Перш за все хочу наголосити, що я буду розповідати про свій досвід. У кожного він різний, комусь щастить більше, комусь менше. Але як любить говорити мій товариш “ за середньою температурою по палаті “ спробую розповісти справді насушні проблеми з якими стикаються молоді автори.
Мій шлях, як автора розпочався влітку 2023 року, коли я нарешті наважився опублікувати “Винищувача Білого Грому”, тому мій досвід вже сягає більше півроку, що погодьтеся не маленький термін.
Буду говорити про наболіле, можливо інші автори впізнають себе в моєму довгочиті.
Якщо це буде справді так, то я ще більше переконаюся в правоті своїх слів.
Це не буде спіч “ нию, бо не читають”. Зовсім ні, за останній час читачів у моєму романі на порядок прибавилося, тому про жодні комплекси тут не йтиметься.
І от нарешті завершивши довгу підводку до основної теми - розпочнемо.
Лише не давно я писав про Публікування книги онлайн. Що я зрозумів і які плюси відносно видавництва? Тепер зайдемо за куліси та поглянемо з чим саме стикається автор при публікуванні твору.
Буду малослівним - авторам бракує банального фідбеку про свою роботу. Вже не знаю чому так задалося, але що на Букнеті, що на Аркуші, з усіх коментарів, що мені писали переважна більшість була не про конструктив та саме мою книгу, а про самопіар своєї. “ Чудова книга ( і два рядки про те, яка його книжка чудова ) Більше того, мою вони навіть не відкривали.
Чи це погано? Так, піар таким чином це трішки крінж. Можливо комусь ок, але тут я висловлюю саме свою думку. І ось ти бачиш іконку “коментар” з хвилювання на його тицяєш, гадаючи, що би такого зміг сказати читач про мою книгу, і бачиш знову: “Гляньте мою книгу”. Завіса!
Таке ДУЖЕ поширене на Букнеті. Повинні зійтися всі зорі у небі, щоб тебе закоментив саме читач, а не письменник, якому байдуже про, що ти пишеш.
Ніколи не бачив, щоб цю тему підіймав хтось інший, хоча на мою думку, це дійсно велика проблема.
В погоні за цифрами, автори готові будь-що зробити, аби підійняти книгу на сходинку вище.
І я розумію проблематику.
Адже конкуренція велика, а читачів мало, але такими діями, ти в жодному разі не знайдеш собі читача.
Я ніколи не прибігав до таких методів і все-таки знайшов свого читача. Так, це було довго, так, це було важко, але це якісний твій читач ,який дійсно оцінив твою роботу, а не став жертвою клікбейту.
Проблема відсутності клікбейту, насправді дуже велика, і ні каплі не переоцінена. Автор з вогнем в очах влітає на письменницький майданчик, аби знайти однодумців, почути думку про свою книгу, але натомість не отримає бажане. Що зробить молодий мотивований автор після, кількох місяців відсутності фідбеку та переглядів? Правильно, він зневіриться та покине майданчик.
І хрін його знає, скільки перспективних авторів, які хотіли розвинути нашу культуру покинули це ремесло.
Сумна тенденція, але вже як є.
І ти пишеш свою книгу, наче й перегляди йдуть, але ти гадки не маєш, чи на правильному ти шляху.
Якби мене спитали, що з цим робити і як вирішити, я би сказав, що не знаю. Складається враження, що на майданчиках сидять письменники з письменниками.
Признаємо, що інді-письменники без ім’я - це сумнівний автор, якого хотілось би читати.
Мені здається, що це найнижча сходинка на шляху до чогось більшого, адже публікування дає набагато більше впізнаваності.
Як я неодноразово казав, продаватися у книгарнях дає більше можливостей.
Але такого рівня “сцена” не пробачає помилок.
Саме інді самвидав дає змогу оцінити свої сили та згладити гострі кути, але на жаль, іноді курс навіть не на горизонті…
Насправді це глухий кут.
