— Присутні елементи фан-фікшну (fan-fiction) з використанням персонажів: (SilverAsh, Enciodes Silverash // from Arknights), (Enya Silverash // Pramanix from Arknights), (Matterhorn from Arknights), (Ensia Silverash // Cliffheart from Arknights), (Olafur & Elizabeth Silverash from Arknights). Все інше є оригінальною задумкою.
— Робота є художньою і не має наміри прямо посилатися на реальний світ або розповсюдити дезінформацію.
— Помірний опис замаху на вбивство тільки на початку. В решті – контент відносно безпечний, але рекомендований для 16+ аудиторії.
Ф. був звичайним на вигляд старшокласником, який живе в сім'ї юристів. Хоча його батьки часто були зайняті роботою, він не міг скаржитися на самотність у домі, тому що міг провести час з уже добре знайомим йому співмешканцем у будинку та майже не близьким другом ─ напівлюдина, яких зазвичай в місті мало, завжди називає себе СільверЕш, що з'явився у них кілька місяців тому, виглядає наче як звичайна людина, але були у нього певні рідкісні риси тварин, в його випадку снігових барсів, а саме відповідні вуха та наявність хвоста. Ф. був здивований не тільки цьому, а також тому, звідки він був так добре обізнаний про життя, літературу, політику, і намагався ніколи не розповідати про своє минуле.
Ф. увійшов до квартири, розмірковуючи про те, що робитиме на майбутніх весняних канікулах, коли раптом його думки перервала жахлива картина: на іншому кінці залу СільверЕш лежав виснажений, схопившись за закривавлене стегно. Миттєво Ф. зрозумів: на нього напали з ножем. Але хто і як це міг зробити в їхній власній квартирі? Часу на роздуми не залишалося – Ф. одразу ж викликав швидку допомогу, хоч і не знав, як правильно надавати першу допомогу при таких пораненнях, і не міг повірити, що його друг помирає на очах. Тим часом сам СільверЕш, дивлячись прямо на нього, прошепотів з ледь відчутною силою: «Нікому не довіряй у цій будівлі... Просто пообіцяй мені...» І ось, медики вже виносять його, вже непритомного, назовні. Ф. залишився сам разом із величезною плямою, що залишилася від нього, дуже хвилюючись за те, що з ним буде далі, але натомість маючи час для того, щоб усе обміркувати, та з'являлося тільки більше запитань, ніж відповідей. Що він мав на увазі під «Нікому не довіряй у цій будівлі... Далеко не всі тут твої друзі...»?
Проходять дні, а про стан СільверЕша – жодних новин. Без його присутності в квартирі стає моторошно тихо і дивно настільки, що це почувалося постійно чимось неправильним. Мабуть, Ф. просто сильно звик до нього? І одного вечора, занурюючись в своїх роздумах, він раптом почув стук в двері. Після того, як Ф. запитав "Хто там?", чийсь жіночий та м'який голос по іншу сторону грайливо "тук-тукав". За дверима він побачив дівчину, яку вже приблизно знав, на ім'я Еня – вона була однією з молодших сестер СільверЕша, на цей раз була одягнена просто, без звичного макіяжу та кричущого одягу. Миттєво Ф. дозволив їй увійти, вони обидва, звісно ж, були схвильовані.
Enya: Жах, це його кров...? Ти все ще не встиг тут прибрати...?
Ph.: Оу, дідько... Мої вибачення. До речі, чи відомо щось нове?
Enya: Насправді ні... Не проти, якщо я дещо спитаю?
Ph.: Га?
Enya: Ти пробував навестити його в лікарні? Тільки чесно.
Ph.: Оу, я якраз збирався, знаєш...? Можемо піти разом, чи не так?
Enya: Хмм... Я б не відмовилася. Але перед тим, як піти, я хотіла б сказати... Тепер ми теж в небезпеці, пам'ятай про це. Зробимо це якомога тихіше.
