Найнудніші, на думку багатьох, розділи (про квитки на Біблію та жука у церкві) подолали наполовину вдома, наполовину на занятті. Можливо й було нудно, але діти не зізналися.
Мій найулюбленіший розділ з кішкою на кладовищі — чудовий приклад для обговорення цінностей тоді/зараз, було/стало. Як було? Чому? Що зараз? Чому? І як на замовлення — питання від учениці: навіщо потрібно було викопувати труп? Ідеально для мого завдання: не можна було викопувати — чому? А під впливом чого змінилося ставлення? Про заборону католицькою церквою розбирати трупи, що обмежувало вивчення анатомії. Про крадіжку трупів й покарання за це.
Інший момент. Виявилося складно довести дітям, що й зараз “обивателі не люблять возитись з доказами і негайно проголошують вирок” (цитата з того місця, коли нещасного п*яницю Мефа Поттера звинуватили у вбивстві доктора). Ну ось як їм це довести? Виростуть — дізнаються?
Й сама уперше звернула увагу на ці слова: “Гекльберрі й Том оніміли і вирячили очі, коли цей нахабний брехун /індієць Джо/, нітрохи не соромлячись, заходився розповідати вигадану ним сцену вбивства. Хлопці щохвилини чекали, що ось-ось з ясного неба впаде грім на голову вбивці: вони дивувалися, чому божа кара забарилася. А коли він закінчив і все ж стояв живий і цілий, їхній слабкий намір порушити присягу і врятувати життя невинно обвинуваченого Поттера зовсім пропав: очевидно, цей мерзотник Джо продався дияволові, а сперечатися з дияволом було небезпечно”.
У Тома, попри диявола, зароджується думка, що тепер відповідальність за справедливе покарання лежить на ньому. Йому доведеться виконати місію Бога.
