Давайте сьогодні поговоримо про роман “НепрОсті“ Т. Прохасько.
Що дуже вразило
Тіло у романі Т. Прохаська розуміється як вихідна точка мислення, тіло, а також місцевість, де перебуває людина, на думку автора, повинні бути огорнуті любов’ю для вільного відбування мисленнєвих процесів:
«Спочатку треба полюбити своє тіло, сказав Себастян. І місцевість, де все відбуватиметься. Бо тіло – брама мозку. Якщо хочеш думати правильно і швидко, брама має бути завжди відчинена. Щоб думки могли входити і виходити вільно. Думки – це тільки те, що профільтровується з місцевості крізь тіло і через тіло витікає <...>. Кожна думка є бажанням, яке зуміло ввійти і вийти через браму. Слідкуй за диханням, бо лише воно може встановити диктат ритму».
Тіло, дихання, перебіг думок брамою мозку, «самоусвідомлення у підошвах» споріднюють процес мислення у розумінні Себастьяна із баченням взаємозв’язку тіла, мислення та втіленням думок через свідоцтво, на якому побудований тета-хілінг. Поняття вібрації (сукупності думок, відчуттів, самовідчуття та відчуття світу, що людина випромінює у Всесвіт), розуміння якого є однією з підвалин закону притяжіння, знаходить художнє втілення у світогляді героїв роману:
«Анна була вдячною ученицею і навчила Себастяна задавати і дарувати тематичні сни, використовуючи найбільшу у світі силу – вібрацію. Для досягнення такої насолоди треба лиш трохи фантазії, щоб самому навчитися вгадувати вібрацію в тім, про що не вмієш подумати, що мав би це знати», а «сприйняття себе можна міняти, стаючи інакше або на щось інше».
Поняття краси у романі корелює із візуальним розумінням сьомого рівня буття у тета-хілінгу як простору існування квантового поля:
«...навколо лежала така краса, як в чийомусь іншому житті. Все було вибіленим, інших кольорів не існувало навіть на далекому сонці».
Роздуми письменника щодо смислу життя людини, окрім споглядання за дрібними виявами життя та догляду за рослинами, концентруються у думці про необхідність людини бути комусь потрібною заради власного щастя. Т. Прохасько вказує на щастя батьківства як на один з мотивів, який не був прочитаний дослідниками роману
«ця неймовірна радість світу батька, наповненого світом дитини»
Себастян «страшенно любив дітей і всьо їм віддавав без жодного злого умислу», а також, що «цей текст про дочірню любов, про довіру до тата»,
«...цей пласт залишився непрочитаним – світ взаємного збагачення батьків і дітей, тривання лінії, якою передається культура, оповідь. І тільки той, хто дістав любов, потому сам на цю любов готовий».
Близькі товариські стосунки письменника із синами, батьківство у досить поважному віці спричинили появу у романі достатньо глибоких педагогічних спостережень, які свідчать про наповненість смислом особистого життя Т. Прохаська, що відображено у тексті роману:
«...головне у вихованні дітей – якнайбільше бути з ними»
«маленьким людям добре відомо, коли добре, а коли зле. Головний підсумок дитинства – співвідношення між сміхом і плачем»
«... діти мусять розглядати книжку, тата з книжкою, літери, папір з літерами – діти мусять хотіти дочекатися самому зрозуміти книжки – бо кажуть: бо так є написано – побачити багато давніших голосів, щоб краще вирізнити власний...»
«...Франц навчив Анну читати і писати, – довший час він не хотів, щоб вона вміла, бо розумів, що Анна буде не писати, а записувати, і не читати, а перечитувати, а це здавалося Францові непотрібним...».
У процесі взаємодії з галуззю трансцендентного герої Т. Прохаська формулюють розуміння категорії щастя:
«Себастян мріяв бути старим, жити на маленькому острівку-скелі у теплому морі, цілий рік ходити в самих парусинових штанах, але ходити мало, переважно сидіти на кам’яній лавці біля білої порожньої хатки, цілий день пити червоне вино і їсти сухий козячий сир, і дивитися на кілька кущів помідорів, а не на море, в якому купався би щоночі, поки пахнуть матіоли».
Щастя буття залежить, за Т. Прохаськом, від перебування у стані вдячності за нього, а також любові та прийняття.
«Оскільки ми живемо у мові, то саме там потрібно, можна, варто шукати щастя <...> тільки перебуваючи у мові, його можливо переживати <...> Маючи доступ до атомів-слів, ми можемо поглинати світ у вигляді сполук-речень. <...> І ми їх мусимо синтезувати самі. Щастя буття залежить тільки від інтенсивності синтезу. Тобто не від кількості, а від неперервності процесу структурування мови, в якій проживаємо життя».
Які я можу зробити висновки?!
У романі «НепрОсті» Т. Прохаська вибудовано струнку світоглядну концепцію, що означує стосунки людини із галуззю трансцендентного і відбиває уявлення автора про людину, її відношення до абсолюту та оточуючого світу. Роман показує шляхи подолання сучасної світоглядної кризи, важливі для автора аспекти земної прив’язаності людини, а також демонструє спорідненість із сучасними концепціями осягнення рівнів трансцендентного.
Так, цей роман зрозуміє не кожний! але я вважаю, що він має бути у переліку “Must read“ у кожної поважаючої себе людини.
Читаємо тексти українською, створені українцями для українців та світу!
