Розділ 6, в якому нікого немає дома
— В якому сенсі: нема на місці?! — Інспектор майже гарчав, а разом з ним гарчала його пітьма.
— Вибачте, сер, — голос секретаря тремтів і він не зважувався дивитись Гоббсу у вічі. — Сержант Вілкінс нездужає, сьогодні зранку він прислав посильного з запискою. Через день-два обіцяє бути.
Гоббс так сильно стиснув щелепи, що у нього заболіли зуби.
— Гаразд, — уже спокійніше промовив інспектор. — Де я можу знайти сержанта Кренстона?
Секретар збліднув ще дужче. Звідки вони таких лякливих беруть?
— Сер, сержант Кренстон у відпустці. Його матір захворіла і він поїхав до неї в Ессекс. Уже тиждень як…
Гоббс перервав його пояснення помахом руки. Розвернувся і попрямував до свого кабінету, навіть не озирнувшись, щоб пересвідчитись чи Бінс йде слідом.
Гоббс відкинувся на спинку крісла та дав собі хвилину, щоб впорядкувати думки. Рука, за звичкою, потяглась до коробки с сигарами. Їдкий дим шкрябав горло, але так йому легше думалось.
«Отже, що ми маємо?» — інспектор дозволив своїм думкам клубочитися разом з сигарним димом. Плисти за течією. Не поспішав промовляти їх вголос.
«Чотири вбивства і одне самогубство. І тільки тепер з’явилася зачіпка та свідок. Маніяк став занадто самовпевненим і необережним. Менше дбає про наслідки. І вбиває частіше.»
Внутрішній голос підступно нашіптував: якщо дозволити йому здійснити ще декілька помилок, то впіймати його буде простіше.
«Це хтось зі своїх. Тільки хто? Найгірше в такій ситуації — помилитися і довіритись не тому. Вбивця Джонса володіє силою — у цьому сумнівів не було. І, якщо шукати підозрюваних саме за цією ознакою, то окрім самого Гоббса та Бінса, у відділку було лише двоє людей, які теоретично могли б це вчинити: Говард Кренстон та Роберт Вілкінс.
Але ж не можна відкидати версію, що вбивцею може виявитися будь-хто інший з його колег. Поліціанту не обов’язково володіти силою особисто, достатньо мати обдарованого спільника. Тоді коло розширюється і довіряти не можна нікому. Чи все-таки можна? Він же довіряє Бінсу? Чи ні?»
Констебль сидів мовчки, не ліз із питаннями та непотрібними розмовами. Оце вміння промовчати у слушну мить, Гоббс вважав однією з найцінніших якостей хлопця.
Після недовгих вагань, інспектор вирішив викреслити Бінса зі списку підозрюваних. Не тільки через особисту симпатію. Хоча, можливо, саме через неї.
«Хто у цьому списку наступний?»
З сержантом Вілкінсом ситуація була діаметрально протилежною. Неприязнь до нього спонукала підозрювати його у всіх смертних гріхах. Але якщо відключити емоції та розмірковувати логічно, то доводилось визнати, що сержантові забракло б сили підкорити чужу темряву. Він навіть свою проявити не міг. Хіба що у нього був спільник.
Інша справа — сержант Кренстон. Його темрява була холодною та допитливою. Достатньо сильною, щоб зламати чужу волю. Кренстон — молодий, амбітний, рішучий. Не всі схвалювали його методи роботи, але йому, здавалось, було байдуже на думку інших. Він терпіти не міг працювати в команді та показував найкращі результати, коли вів розслідування самотужки. Саме з цієї причини Гоббс не залучав його до цієї справи. Можливо, якби долучив, то причетність Кренстона до вбивств виявилась би раніше? Щоправда, на маніяка-садиста він схожий не був, але факти говорили протилежне. Занадто багато збігів, щоб продовжувати вважати їх випадковими.
Гоббс поглянув на Бінса, що причаївся у кутку та весь час не промовив ані слова. Інспектор навіть на хвилину забув про те, що у кімнаті є ще хтось. Непомітність — цінна навичка для майбутнього детектива.
— Я можу попросити тебе про послугу, синку?
Ідея задіяти в операції недосвідченого констебля, мала кислий смак та неприємний запах. Але на кону стояло багато. Тож сентименти були недоречні.
