Ви бачите перед собою неофіційний переклад “Записів оператора” (Operator Records) з Arknights. Копірайти належать Hypergryph, Yostar, Studio Montagne. Переклад надано UnitedHub, можуть бути присутні спойлери. Не соромтеся описувати можливі проблеми перекладу в коментарях.
Персонажі: Катапульт, Міднайт, Орчід, Попукар, юнак (Спот), солдат, батько, офіцер
[Попукар стукає у двері кімнати Спота.]
Попукар: Спот.
[Ніхто не відповідає, Попукар знову стукає в двері.]
Попукар: Спот, я прийшла віддати назад твій комікс.
[Попукар випадково відчиняє двері, які були не замкнені.]
Попукар: Двері не замкнені... Він забув їх замкнути? Що ж, тоді я просто залишу це тут...
[Попукар намагається поставити книжку на полицю, але випадково штовхає її, через що книги розсипаються по підлозі, а сама Попукар падає.]
Попукар: Ух… О-о ні! Треба підняти все назад…
Попукар: Добре! Але всі комікси на підлозі... Я не знаю куди що ставити... Раптом Спот розсердиться? Мабуть, я складу всі з однаковими назвами в купу і зачекаю, поки він повернеться. Гей? Чому ось тут нема назви?
Попукар знаходить оправлену в шкіру книжку, яка вирізняється серед купи коміксів. На її простій обкладинці нічого немає, крім пилу. Ні назви, ні малюнку, навіть жодного слова.
Попукар: А це куди...?
Попукар відкриває книжку. Сторінки трохи пожовкли. Всередині комікси, але явно намальовані від руки, а не надруковані. Хоча вони не дуже професійні, це не бездумні малюнки.
<Початок спогаду>
[Солдат лежить поранений, і поруч стоїть Репроба.]
Солдат: Ааа... коліно... нога... Борну, не можеш поговорити зі своїм старим, щоб нам дали офіцера, у якого є кращі справи, ніж змушувати нас "тренуватися", повзаючи годину по землі? Ніби це весело?
Юнак: Я пробував. Без шансів.
<Кінець спогаду>
Попукар: Цей Борну виглядає прямо як Спот! Хоча, якщо згадати... Справжнє ім'я Спота це Бор... Букар Борну! Так! Ой, тут лінія виходить за рамку...
<Початок спогаду>
Офіцер: Вільно! Струнко! Подивіться на ваш жалюгідний вигляд! Ледачите. Навіть не можете стояти прямо! Наші брати на передовій щодня проливають кров і піт. А ви тут ще й комікси читаєте—
[Генерал проходить повз.]
Офіцер: —Бригадний генерал Борну!
Батько: Вільно! Хто тут комікси читає?
Офіцер: Це Букар Борну!
<Кінець спогаду>
Попукар перегортає сторінку, загальний план займає всю сторінку. Приховані комікси солдата Борну були навалені посеред казарми. Людина, яка малювала комікси в книжці, дуже ретельно вималювала їхні обкладинки, назви та номери випусків. Штрихи такі натискані, що сторінки майже розриваються. Люди навколо намальовані грубо, лише кількома штрихами, навіть нереалістично.
<Початок спогаду>
Батько: Вишикуватися на коліна! Тільки не ти, Борну. Ти читатимеш кожне слово цих коміксів. Коли закінчиш – вони можуть підніматися.
Юнак: Бригадний генерал Борну... Але ці книги мої. Я повинен ставати на коліна...
Батько: Краще починай, інакше вони стоятимуть на колінах до світанку. Навіть ці кляті фантастичні книги вчать тому, що чоловік має відповідати за те, що зробив. А ти навіть цього не можеш, але все ще їх читаєш. І після цього ти хочеш бути героєм?
Коли юнак закінчив читати свої книжки вголос, минуло вже дві години. Хоча спочатку деякі солдати співчували йому, після двох годин стояння на колінах у їхніх очах була лише зневага.
<Кінець спогаду>
Попукар: Хіба так погано читати комікси? Ні, тато Борну– тобто, Спота, все не так зрозумів!