Через деякий час Ф. вийшов з квартири разом з нею, щоб поїхати в лікарню, де лежав СільверЕш, на своєму сірому Mercedes-Benz W140. Всю дорогу він намагався зрозуміти, що він мав на увазі? Що або хто загрожував йому і всім їм? І чому він закликав до сильної недовіри до цієї багатоповерхівки, в якій вони живуть, в тому числі до сусідів? А як щодо його батьків? Їх поведінка була дуже дивною... Ф. помітив, що після інциденту вони не те що зовсім не хвилювалися про те, що відбулося в їх власній квартирі, наче нічого не відбулося, а взагалі зробили вигляд, наче СільверЕш взагалі ніколи тут не жив. Було так багато запитань, і жодних відповідей, і тільки Еня, єдина, кого він зараз знає, кому також не байдуже його життя. І вона думала майже про те ж саме.
Як тільки вони обидва прибувають до лікарні, Еня швидко проводить Ф. до палати, де і лежить СільверЕш, її кроки були поспішними і рішучими. Атмосфера в лікарні напружена, лікарі та медсестри снують туди-сюди шаленими темпами. А сам він був все ще без свідомості, підключений до медичних апаратів.
Ph.: Де ми можемо спитати про його стан...?
Enya: Я спитаю лікаря, а ти просто постій тут, добре?
Ф. просто кивнув головою. Він дуже сподівався, що СільверЕш буде в порядку, навіть незважаючи на його важкий стан. Проходить певний час...
Enya: Лікар сказав, що він стабільний... але вони не впевнені, що він прокинеться. Вони також згадали про дещо дивне... (Вона стишує голос.) У його крові знайшли сліди незвичайних речовин - нетипових для його поранень.
На цьому моменті Ф. був більш ошелешеним. Невтішна новина не вбила його надію, але тепер все було набагато складніше. Речовини? Він подивився на Еню з більшою цікавістю.
Enya: Вони думають, що це може бути якась отрута. Рідкісна. І вони не мають жодного уявлення, звідки вона взялася і хто міг дати йому її. (Вона робить паузу, її голос ледь-ледь переходить на шепіт.) Я думаю... Я думаю, хтось намагався його вбити, і обов'язково спробує ще раз.
Ph.: Ти тільки зараз це зрозуміла?! Звичайно, намагалися! Але хто саме...
Enya: Ти можеш згадати щось дивне, що сталося до того, як на нього напали? Якісь сутички, погрози...
Ph.: Я взагалі не можу згадати нічого дивного до атаки на нього. Принаймні, не звертав уваги... Все здавалося таким же, як завжди... Хіба що...
І він розповів про дивну поведінку батьків після інциденту.
Ph.: Я б хотів роздивитися нашу квартиру ближче або запитати когось з сусідів... але що, якщо хтось прийде сюди... щоб закінчити свою роботу?
Enya: Ти маєш рацію... Але... Здається, у мене є ідея. Я впевнена, що ми знайдемо когось, хто буде доглядати за ним. І ще... (Її вираз обличчя стає більш задумливим.) Тобі треба вертатися додому. Але обережно, поводь себе так, наче нічого не відбулося. Зрозумів?
Разом Еня та Ф. переконали побратима та тілоохоронця СільверЕша за іменем Маттергорн (певно, на честь гори в Альпах?) доглядати за ним та уникати будь-якого зовнішнього втручання в його безпеку.
Пізно ввечері Ф. піднімався сходами до своєї квартири, все ще не знаходячи собі місця. Еня пообіцяла зателефонувати, як тільки з'являться новини. Коли він підійшов до своєї квартири на 5 поверсі, на самому верху, і почав роззуватися, раптом почув гучний хлопок, майже вибух, здавалося, що це сталося на 2 поверхи нижче нього. З приголомшеним виглядом він швидко замкнув вхідні двері і, про всяк випадок, закрив штори. Що за чортівня тут відбувається, думав він. Він чує, як надворі виють сирени, дедалі гучніше й голосніше. Він злегка підглядає крізь штори і бачить, як повз будинок проїжджає карета швидкої допомоги, потім ще одна. Він розуміє, що двома поверхами нижче сталося щось серйозне, чує крики людей, сусідів, які перешіптуються і розмовляють по телефону. Він чує тихий стукіт у двері з сусідньої квартири і приглушений голос сусідки: «Агов?». Вона тихо кличе, і Ф. впізнає її голос. Це немолода жінка, медсестра на пенсії. Він навшпиньки підходить до дверей і злегка прочиняє їх, не відмикаючи ланцюгового замка.
Nurse: Милий, з тобою все гаразд? Ти не чув вибуху? Хтось кинув пляшку із запалювальною сумішшю в квартиру двома поверхами нижче! І весь поверх горить! Довелося всіх евакуювати!
