Про життя на околицях великого неадаптованого міста

Із самого дитинства живу в годині їзди від центру (десь півгодинки на метро плюс дійти пішки, або ж навіть хвилин сорок на те, щоб дійти) і що хочу сказати з цього приводу — жити на околицях неймовірно, АЛЕ.

Коли урбаністика є словом порожнім та матершинним, а автомобілізація є дійсністю, яку навіть не збираються підважувати, то тут вже і стає сумно, що йдуть СУДИ за те, щоб не розбиралися трамвайні колії по неймовірно важливих маршрутах (на якому я можу тире могла доїхати до іншого кінця міста витративши менше часу і грошей), коли дороги лише розширюються в геометричній прогресії, крадучи і крадучи громадський простір у людей, а деякі тому й раді, доки місто наче оперезане дорогами і розрізане ними ж на окремі не пов’язані між собою острівки пустошей і сірих коробок замість реально цікавих і зручних проєктних рішень — жити тут хочеться все менше, коли навіть рівень дискусії не виходить далі за “ну а я чьто на сваєй машінє нє смагу прям к пад’єзду пад’єхать?“.

Повертаючись до першого твредження і моєї любові до менших міст або околиць — неможливо жити з таким рівнем шумового та світлого забруднення центру, яке є просто катастрофічним, ніяк не зменшується до житлових груп і просто виснажує. Один раз проходячи площею, я не почула, як мені телефонували тричі!

Зрозумійте правильно — центр завжди буде жвавішим від околиць, проте є той рівень шуму та той рівень світла, якого можна досягти, прибравши необов’язкові чинники, що їх створюють — занадто яскраву рекламу, занадто широкі дороги, що створюють нічні перегони містом, підвищений контроль швидкості (необов’язково камери чи патрулі, ті самі лежачі поліцейські або подушки, сконструйовані ями, які не дають розігнатися).

І ще одна проблема — на околицях міста неможливо забезпечити всі свої потреби. Я не кажу про освіту чи розважальні заклади (кінотеатр мали не сильно далеко, проте наразі не працює, театру ж не було ніколи поблизу), що історично будувалися в центрі, але ж про банальне — книжкові магазини, приватні лікарні або вузькоспеціалізовані лікарні — хоча б офтальмологія. Вдовільнивши проблеми людей на околицях, ба навіть у області міста, які електричками дістаються центру кожен (!) день, створюючи додаткове навантаження на місто, можна було б на місцях вдовільнити ці потреби, залучати інвестиції в різні райони міста, потім в область, і т.д., проте ж то є невигідно і складно на масовий розум споживача-любителя авто.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Стефанія Молочкова
Стефанія Молочкова@callmewhenitends

Пишу, читаю, малюю, проєктую

70Прочитань
0Автори
1Читачі
На Друкарні з 8 листопада

Більше від автора

  • Спрага

    Коротка розповідь про ностальгію. Мораль шукайте самостійно.

    Теми цього довгочиту:

    Проза
  • Похід у галерею

    Галерея мала розказати історію про новітні технології і поєднання їх із реаліями українського села — тема цікава, погодьтесь. Але щось пішло не туди.

    Теми цього довгочиту:

    Галереї
  • Вона

    абсолютна видумана ситуація в трагічних переживаннях

    Теми цього довгочиту:

    Вірш

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається