всього Йому доведеться лагодити. Бо багато грішила - вперто і смачно. Звідкись з середини, внутрішнім голосом, відповідало бабусине молитовне: “Янголи по боках, Матір Божа на руках, храни мене, Боже, з вечора до утра, з утра - до ясного дня Ясні дні - хрест при мені”. Насправді найкращим покровом у темні хвилини дитинства для мене був бабусин фартух. Під ним я ховалась і від болю, і від смутку, і від осуду людського”. Її улюблений теж був залатаний, як ця чужа ковдра.
Небесний захист і прихисток Божий
Матір Божа з'явилася у Влахернському храмі в Константинополі під час облоги міста ворогами. У молитві за людей вона простягнула над ними своє покривало - омофор. Принаймні так свідчить церковний переказ. Мабуть, кожен з нас наразі все частіше духом і тілом відчуває потребу в захищеності.
Це коли хтось неосяжно більший і милосердніший стає між тобою та небезпекою, огортаючи душевним теплом. Гостро відчувається й те, що ми живемо на такій стражденній, і такій намоленій багатьма поколіннями землі, де мир ніколи не був дарунком, а спокій доводилося виборювати. Саме тому Покрова Пресвятої Богородиці - це наш код і наш оберіг. І так добре, що це день наших захисників. Бо саме завдяки їм тиха молитва змученої жінки під латаною ковдрою може статися і перетворитися на щось більше, ніж просто слова. Пам’ятаймо це. Богородице, прихисти й збережи!