Ph.: І що ми повинні робити?! Чому вони кинули її туди?
Nurse: Заспокойся і залишся тут, пожежники вже тут. Щодо того, чому... Ніхто не знає. Могла бути особиста помста, а могло бути щось гірше. (зупиняється на мить) Послухай, синку... Ти зараз один, вірно? Будь дуже обережним сьогодні, і не відкривай нікому, кого не знаєш.
Після розмови, Ф. попрощався з нею і зробив те, що вона сказала, про всяк випадок, до того ж хто знає? Він вирішив подивитися на ситуацію на третьому поверсі завтра, але зараз він був найбільше потрібен удома. Батьки несподівано поїхали в якусь робочу відпустку в інше місто, залишивши його тут. Все це здавалося йому не просто дивним, йому хотілося вірити, що це був поганий сон і зараз він прокинеться, як ні в чому не бувало, і з СільверЕшем поруч, але це була реальність, яка виявилася гіршою за нічний кошмар. Поки пожежники розбиралися з інцидентом на третьому поверсі, Ф. вирішив обшукати квартиру в пошуках будь-яких зачіпок щодо цього дивного інциденту з СільверЕшем...
Він ретельно перебирає речі батьків, не бажаючи залишати жодних доказів. Не знайшовши нічого підозрілого в їхній кімнаті, він переходить до кабінету. Його батько - юрист, тож там багато папок і документів. Він швидко їх переглядає. Нічого цікавого. Він вже збирався здатися і покинути кабінет, як раптом... Щось привертає його увагу. Прихована папка на комп'ютері його батька, захищена паролем, під назвою «Project: Elysium». Щось у назві з якоїсь причини викликає у нього дрож по спині.
Його інстинкти підказували йому, що це може бути важливо. Він спробував кілька поширених паролів, але нічого не вийшло. Він пригадує день народження своєї матері... Можливо... Ні, не може бути... Тим не менш, він повільно вводить його... і папка розблоковується. Ф. відкриває папку і гортає документи. Всі вони пов'язані з якимось «науковим експериментом», щось про «генетичні маніпуляції» та «надлюдські здібності». Постійте, як це могло опинитися на комп'ютері юриста? Одна з папок привернула увагу більше за все – в ній було багато підпапок з певними іменами та прізвищами, що, в свою чергу, містили певну інформацію про кожного з них. Що цікаво, список заповнюється вже роками. Деякі з людей в списку здавалися йому знайомими, або він вже не бачив їх довгого часу. Але вже наступної хвилини він був ошелешений скоріше не від наявності цих файлів на комп'ютері свого батька, а від цих папок:
silverash_elizabeth demihuman subject d204 ended // DATE-MODIFIED: 2000-12-21 12-22-49 silverash_enciodes s1-l4 subject 007 // DATE-MODIFIED: 2006-03-17 15:28:34 silverash_enya s1-l41 subject 616 // DATE-MODIFIED: 2006-03-17 15:28:58 silverash_ensia s1-l42 subject 617 // DATE-MODIFIED: 2006-03-17 15:29:31 silverash_olafur demihuman subject d206 ended // DATE-MODIFIED: 2000-12-21 12-23-05
Всі папки були проіменовані та відсортовані за алфавітом у такому порядку: прізвище, ім'я, і якісь незрозумілі для самого Ф. характеристики та ідентифікації. І тут до нього приходить усвідомлення. А що ці люди тут роблять? Деяких з них він не знав, а деяких міг одразу впізнати. А в папках silverash_enciodes s1-l4 subject 007, silverash_enya s1-l41 subject 616 та silverash_ensia s1-l42 subject 617 також були документи з однаковою назвою – TERMINATION ORDER.doc.
У голові Ф. бігають думки, коли він намагається осмислити те, що він виявив. Шматочки починають ставати на свої місця - таємниче минуле СільверЕша, напад на нього, мабуть навіть вибух внизу, який прямо не відноситься до інциденту, але певно має якийсь зв'язок. Схоже, вся його родина була залучена до якогось підпільного генетичного експерименту, і тепер... хтось хоче їх позбутися, на що натякає напис Termination Order.
!!!-!!!