<Початок спогаду>
Після цього всю бригаду відправили на передову. Більшість вірила, що причиною цього рішення був гнів Борну на батька, що ще більше погіршило його становище. Зрештою, Борну вирішив дезертирувати. Його схопили патрульні, не дозволяючи навіть вийти з табору. Але, за збігом обставин, саме в цей час почалася атака ворога. Натиск ворога був швидким і жорстоким. Незабаром деморалізована бригада була розбита.
Солдат: Там нікого. Розпорошимося і біжимо.
Юнак: ......
Солдат: Чому такий вираз? Хочеш сказати, що згадав про свого генерала-батька?
Юнак: Я його ненавиджу. Він принизив і зневажив мене, мовлячи, що я ніколи не буду героєм.
Солдат: Чого ти тоді чекаєш?
Юнак: Я не хочу, щоб все йшло за його планом.
Солдат: Що, у тебе лихоманка? Чи таки контузія?
Юнак: Якщо я звалю, на мені завжди буде висіти клеймо дезертира. Він ніколи не дасть мені спокою, це буде ганьба на все життя!
Солдат: І що? Ти серйозно хочеш бути героєм? Спочатку врятуй себе!
Юнак: Я знаю, що я не герой. Але якщо я помру, старий пожаліє, що все це сказав. Навіть якщо ні, то принаймні йому не буде на кого жалітися. А якщо я виживу, я все йому пригадаю! Якщо хочеш – біжи. Це моя проблема. Сімейні справи.
Юнак знав, що він не здатний битися з цим ворогом. Все, що він міг зробити, це зібрати розпорошені залишки своєї бригади. Незабаром група уцілілих перетворилася на загін із кількох десятків чоловік. Звичайно, ворог стежив за ними, але юнак продовжував. Коли вони побачили щит у його руці, все більше людей почало збиратися біля нього. До моменту евакуації до найближчого союзного табору за ним йшло двісті чоловік.
Офіцер: Борну, крок вперед!
[Борну виходить вперед під оплески інших солдатів.]
Офіцер: За внесок у останній бій ти удостоєний Медалі Героя, класу II!
Юнак: ......
Офіцер: Тепер зачитуй свій наказ!
Юнак бере лист у свого командира, на грудях – важка медаль. Він стримує нахлинулі почуття і окидає поглядом натовп внизу, але не знаходить свого батька. З однаковим сумом і полегшенням він починає читати лист.
Юнак: Ця медаль присуджується наказом… Бригадного генерала Борну. Борну…?!
<Кінець спогаду>
Попукар: хлип-хлип... Я знала! Я знала, що Спот та його тато помиряться!
Попукар витирає сльози і перегортає наступну сторінку, але вона порожня.
Попукар: Ого, вже все...?
[Спот, який весь час спостерігав за Попукар, лякає її.]
Спот: Попукар, що це ти читаєш?
Попукар: Ай! Пробач, Спот. Я не хотіла руйнувати полицю…
Спот: Я знаю... Постій... Ця штука, яку ти читаєш...
Попукар: Люблю цей комікс! Ти його намалював, чи не так? Не знала, що ти так круто це вмієш!
Спот: Я не–
"Я не малював цього, і той головний герой – не я". Чомусь Спот не може змусити себе закінчити це речення.
Спот: Попукар, майже час спати. Піди пошукай Орчід.
Попукар: Добре! У нас завтра тренування, а після нього Орчід дає вечірку!
Спот: Ох, зовсім забув.
Попукар: Спот, ти злишся?...
Спот: Звісно ні. Все ж таки, я навіть не злюся на Міднайт. Тож йди.
[Попукар йде.]
Спот піднімає книжку, вагається на мить, потім повертається, щоб розібрати купу коміксів на підлозі. Він знає їх як свої п'ять пальців, і лише погляд на малюнок на задній обкладинці достатньо, щоб сказати, який це випуск, якої серії та від якого автора. Прибрати це не займе багато часу. Розклавши все на місця, Спот знову дивиться на шкіряну книжку.
Спот: Ні, я маю сказати Попукар, щоб вона нікому про це не казала. Герой? Я не вірю в це вже давно. Але... Якщо я можу бути героєм принаймні для неї та для A6... Хоча ні... Або ж...
[Вся резервна команда А6 разом прямує до їдальні.]
Попукар: Вечірка! Вечірка!
Орчід: Так, це вечірка. (Глухо зітхає) Ви чудово впоралися з другим туром вправ. Пощастило, що так, інакше я б скасувала вечірку.
Катапульт: Хе-хе, я доклала всіх зусиль, щоб інструктор Доберманн не читала нам годинну лекцію.
Орчід: О, справді?
Катапульт: Ммм... Мабуть, на 70-80%.
Міднайт: Якщо можна так сказати, усі ми сьогодні показали винятковий результат. Але якби я мав назвати одну людину з найкращими показниками, з неохотою номінував би себе!
Команда A6: ......
Міднайт: Як грубо. Я просто вражений. Особливо ти, Спот. Немає жодного коментаря про мій ідеальний виступ?
Спот: Га? Вибач, не слухав. Був в своїх думках.
Міднайт: Як це жорстоко з твоєї–
Орчід: Гаразд, Міднайт, тихіше.
Міднайт: (Елегантно знизує плечима)
Катапульт: Якщо чесно, думаю, Спот зробив найкраще сьогодні.
Попукар: Так! Він трохи дивно поводився під час першої вправи, ніби хотів битися з інструктором Доберманн. Я трохи хвилювалася… Але не під час другої! Він вилікував мене, коли я цього потребувала, і допоміг заблокувати інстуктора Доберманн!
Катапульт: Та блок був вирішальний. Я зрозуміла підозрілий кут атаки, але не очікувала, що Спот телепортується прямо над нею. Якби він не встиг, інструктор Доберманн вдарила б мене після Попукар. Ми б пропали.
Міднайт: Справді! І героїчна аура Спота в першому турі, і його блискуча реакція в другому майже змусили мене стати другим номером—
Орчід: Досить, Міднайт. Спот зараз... не в найкращому настрої.
Спот: ...Значить, Попукар тобі таки розказала?
Орчід: (Киває)
Попукар: Стій... Чому ніхто не радіє? Спот, я хіба не повинна була розказувати про цей комікс–
Орчід: Попукар... давай не зараз, добре?
Катапульт: Ай– Отже, вечірка! Орчід, їдальня буде багатолюдна?
Міднайт: Не хвилюйся. З Орчід ми обов’язково знайдемо місця, яким би натовп не був.
Орчід: Звісно...
Попукар: Спот, я вибачаюсь, добре...? Тільки не злися...
Спот: Я ж сказав, я не злюся. Просто… Є дещо, про що я не готовий говорити, і я ще не вирішив, як це пояснити.
Попукар: Ти про що?
Спот: Ну... Міднайт, скажи щось.
Міднайт: О! Мій друже, ти нарешті звернувся до глибокого колодязя знань, що є моїм мозком. Ідеальне місце для натхнення.
Спот: Ох... Перший раз чую, щоб хтось визнав, що його мозок повністю складається з води. Бач? Коли я кажу, що я не знаю, як говорити про це, я маю на увазі, що знаю, як сказати «ем», але не про воду в мозку. Зрозуміло?
Попукар: ......?
Спот: Буде краще пояснити все в їдальні.
Попукар: Значить, я нічого поганого не зробила?
Спот: Ні.
Попукар: Отже, я можу розповісти всім?
Орчід: Попукар...
Спот: Все добре. Розповідай. Це полегшить мені пояснення.
[Після того, як Спот розповів своїм товаришам по команді про свої минулі "подвиги"...]
Катапульт: Що? Вау, Спот, я і не здогадувалася, що ти такий крутезний!
Міднайт: Твою бригаду розбили, а ти все одно зібрав двісті чоловік? Як би мені боляче не було це визнавати, це досягнення, перед яким навіть я вклоняюся. Але чому ти засмутився, коли хтось дізнався про це? Я би кричав про свої подвиги усюди, медаль увішав на груди.
Спот: Я не отримував медалі.
Міднайт: Тобі не вручили? Який недогляд—
Спот: Тому що...
Спот бере булочку і відкушує. Він думає, що якщо сильно стисне зуби, то знайде потрібну тут мужність. Але він цього не робить. Щелепи стискаються зі звичайною силою. Від жування до ковтання – усе йде так гладко, як тільки можливо.
Спот: Тому що насправді я не збирав розгромлених людей. Того вечора, коли прийшов ворог, незабаром я опинився сам. Я скористався моментом і вислизнув з оточення, і…
Спот зупиняється на мить, щоб ковтнути соку, майже навмисно. Він боїться, що може поперхнутися, але його розум занадто зайнятий. Колись він думав, що вічно зберігатиме цю таємницю. Але саме в цей момент він усвідомлює, що приховувати її від друзів, з якими проводить стільки часу, було б важче.
Спот: Не було ніякого бунту проти внутрішнього голосу, ніякого збору залишків військ, ніякої церемонії нагородження. Я втік. І все. Вся та клята армія ненавиділа мене. Вони очікували, що я втечу.
Орчід: Спот, тобі не треба так про себе говорити.
Спот: Не зважай. Так що, Орчід? Думала, що я не збирався це розповідати, бо соромився свого героїзму, чи не так?
Орчід: Щось... типу того.
Настає мовчанка. Такі моменти мовчанки рідкісні для Команди А6. Спот оглядає всіх. Попукар виглядає трохи пригніченою; Міднайт виглядає легковажним, як завжди; Орчід виглядає трохи напруженою, безперервно помішуючи ложкою каву; а Катапульт сидить неспокійно, як завжди. Єдине, що є спільним для всіх них, – це те, що вони щиро піклуються про нього.
Орчід: Тож... це ти намалював цей комікс?
Спот: Так. Та бригада була дурна. Я послухав свого старого і пішов туди страждати. У мене в голові було майже стільки ж води, скільки зараз у Міднайта. Офіцери ніколи не бачили в піхотинцях людей. Щомісяця хтось падав від перенапруги, а врешті-решт ми проливали кров у безглуздих сутичках лордів амірів. Спека була, мабуть, єдиною хорошою річчю тих років. Жара висушила всю воду в моєму мозку і нарешті дала мені достатньо ясності, щоб зрозуміти, що треба просто дезертирувати. Але... А якби я цього не зробив? Довгий час я не міг позбутися цієї думки. І саме це породило ту самопрославляючу мазню, яку знайшла Попукар. Я малював її, навіть по-дурному фантазуючи, що якби я не дезертирував, мій старий змінив би свою думку про мене.
Міднайт: Спот, дозволь мені сказати прямо. Зважаючи на те, як добре я тебе знаю, я можу сказати: це неможливо.
Орчід: Міднайт!
Спот: Все добре. Нехай висловиться.
Міднайт: Багато місяців тому, коли я ще панував у своїй справі як Диявол Східної Ночі, у мене був один працьовитий колега. Він був відомий далеко за межами своєї гострої мови.
Спот: Ми ледь почали, а в мене вже погане передчуття. Якщо ти збираєшся розповісти, що твій друг чомусь вступив до армії Хіґасі й не зміг вписатися, то я розчаруюся.
Міднайт: (Сміється)
Спот: зітхає... Я бачу скрізь твої фальшиві історії, але принаймні твої наміри добрі. Якщо ти колись станеш великим героєм, я, мабуть, втрачу віру в колективний розум людства. Але якщо всі починають бачити мене героєм, я, мабуть, подумаю, що вид просто дурний. Зрештою, моя сім'я виховувала мене на ідеалі, який мені просто не підходить. Ось чому комікс закінчується тим, що я отримую медаль. Це найкраще, що може придумати моя кепська уява. Навіть якби я продовжив, коли Борну став би героєм, я не знав би, як підтримувати його героїзм. Я не можу цього розпланувати, особливо коли ця ідея народилася з суперечності.
Попукар: Я... не розумію...
Орчід: Це нормально. Ти зрозумієш, що підростеш.
Попукар: Але я зробила щось погане? Чи тому тобі довелося говорити про те, про що ти не хотів говорити?
Спот: Аніскільки.
Попукар: Хм?
Спот: Насправді, це все завдяки тобі, Попукар... ...... (Чухає потилицю) (Озирається) (Незручно прочищає горло)
Попукар: Спот, ти в порядку?
Міднайт: Він безумовно в порядку.
Попукар: Але виглядає все навпаки...
Міднайт: Слова, які він не вимовляв усе своє життя, зараз бродять у його голові. Це слова такі банальні–
Орчід: –Ти впевнений у цьому, Міднайт?
Міднайт: –Ні, слова захвату. Бачиш, вони бентежать, коли їх вперше кажеш комусь. Навіть я, хитрун, був жахливо збентежений, коли обслуговував свого першого клієнта. Я правий, чи не так, Спот?
Спот: ......Як щодо невеличкого тет-а-тет завтра?
Міднайт: Хах, із задоволенням.
Спот: Гаразд, дай мені закінчити те, що я хотів сказати– –Це все завдяки Попукар, я зрозумів... (Тихо) ...Що розповісти людям, яким я довіряю найбільше, про мої смішні "геройства" може бути навіть легше, ніж тримати їх у секреті.
Міднайт: Я бачу. Отже, Спот каже, що ми – ті, кому він довіряє найбільше.
Орчід: Спот, якщо хочеш йому влупити, я погоджуюсь відвести погляд.
Міднайт: Орчід–
Спот: Не зважай. Його пояснення так само нудить, як і завжди, але враховуючи, що він не помиляється... Нехай.
Катапульт: Отак краще. Гаразд, я пропоную випити за Спота та історію, яку він нам сьогодні розповів. За здоров'я!
Команда А6: Будьмо!
[Члени резервної команди А6 випивають за Спота.]
Спот: Гаразд, досить про мою фальшиву геройську історію–
Попукар: Але ти і є герой!
Спот: Га?
Попукар: Ти утримав інструктора Доберманн та захистив всіх. Ти – привід для нашої вечірки. Ти герой! Я влаштую тобі церемонію нагородження!
Команда А6: Що?!
Попукар: І ми всі будемо на цій церемонії: я, Орчід, Катапульт, Міднайт... Хммм... Не всі! Ще Бабл!
Орчід: Слухай, Попукаре...
Попукар: І Шамаре! І Сузуран...!
Спот: Орчід, Катапульт, допоможіть мені. Боюся, нам доведеться серйозно попрацювати.
Міднайт: А я?
Спот: А ти підкинув їй цю ідею. Можеш повертатися до гуртожитку й оплакувати свій заробіток.
[Хтось стукає у двері.]
Спот: Хто там?
Міднайт: Це я. У мене дещо для тебе.
[Міднайт заходить у кімнату та дає Споту аркуш паперу.]
Міднайт: Ось. "Геройський сертифікат" від Попукар.
Спот: Що? Ми ж відмовляли її від цієї дурної ідеї, напевно, годинами…
Міднайт: Та вона вигадала новий план, коли повернулася до кімнати. Ніхто не зміг її зупинити. От твій сертифікат, намальований від руки. Вона попросила нас усіх підписати.
Спот: І ви підписали.
Міднайт: Звісно. Тут залишилося місце тільки для твого підпису.
Спот не відповідає йому. Він тримає в руках "геройський сертифікат". На ньому найбільш вітальні слова, які могла придумати Попукар, прикрашені купою дитячих малюнків і декоративних рамок. Спот читає текст один раз. Потім він знаходить підписи своїх чотирьох товаришів по команді внизу аркуша, що дивно важкий на дотик. Це гріє його серце.
Міднайт: Щось не так? Може, тобі потрібна інструментальна ручка, щоб надати підпису ваги?
Спот: Ні, дякую.
Спот не підписує сертифікат. Натомість він дістає елегантну фоторамку і кладе "геройський сертифікат" всередину. Потім він ставить рамку на найпомітніше місце на своїй тумбочці.
[Спот повертається до Міднайта.]
Міднайт: Так не піде, Спот. Попукар ж влаштує скандал, якщо не підпишеш.
Спот: Ти хвилюєшся не про неї, а саме про те, що Орчід прийде скаржитися після скандалу.
Міднайт: Точняк!
Спот: Мені не потрібна твоя похвала. Я не підписую це. Це те, ким я є, це моє життя. Я не герой.
Міднайт: ......
Спот: Що? Нічого не скажеш?
Міднайт: Я просто вражений, що нарешті розтопив твоє крижане серце своїми щирими словами—
Спот: Міднайт, я раптом змінив думку. Можливо, бути героєм не так вже й важко.
Міднайт: Хм?
Спот: Наступного разу, коли я піду з тобою на завдання, я впевнюся, що там буде дівчина з поганим характером, щоб ти з нею фліртував. Тебе так сильно відлупцюють, що ти опинишся в Медпункті на тижні. Тоді я справді стану героєм А6.
Вони обидва сміються.
