Більшість з вас бачили картину «Народження Венери». Раніше зображування оголеного тіла було красивим, люди не бачили в цьому нічого, окрім мистецтва. Люди, що «проймаються» мистецтвом, справді поважають цей аспект навіть зараз. Проте зображення оголеного тіла зараз викликає таку бурну реакцію. Звичайно, це можна зрозуміти - часи не ті, багато, що змінив капіталізм.
Тіло в теперішньому світі стало лише товаром. Ми дійшли до того, що навіть власне тіло можна монетизувати — хоч воду після ванни продавай. Тепер будь-хто може заробити собі на квартиру через соц. мережі, ринок, моду чи порноіндустрію. Прояви сексуальності потрібно поважати - це діло кожного. Проте коли ти підвищуєш об’єктивізацію власного тіла люди перестають сприймати тебе як людину, ти стаєш лиш товаром, об’єктом, на який можна подрочити.
Проте всі ми народилися голими. Це не має бути «дивним», «жахливим» чи «сексуальним». Це природньо хотіти бути сексуальними чи сексуалізувати інших, але це не має переступати межі. Тіло ніколи не мало бути валютою, воно немає бути предметом сорому. Всі ми з’являємося на світ без прикрас, ролей чи страху бути «неправильним». Пізніше суспільство навчає, що потрібно соромитися того, що є природнім. Але тіло – не ворог. Це просто оболонка, в якій ми живемо. Можливо замість того, щоб його ховати нам треба навчитися його приймати? Як частину себе, як мистецтво колись вже навчило любити тіло.
Саме тому варто згадати про бодінейтральність. Що це взагалі і чому вона не те саме, що бодіпозитив?
Бодінейтральність це рух який має на меті збільшити адекватне та нейтральне відношення до власного тіла. Сприймати тіло, як компаньйона, внезалежності від того чи гарне ваше тіло чи ні. Можливо воно має целюліт, зморшки, залисини.
Головна відмінність – це те, що ми не маємо казати, що ми любимо власне тіло, коли насправді це не так. Це не є спробою замінити власні справжні думки, а спробою знайти альтернативу. Наша плоть дає нам можливість існувати, відчувати та створювати будь-що. В мозку утворюються думки, а руки виконують власну справу. Хіба б ми могли б це зробити без нашого фізичного «Я»? Ми існуємо завдяки ньому. Воно не зобов’язане бути досконалим, щоб бути цінним.
Ми можемо вдячно ставитися до тілесності, навіть якщо її не любимо. Бодінейтральність це не про захоплення, а про прийняття. Про розуміння, що ми – не лише зовнішність, не прикраса. А лише інструмент життя. Воно не мусить подобатися, щоб заслуговувати на повагу.