Enya: Лікар сказав, що він стабільний... але вони не впевнені, що він прокинеться. Вони також згадали про дещо дивне... (Вона стишує голос.) У його крові знайшли сліди незвичайних речовин - нетипових для його поранень.
!!!-!!!
Зібравши докупи інформацію з документів і слів Ені, він приходить до жахливого усвідомлення. В його голові поступово починає формуватися певна версія того, що відбулося, в яку, напевно, він би ніколи не повірив в своєму житті, але часу на сумніви не залишалося. Він міг чути про це з підручників з історії, з містечкових легенд, але щоб насправді... Енсіодес Сільвереш, підписаний також в файлах як «S1-L4 007», не просто жертва випадкового нападу - він піддослідний, що втік. А дивна речовина в його крові, ймовірно, є результатом генетичних маніпуляцій, згаданих у файлах.
Про всяк випадок, Ф. озирнувся, оглянув будинок. Ніякого відеоспостереження, вікна зачинені та зашторені, двері замкнені, він у безпеці. Йому хотілося спалити до біса татів ноутбук, але довелося обережно вимкнути його, стерти всі докази того, що він там був. Він робив це з такою обережністю і увагою, ніби від цього залежало його життя. А може, він має рацію... У цей момент на його телефон прийшло повідомлення від Ені: «Зустрінь мене завтра, о 13, біля його палати в лікарні».
Наступного дня він приїжджає до лікарні, нервово звіряючи час. 12:55. Він прямує до лікарняної палати СільверЕша...
Enya: Слава Богу, що ти тут, Філе! Нам треба поговорити, прямо зараз.
Ph.: Це я тебе так радий бачити, знаєш? Зрозумієш пізніше чому. А зараз я уважно слухаю.
Enya: З тобою... все гаразд? Ти щось дізнався?... Слухай уважно, ці результати аналізу... ну, дивні речовини у нього в крові...
Ph.: Давай спочатку ти скажеш, а потім я...
Enya: Добре... Те що ти почуєш... це буде звучати божевільно і все таке... Ці речовини там не просто так. Це результати підпільних експериментів... Мій брат...
Ph. (раптом перебиває розмову, говорить тихо, переконуючись що поруч - жодної душі): Твій брат Енсіодес?
Enya: ...
Ph.: Ясно... (зупиняється на мить) ...Слухай, схоже, ми попали у дуже великі неприємності, я маю на увазі, дійсно... Перш ніж я розповім, що сталося вчора, що з ним зараз?
Enya: Хмм... Він ще не прокидався...
Ph.: Чи ти часом не знаєш, що це за "експерименти"? Вчора якісь дивні хлопці підірвали третій поверх нашої будівлі, і того ж вечора я знайшов на батьківському комп'ютері якийсь "Project Elysium", де записані всі ваші імена. Чи є здогадки, що це?
Enya (блідна, як привид): Ти знайшов файли...! (зупиняється на мить, потім майже нечутно шепоче) Філе... Ті експерименти... Вони нелюдяні. Судячи з назви проекту, ти міг подумати, що його ліквідували в 80-х роках... Але ні. Зараз це просто не такий вже масштабний проект, як раніше, який намагаються відродити. Мій брат... Він - одна з їхніх невдалих спроб. І тепер вони хочуть його вбити. Ми всі, тобто Сільвереші, для них наразі лише невдалі проекти. Гадаю, що ти вже чув це прізвище. Вони використовували Енсіодеса для експериментів в молодості, але з тих пір він втік і, здавалося, продовжував жити нормальним життям... До цього моменту.
Ph.: Погодь, чи ти не хочеш сказати, що...
Enya: Твої батьки інсценували напад на нього. І саме вони звели тебе з Енсіодесом, щоб наглядати за ним і переконатися, що ви обидва нічого не запідозрите. І тепер вони... таємно продовжують спадщину цього проекту. Ти... Ти ні в чому не винуватий. Але тепер... Ми під набагато більшим ризиком. І ти теж.
В голові Філіппа Бенгера все ще більше питань, ніж відповідей, але тепер він починає розуміти набагато більше…
Enya: Мій брат просто не захотів бути частиною цих людожерських експериментів... Ось і все, гадаю.