— Звісно, сер, — навіть не замислюючись, відповів той.
На іншу відповідь інспектор і не розраховував.
— Мені потрібно, щоб ти простежив за помешканням сержанта Вілкінса.
— Ви підозрюєте його? — Бінс аж схопився з крісла.
Як багато можна йому довірити?
— Не тільки його, — після короткої паузи промовив інспектор. — Але його теж. Ця несподівана хвороба підозріло виглядає. Ти ж знаєш, де він мешкає?
Бінс кивнув.
— Тільки без героїзму, — поспішив додати Гоббс, зауваживши азартний блиск в карих очах. — Просто спостерігай і запам’ятовуй. Можливо, хтось зайде до нього в гості. А може й він сам захоче прогулятися. Якщо Вілкінс вийде на вулицю — не ходи слідом. Просто зафіксуй час, коли він вийшов, а коли повернувся.
— Гаразд, сер, — відповів констебль вже стриманіше.
— Бажано, щоб він тебе не помітив. А якщо помітить, то вигадай щось. Щось на кшталт того, що я відправив тебе дізнатися коли сержант повернеться до розслідування. А ти ніяк не наважувався зайти, тому і стовбичив під домом. Після цього — одразу вертайся у відділок.
Азарту у погляді хлопця поменшало. Мабуть, не так він собі уявляв полювання на вбивцю. Нічого, згодом зрозуміє, що левова частка роботи детектива — це сидіти у засідці, чекати й спостерігати.
— І ще дещо, — інспектору це здавалось очевидним, але на цьому краще наголосити. — Нікому не розповідай ні про сьогоднішню знахідку, ні про те, що ми сьогодні довідались. Я не знаю кому у відділку можна довіряти. Тому мовчи. Якщо хтось спитає про розслідування — скажи, що воно зайшло у глухий кут. Що у мене немає жодних зачіпок. І придивись до форми наших колег. Можливо, комусь бракує ґудзика.
А тим часом Гоббс подумає як можна влаштувати пастку для Кренстона.
За пів години, він вийшов з відділку назустріч дощу. Коліна та спина за таке не подякують. Про всяк випадок, вирішив не брати службову карету, а скористатись послугами візниці.
Від нав’язливих думок боліла голова. Ще полудня немає, а він вже виснажився. Потрібно перевірити, чи Кренстон дійсно поїхав з міста. Чи вигадав історію з хворою матір’ю, щоб відвести від себе підозру? Коли він втратив контроль? І чому Гоббс цього не помітив?
Після коротких роздумів вирішив, що занадто старий для сидіння у засідці. Ще й у таку паршиву погоду. І що не буде нічого підозрілого в тому, що інспектор особисто приїде в гості до сержанта та запропонує йому попрацювати над справою, що зайшла у глухий кут. А далі — можна буде імпровізувати, залежно від обставин. Якщо Кренстон не здогадається, що його підозрюють, то й не нападе. Принаймні Гоббс на це розраховував.
Кренстон не відчиняв. Пітьма всередині підказувала, що квартира порожня. Це ж саме підтвердили сусіди. Вони не бачили його вже понад тиждень.
Можливо, варто було вчинити навпаки? Залишити Бінса спостерігати за помешканням Кренстона, а Вілкінса взяти на себе? Гоббс ще раз постукав у двері, — швидше для заспокоєння нервів, ніж з надією, що їх справді хтось відкриє. Так і сталось.
Їхати зараз в Ессекс, мабуть, не найкраща ідея. Якщо спостереження за Вілкінсом нічого не дасть — то завтра відправить туди Бінса з тою самою легендою про глухий кут і допомогу. Якщо Кренстон там, то це мало б зняти з нього всі підозри. Тоді потрібно буде опрацьовувати іншу версію: вбивця — хтось інший з відділку. І він має спільника. Найгірше жахіття для поліціянта — підозрювати того, хто має захищати твою спину.
Але сьогодні можна дозволити собі не поспішати. Обдумати все з холодною головою. Маніяк вже отримав свою жертву, отже у них в запасі є трохи часу.
Дощ припинився. Інспектор вдихнув свіже, вологе повітря. Повертатись у відділок не хотілось. Тим паче, що у нього була ще одна незакінчена справа. Він зупинив візницю. Звідси до Вайтчепел-роуд було всього десять хвилин їзди.
