я як та Надійка з «Буськового саду»,
всі звуки однаково гучні, що оте тихе цокання лічильнику, що крик дитини - однаково гучне, однаково близько... А потім йде лиш «Викидання», і я вже наче й не в цьому світі.. Ну як, точніше, він ніби Не існує, а я просто, такий собі, «Наглядач» без тіла, але зі страшенним відчуттям позбутися всього «Зайвого». водночас страшно, і цікаво, і полегшення, і радість, і сум... далебі, під час такого «викидання» хочеться з усим цим Покінчити.
«І лише "Плесь!", "Плесь-плесь!" - скінчено.»
Не завадило б мені тихе сновидіння.
листопад 2023-го