Філіпп не знав, як реагувати на всю цю інформацію. Це було так раптово, так нереалістично, так кошмарно... Він був приголомшений, мурашки побігли по спині, він іноді озирався навколо... Його рідні батьки були втягнуті в якийсь страшний експеримент над напівлюдьми, і тепер вони будуть готові вбити всіх, хто це знає, навіть його...
Ph.: Але ж... Але ж вони поки не знають, що ми знаємо? Мені, якщо чесно, стає дійсно страшно...
Enya: Щодо зараз, вони не зможуть запідозрити тебе. Але тобі треба бути дуже, дуже обережним. Поводь себе як раніше. Мені теж страшно, але нам треба... залишатися сильними! Заради нас... і заради Енсіодеса... ми повинні знайти спосіб зупинити їх і захистити себе. І сподіватися, що з ним буде все добре, адже ніхто його не оголошував мертвим, і це зараз важливо... Зустрінь мене на цьому ж місці, о 8 вечора.
19:30, Філіпп їхав до лікарні. Про всяк випадок він взяв з собою всі важливі речі, документи, гроші, бо щось йому підказувало, що є ймовірність, що додому він більше не повернеться. Він не знав чому, але це відчуття чітко проглядалося в його підсвідомості. Раптом він побачив, що позаду його W140 їде незнайомий старий Volvo, який щільно слідує за ним. Зрозумівши, що його переслідують, він почав ухилятися, поки нарешті не відірвався від машини. Увійшовши в приймальне відділення лікарні, він побачив повідомлення від Ені: «Енсіодес прийшов до тями!»
Коли Філіпп увірвався до палати, він побачив Енсіодеса, який сидів у ліжку, Еня була поруч з ним. Він виглядає краще, колір обличчя повернувся, але в його очах з'явився холодний, розважливий блиск, якого не було раніше. «Нарешті, брате!» – пролунало з вуст Філіппа, вони обійнялися. Енсіодес слабко обіймає його у відповідь, але в його обіймах відчувається напруга, яка свідчить про приховане напруження.
SilverAsh: Обережно, у мене ще синці... Вона розповіла мені все. Ці виродки майже досягли успіху.
Ph.: За мною... За мною слідкують.
SilverAsh (ошелешений): Слідкує?? Хто? (зупиняється на мить) Нам треба забиратися звідси. Негайно.
Ph.: Куди ти підеш?! Ти ж все ще слабкий!
SilverAsh (не дивлячись на свій стан, одягається): Туди, де вони нас не знайдуть. Я приготував схованку, пам'ятаєш?
Ph.: Ох, чорт з вами... Нам треба уникати старої Volvo з номерами російської конфедерації. Ледве ухилився від неї, поки сюди їхав.
Ph.: Як вони могли... Як тепер до цих виродків відноситися... Я не вірю, але... Але вони виховували мене!
SilverAsh: Я знаю, тобі треба багато чого обдумати. Ті люди? Вони монстри. Простіше кажучи. Вони сховали свою справжню сутність за фасадом нормальності, використовуючи тебе і незліченну кількість інших для своїх збочених експериментів... Тобі ще багато що треба буде дізнатися, а поки що просто спокійно відпочинь з нами... (зупиняється на мить) Спочатку спогади були... нечіткими, але вони поверталися, шматочок за шматочком. Я згадав холодні металеві столи, голки, біль... Я згадав, хто вони такі, коли було вже надто пізно, вони майже вбили мене...
Ph.: Ми вже близько до того місця...?
SilverAsh: Скоро прибудемо, друже.
Ph. (перевіряє): Зрозуміло... Речі зі мною, телефон та всі інші мережі вимкнені... Все добре.
Enya: У тебе... дуже дивна, але чудова інтуїція...
Mercedes-Benz W140, Філіпп Бенгер та Енсіодес & Еня Сільвереші поступово зникають у темряві серед безлюдних доріг, прямуючи до свого «притулку». Вони прибудуть туди успішно.
Далі буде...? The End - Chapter I: Sometimes Only One Can Change Everything (2006)
Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже т в о є життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою взялось?
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пойнялось
моє недужне. Ти ж — за мене вдвоє
нещасніший. Я — сам. А ти — лиш тінь.
Я є добро, а ти — труха і тлінь,
а спільне в нас — що в’язні ми обоє
дверей обабоки. Ти — там, я — тут.
На порізнили мури, як статут.
— Василь Стус, "Невже ти народився, чоловіче..."
