Про важливе

Страх, це саме те що нас губить…

Ми боїмося нових дій, змін у житті, будь чого що можливо більшість вважає не звичайним/дивним.

Також з розвитком інтернету, соціальних мереж, ми починаємо боятися так званого «хейту» а хтось задавався питанням, чому? На мою думку, на це вплинули певні «правила», які історично склалися в наших предків. Наприклад в них не було особливої можливості вибирати, вони брали та робили те що є, але коли вони ніби різко перейшли в зовсім інший, більш розвинути світ, щось нове здається їм жахливим, і своїм засудженням вони цю думку про жахливіть передають інший.

Навіть зараз, через свій страх, я пишу це анонімно, не викриваючи своєї особистості. Але ми живемо життя один раз і кожен раз дивитися на те як відреагують інші на наші дії, це морально тяжко, оскільки ми ніби проживаємо не наше життя, а те, яке від нас хтось очікує.

Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів. Ліна Костенко

*Це є особисто моя думка, і вона не є закликом до будь яких дій*

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Nevidoma
Nevidoma@maysche

85Прочитань
5Автори
0Читачі
Підтримати
На Друкарні з 13 травня

Більше від автора

  • Вибір…

    Вибір – це один з найважливіших аспектів людського життя.

    Теми цього довгочиту:

    Вибір

Вам також сподобається

  • Криза самоідентичності

    Цей жахливий період, коли ти, як за клацанням пальця, перестаєш розуміти, ким є. Ні, втрата цього розуміння відбувається поступово. Але усвідомлення втрати відчувається вже наприкінці, коли ти стоїш посеред пустелі зовсім голим і не розумієш, як тут опинився і що робити далі.

    Теми цього довгочиту:

    Думки
  • “ Вибух “

    Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Криза самоідентичності

    Цей жахливий період, коли ти, як за клацанням пальця, перестаєш розуміти, ким є. Ні, втрата цього розуміння відбувається поступово. Але усвідомлення втрати відчувається вже наприкінці, коли ти стоїш посеред пустелі зовсім голим і не розумієш, як тут опинився і що робити далі.

    Теми цього довгочиту:

    Думки
  • “ Вибух “

    Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія