— Присутні елементи фан-фікшну (fan-fiction) з використанням персонажів: (Olafur & Elizabeth Silverash from Arknights), (Hoederer Fischer // Hoederer from Arknights), (Enciodes Silverash // SilverAsh from Arknights), (Enya Silverash // Pramanix from Arknights), (Ensia Silverash // Cliffheart from Arknights), (Wiš'adel from Arknights), (Chester Silverash from Arknights), (Theresis from Arknights). Все інше є оригінальною задумкою.
— Робота є художньою і не має наміри прямо посилатися на реальний світ або розповсюдити дезінформацію.
— Контент відносно безпечний, рекомендований для 16+ аудиторії. Присутні сцени паління, пам’ятайте про його шкоду для вашого здоров’я. Ми не пропагуємо і засуджуємо ненависть та ворожнечу до окремих груп осіб.
"...Приблизно 50 кілометрів від Харкова. Тіла чоловіка та жінки мирно лежать, дивлячись на схід сонця та тримаючи один одну за руки. Виглядає так, наче вони ось-ось прокинуться, тільки-от їхня смерть наступила ще рівно о 5:28 ранку. В нашому підрозділі всі очікували, що це буде огляд чергового вбивства, поки ми не побачили на місці жертв пару Сільверешів – Елізабет & Олафур – напівлюдську пару, яка ще нещодавно тримала під собою увесь Схід, хоча самі були родом з Карпат. Після 1945 року, коли нацистська Німеччина та СРСР нарешті перестали існувати, вже в часи нашої незалежності, це були одні з тих самих ключових гравців розподілу нашої землі. У багатьох з моїх колег до них немає емпатії, зате вона є до їхніх трьох дітей, що залишилися 'самі по собі'. Хоча, як на мене, тут не все настільки однозначно, як вони думають... ... ...Тепер ми згадали, що їхніх дітей ще й немає поруч. Прийдеться шукати їх. Ця робота реально захоплює... на перший погляд."
Першим висловився молодий помічник слідчого Ходерер Фішер. Його погляд був серйозним, а очі – сповнені рішучості та невідомої ще ковалентної тяги до правди.
Hoederer: Немов з казки-антиутопії. І лежали вони довго і щасливо...
Ходерер уважно оглядає місце злочину, будь-які деталі, які могли б внести ясність у картину того, що відбувається. Занадто професійно, як для новачка. Його наставник, Валерій Ковальчук, курив цигарку, тихо киваючи:
Valeriy K.: Діяв явно знавець своєї справи, як і знавець ситуації. Символічний акт.
Після того, як Ходерер записав щось у своєму блокноті, він знайшов вже знайомі йому знаки.
Hoederer (задумливо): ...Поранення на їхніх шиях однакові і, якщо я не помиляюся, імітують укус звичайного снігового барса, ну або леопарда. Збігається з їх типом напівлюдини.
Valeriy K.: Серйозно...? Такі знаки хтось дійсно вирішив залишити? Тоді навіщо?
Hoederer: Це фактично мітка зраджених... Я просто в підручниках та книгах читав про таке.
Тепер Ковальчук, схоже, також виявився зацікавленим до оточення місця злочину, приймаючи до уваги наявність ледве помітних слідів певної автівки. Він промовив одразу професійним тоном:
Valeriy K.: Судячи зі слідів, скоріш за все, тут проїжджала вантажівка. Ніколи не задумувався, навіщо і як жертви могли опинитися в цій... грубо кажучи... пустирі? (помічаючи, як Ходерер щось захоплено знову записує в блокнот) ...Не треба так сильно, хлопче. Іноді краще просто запам'ятати, чи не так? Скоріш за все, їх вбили в іншому місці, а потім привезли сюди вже після смерті.
Hoederer: А рани на шиї...? Немов дійсно робота хірурга... Їх в цій області і по пальцях не перерахуєш.
Valeriy K.: Ось так. Краще зосередитися, і прийняти до уваги логіку і те, що вже знаєш. Цікаво, які книжки ти читав перед цим...
Hoederer: Знаєте, пане, я цікавився всією підноготною конкуренції між Сільверешами та Бенгерами ще будучи підлітком, але я ніколи б не подумав, що буду свідком такого... падіння... До речі, про Бенгерів, чому б їх не допитати першими?
Valeriy K. (знизуючи плечима): Хлопче, сім'я Бенгерів – це поважні юристи нашої країни. Не плутай приватні конфлікти зі злочинністю. Мені доводилося навіть зустрітися з ними, вражаюче приємні люди. (зупиняється на мить, потім звертає увагу на сліди від шин на землі) Вантажівка. Їх привезли сюди після смерті.
Hoederer: Але я думаю, що нам все одно треба стежити за Бенгерами. Їх дуже часто звинувачують в тіньовій співпраці з російською конфедерацією, що вже само по собі є дивним.
Valeriy K. (думаючи про себе): Цей хлопець тепер виглядає надто незручним тут. Цікаво, як змиритися з тим, що він настільки усвідомлений про всю ситуацію, а тим більше звідки...?
На одному з ранкових засідань у відділі
Valeriy K.: Отже, станом на зараз розслідування виявило, що Бенгери фінансували проект Elysium через підставні фірми, щоб знищити конкуренцію Сільверешів та отримати контроль над ресурсами східних земель України. Але вони заперечують, що знали на той момент про його людожерську суть. А пара Сільверешів контролювала ці східні землі через мережу підпільних угод, використовуючи свій статус напівлюдей для залякування конкурентів. Їх діти, а саме Енсіодес, Еня та Енсія, відповідно 14, 6 та 4 років, зникли безвісти, і вони не перетинали кордон. Обшук у Бенгерів не приніс жодного результату... Але приніс у Сільверешів. (зупиняється на мить) Їх сусіди розповіли про певний чорний Mercedes, що приїжджав до них тиждень тому. А вдома у них – лист з Москви, в якому прямо написано: "Відмовіться від цих ресурсів, і ваші діти будуть в безпеці".
Нічне місто, охоплене весняними темними хмарами
Ходерер повертався додому після довгого робочого дня, проходячи кварталами і дворами, все ще тримаючи в голові лише одну думку: він точно знав, що у російській конфедерації не пишуть листи з погрозами, принаймні прямо жертвам. Він майже не розчарувався в системі, але швидко відштовхнув цю думку, списавши на свою молодість. Його перші робочі дні не виглядали занадто плачевно, і Ковальчук, схоже, починає пишатися ним. Треба просто довести свої підозри до кінця, і не здаватися... А підозра була в тому, що десь їх всіх... трошки водять за ніс. Хто саме, він поки не знав, але, незважаючи на брудні аспекти обох конкуруючих сторін, Ходереру справді ніколи не подобалося сімейство Бенгерів. Тим більше... поважні юристи? Лише через 3 роки після скандалу з Elysium?
СПРАВКА: "Російською конфедерацією" зветься політичне утворення, що сформувалося на місці СРСР через 5 років після його розпаду, в 1950 році, при цьому втративши більшість своїх територій і залишивши під своїм контролем лише області, що колись звалися узагальнено "центральною Росією". Це дуже закрита та ізольована від іншого світу держава, в якій й досі панує страх та кровопролиття за, скажемо, буханку хліба. Детальну та актуальну інформацію про ситуацію на тій території неможливо дізнатися через її ізольованість. Є підозри, що сімейство Бенгерів співпрацює з конфедерацією через підпільні угоди та планує разом замінити незручне сімейство Сільверешів на сході країни.
Саме детально вивчаючи історію 1900-1990 років, а також давні конфлікти людей та напівлюдей та довіряючи своїй інтуїції, Ходерер з самого початку робив висновки, які могли стати в нагоді при розслідуванні цієї раптової та дивної справи. Раптом, занурений в думки, він випадково геть не збиває когось з ніг в темряві.
???: Арргхх, геей, куди преш––!
Hoederer (впізнавши голос): ...Оу, дідько–– Хоч би ліхтарі поставили тут... постій...
???: ...Хедлі?
Хедлі. Є тільки одна людина, яка так його називала.
Через 5 хвилин
Hoederer: Знаєш, коли я був ще зовсім підлітком, у мене теж була своя сильна прихована мрія... Стати військовим, або навіть... військовим найманцем. Я був буквально одержимий військовою тематикою, уявляв себе в умовній місії в Африці... А потім я раптово зацікавився історією, особливо сучасною. І знаєш що?... Я цього захотів тільки більше. Але... я почекаю з цим. Поки що. А щоб заповнити порожнечу всередині, я став працювати в правоохоронних органах.
Wiš'adel: ...Правда? Ти теж? Я напевно, марила цією ідеєю навіть раніше за тебе. І все ще одержима цим бажанням. І хоча у мене скоріше садистські почуття, аніж ідея, я би з радістю пішла боротися, маючи на це сенс. Бо, розумієш, колись в 20 році людям стало байдуже на війну, а в 33... вони вже жерли один одного. У нас з'явився шанс, який знову ми можемо вже і не отримати, якщо втратимо. Я знаю, це мабуть звучить як маячня божевільної людини...
Hoederer (посміхаючись): Ти завжди була надто веселою... в якомусь сенсі.
Wiš'adel (грайливо): Оу, Хедлі...! Чесно, ніколи не бачила, щоб ти був таким відкритим зі мною. Хоча ти, напевно, стримуєшся, щоб не сказати, що я трохи психопатка? Ну, я і сама це знаю~
Вони зустрілися знову в нічному місті, через кілька років. Ласкаві обійми, безкінечні розмови та питання, щирі посмішки один одній. Їм доведеться обговорити ще багато чого... Ні, це не опис коханців. Ходерер та Візадель – давні шкільні, а тепер вже і просто давні друзі, обидва є етнічними німцями та напівлюдьми демонічного виду, розійшлися після випускного... до цього моменту.
Hoederer (підігруючи): Хоча мені зараз все одно не нудно... Ти в курсі про вбивство пари Сільверешів?... Наш відділ розслідує.
Wiš'adel: Еее, правда? Пощастило тобі, напевно...
Hoederer: Ну, як сказати... Слухай, нумо до мене, там вже розповім детальніше. Це, напевно, не дуже професійно з моєї сторони... Але все ж...
Тим часом пізно вночі у відділку…
Чоловік середніх років вривається до відділку, поспішаючи, вимагаючи відкриття справи від слідчих. Ним виявляється Честер Сільвереш, брат Олафура та дядько Енсіодеса, стверджуючи, що він знає місцезнаходження дітей, а також вимагаючи співпраці зі слідством. Однак, схоже, у Валерія Ковальчука зовсім інші плани на нього. Раптом він дістає з етажерки фотографії – Олафур Сільвереш та Артур Бенгер стоять поруч та переговорюються між собою.
Chester: Це брехня! Ми ніколи з цими виродками не співпрацювали!
Valeriy K.: (ледь помітно посміхаючись): А, до речі... Ваша племінниця, Енсія, насправді у нас. Хочете, щоб її знайшли мертвою?
Честер зблід, ще не очікуючи фінальної маніпулятивної пропозиції від загадкового слідчого. Хто він, в біса, такий?! І що відбувається?
Приблизно 3 години ночі
Енсіодес, ховаючи молодшу сестру Еню у покинутому костелі, намагається зв'язатися з Честером. Енсію він не бачив вже тривалого часу, жаліючи про те, що не зміг захистити її також. Він чітко пам'ятає цей чорний Mercedes, модель, яку далеко не кожен може собі дозволити, особливо коли вона щойно вийшла в продаж. В тому числі через це він її і пам'ятає добре. Раптом замість дядька приходить чоловік з рогами, схоже, характерними для сарказа, та світло-рожевими волоссями. Терезіс був тілоохоронцем сім'ї Бенгерів.
Theresis: Твій дядько продав вас за гарантії безпеки. Прошу прослідувати зі мною, скоро ви їдете до Твері.
Enciodes: ...Я-якщо ви торкнетеся їх, я клянуся, я вам... я переріжу вам горло...! Навіть якщо сам помру...!
Theresis (холодно): Ти сильний... До того ж, це не так погано, як ти думаєш. У відділку вам все пояснять, йдемо.
Приблизно о 7 ранку
Коли Ходерер вчергове прийшов до відділку, було вже пізно, але він цього ще не підозрював. Всіх дітей Сільверешів вже відправили вантажівкою до російської конфедерації. Слідчий Ковальчук опинився в змові з родиною Бенгерів, звинувачуючи у вбивстві Енсіодеса та його дядька Честера, через що другий і погодився на цю угоду під натиском слідчого. Офіційно було "підтверджено", що Бенгери та Сільвереші насправді діяли в змові, маючи на увазі сумнозвісний проект Elysium. Після згоди на вивезення дітей Сільверешів, з них були зняті звинувачення. Але ніхто з них, окрім Ковальчука, не знав куди конкретно вони їдуть. Їх просто попросили забути своє минуле. Ходерер випадково підслухав розмову слідчого з невідомою йому людиною, повільно усвідомлюючи всю глибину ситуації.
???: Що з ними буде?
Valeriy K.: Табори в Твері, майже 200 кілометрів від Москви. Для "поліпшення" генетики та "відродження" проекту.
???: Ви знали, що їх відправляють... фактично, на смерть?
Valeriy K. (холодно): А що я можу вже тут змінити? Інколи одне життя – це ціна за стабільність мільйонів. Ці мутанти майже як євреї – всюди місця займають. Ви тільки уявіть собі – до мене прилаштували сарказа як помічника!
???: А якщо чесно?...
