Минулого літа я прочитала прекрасний твір Івана Багряного “Сад Гетсиманський”, який мене вразив до глибини душі та, мабуть, ще надовго залишиться в моєму серденьку. Пройшло декілька днів обдумування всіх деталей цієї повісті, коли я пригадала твір “Злочин і кара”, написаний російським автором Федором Достоєвським.
На перший погляд, ніби взагалі дві різні історії, але на мою думку, вони мають схожий контекст. Перед нами постають два студента, що проживають не найлегший період свого життя, але я хочу поговорити про їхній підхід до розв'язання проблем. Та про те, як автори через своїх персонажів описали менталітет двох різних держав.
Хочу почати з розгляду головного персонажу "Злочин і кара", так як цей роман я прочитала першим. Раскольников на момент подій твору не міг знайти себе в праці, він втомився від постійного навчання та заробітку грошей і вирішив кинути все, що призвело до фінансових проблем. Родіон Раскольников жив у дуже скромних умовах у найбіднішому районі Петербурга, в маленькій кімнаті, де не було нічого зайвого. Він не мав грошей навіть на їжу, не кажучи вже про розваги або книжки. Щоб виживати, він був змушений позичати гроші у своєї колишньої гувернантки.
Проблеми грішми, а в результаті й з харчуванням призвели до глибокого занурення у свої ідеологічні ідеї. Раскольников вважав себе генієм, а навколишній світ - низькопробним і негідним себе. У його голові склався поділ людей на тих, що можуть вбивати заради власної наживи, як Гай Юлій Цезар чи Наполеон I Бонапарт, що врешті-решт став його ідолом та тих, які цього не можуть; останніх він називав вошами. З рештою саме такі переконання привели Родіона до будинку старої, де він і вбив двох не винних осіб, щоб забрати собі гроші та різні речі, що змогли б допомогти йому встати на ноги. Але скільки ж він узяв?
Раскольников вийшов на вулицю із криком: «Я зробив!» - і змахнув тричі рукою вгору. Він вкрав з неї гроші, тільки трохи грошей, нічого більше."
"Він знайшов велику стару срібну ложку з гравіюванням на ручці та ще одну, меншу, так само з гравіюванням. І обидві однакові, різні тільки за розміром. І ложки він забрав."
І так замість золота, він викрав дві срібних ложки, та трохи грошей. (Мені особисто нагадує ситуацію з російською окупацією Донбасу) Цікаво, а куди він їх витратив? Нікуди. Вони просто лежали у сховку, не даючи спокійно жити Раскольникову, аж поки він не здався поліції.
Перейдімо до твору “Сад Гетсиманський”. Головний герой роману Андрій Чумак навчався на інженера, був освіченою людиною, поки в його життя не завітали слуги радянського світу. За декілька років до подій твору хлопця посадили у в’язницю за його переконання та думки, що тоді вважалося одним з найбільших злочинів. Після арешту Андрій зміг втекти та переховуватися від НКВД упродовж 4 років, але як тільки він наважився повернутися до дому, його ледь не одразу ж забирають до відділку, а зрештою до в’язниці, де й закінчується вільне життя персонажа.
Найбільше мене здивувало у романі життя за зачиненими дверима, де немає ліжок, щоб поспати, а в камерах, що розраховані на одну людину, проживає по 28 людей, де люди можуть пройтися лиш тричі на день, коли водять арештантів “на оправку”, а говорити дозволено лише напівшепотом. З часом умови трохи змінювалися, але не надто. І от у таких умовах люди, зокрема й Андрій, продовжували не просто не втрачати надію, а й розвиватися, слухаючи лекції професорів чи перекази відомих творів, оскільки більшість ув’язнених були інтелігенцією. У камерах трохи більше утворювалися цілі держави з багатонаціональним населенням та різним минулим. У таких камерах проживали СОТНІ людей. Цікаво за що їх так покарали? А по суті ні за що. Більшість з них підписувало будь-які папірці після декількох походів до своїх катів. Попри це, арештанти продовжували жити, співати й навіть знаходити надію на краще завтра.
І ось у нас дві історії. Перша - про істоту, якій стало важко працювати, вона вирішила що може нищити життя інших. Та друга - про людину, яка незважаючи на тортури, а катували Андрія довго і безжалісно, продовжувала жити. У творі навіть був момент, де він підставив свого ката, але його так замучила совість, що зрештою виправив свої дії, хоча, на мою думку, хлопець зробив усе правильно. Та як це зображує дві різні нації?
У нас історія сусідства з росією довга, і я могла б згадати й голодомор, і репресії, але погляньмо на історію після розпаду СРСР. Думаєте ситуація якось змінилася?
У перші роки після незалежності Україна стикалася з великими економічними труднощами: гіперінфляцією та високим рівнем безробіття. Із часом українці все ж таки змогли здійснити реформи та покращити свою економічну ситуацію, зокрема, завдяки підписанню Україною угод про асоціацію з Європейським Союзом та глибоким інтегруванням до світової економіки.
Водночас, росія також знаходилася в перехідному періоді та стикалася з економічними проблемами. Однак, відмінність полягала в тому, що росія зосереджувалася на розвитку військової сфери та витрачала значні ресурси на захоплення територій, зокрема, Криму та Донбасу в Україні, а також Грузії та інших країн. Це не допомогло розв'язати економічні труднощі та зміцнити позиції в світі.
І ось ми бачимо Андрія Чумака, що власними силами намагається покращити своє становище попри жахливі умови і Родіона Раскольникова, який потерпаючи у злиднях, що сам собі створив, починає заздрити Андрію та намагається його вбити, аби відібрати все, що той має. І я зараз не про персонажів.
А закінчити хочу цитатою Івана Багряного:
Людина - це найвеличніша з усіх істот. Людина - найнещасніша з усіх істот. Людина - найпідліша з усіх істот.