Valeriy K.: ...Мені обіцяли винагороду такою валютою, що скоро я вже нарешті забуду цю роботу.
Ходерер вже подумав героїчно втрутитися, але зупинився. "Я один нічого не зміню... принаймні, зараз", – подумав він. Подумав він і про табори HYDRA, головний офіс яких якраз розташований в Твері. Він чув про цю ПВК, що має надзвичайно високі технології з зомбування іноземців та перетворення їх на бездушних солдатів. Але що ж йому робити з цими знаннями? Цю справу, свою першу справу, він звісно ж запам'ятає на все життя. Тож, він пообіцяв собі, що колись з цим розбереться детальніше...
По прибутті до Твері, центральний табір PMC “HYDRA”
Енсіодес Сільвереш відкриває очі, побачивши навколо тільки темну кімнату і великий екран перед собою. Хтось ззаду тримав його кріпко на стільці,
???: Ранку, слуго.
Екран перед ним почав мерехтіти, показуючи гіпнотичні кадри та дивні символіки.
???: Розслабся і дивись прямо на екран. Це допоможе тобі забути своє життя і прийняти своє нове призначення.
Enciodes: Аа... щ–– я... не хочу бути промитим...! (захисно заплющує очі) Де Ен-н––
???: Це тепер не важливо. Як і все твоє попереднє життя. Ти маєш зосередитися на екрані та прийняти своє нове призначення.
Кадри на екрані починають пульсувати інтенсивним світлом, намагаючись проникнути крізь заплющені повіки.
Enciodes (щиро заляканий): С-сучий син...!! Щ-що ти роб–– Я тобі не якась ігр––
Голос ззаду ігнорує його протести, пульсуюче світло з екрану стає все яскравішим і наполегливішим. Раптом сильні руки хапають його голову ззаду, змушуючи розплющити очі і приковуючи погляд до гіпнотичного дисплею.
???: Дивись сюди...! Прямо...! Забудь себе...!
Enciodes: Аааааррр–– ггррррххххх––!!!
Коли світло з екрану заповнює його зір, він відчуває дивне поколювання, що поширюється в його свідомості. Спіралі та символи починають обертатися все швидше і швидше, їхній гіпнотичний ефект посилюється. Руки, що тримають його голову, стискаються, не даючи відвести погляд.
??? (трохи нервово): Забудь своїх сестер... Забудь своє минуле...
Голос продовжує повторювати команду, пульсуюче світло і символи, що обертаються, повільно руйнують його психічний захист. Він починає відчувати запаморочення і дезорієнтацію, його думки стають туманними. Голос тисне далі, сповнений рішучості зламати його волю.
???: Ти потужний інструмент... Зброя... Воювати за наші цінності... Потужна зброя... Тільки обслуговування Гідри та Конфедерації...
Загадковий голос ігнорує його супротив, повторюючи, що він – тільки зброя російської конфедерації та особливо Гідри, і що в нього немає сім'ї, немає минулого. Розум Енсіодеса стає повністю захопленим, а його думки – менш самостійними. Пам'ять стирається, змінюючись згадками, що змушують бути лояльним до приватної військової компанії. Голос промовляє востаннє, його тон владний і авторитетний.
???: Тепер ти ідеальний солдат Гідри. Поспи... Тобі потрібно трохи часу, щоб повністю пристосуватися... (тихіше) ...Успішна промивка. Тепер об'єкт належить нам.
Екран раптово темніє, коли голову Енсіодеса відпускають. Він слабко нахилився вперед, його очі заплющилися, і він "відрубився". Здавалося, його мізки повністю перепрограмовані, промиті. Він залишається в кімнаті, проте ніхто не підозрює, що він насправді нічого не забув. Він став все розуміти також швидко, як забув на мить.
Спочатку, була лише темрява. Але потім його думки, його сон знову наповнений чудовими моментами його минулого, його сім'ї, яка колись була разом... Він хотів бути поруч з ними. Невідомі сили в його ментальному організмі не дали йому забути себе та свою історію, змусити підчинятися невідомо кому, а тим більше, навіщо. Кажуть, це духи котячих панують десь глибоко всередині них, також само як і інші види напівлюдей мають свої здібності – їх не можна просто так викликати, і вони залежать від сили організму.
Кілька годин пізніше, він прокидається освіженим – принаймні, так здається на перший погляд. Думки Енсіодеса все ще заповнені справжніми згадками, проте він їх приховує, бачучи в цьому шанс на спасіння. Він повільно сідає, вдаючи, що розгублений і збентежений – ідеальна гра солдата з промитими мізками.
Далі буде...? The End - Chapter II: Better Always Pretend As If Nothing Happened (1991)
